Вивчення ґенези пластичного образу та окреслення комплексу причин, які обумовили виникнення у творчості М.Ю. Лермонтова форм образності. Визначення композиційних прийомів, що створюють ефект візуалізації образів. Вивчення функцій пластичних образів.
Аннотация к работе
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКАЗахист відбудеться 3 квітня 2007 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.39 із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. У дисертації здійснено всебічний аналіз пластичного образу в творчості М.Ю. Лермонтова. Дисертант описує передумови формування на початку XIX століття особливого ставлення до таких характеристик образу, як наочність, предметність, пластичність; досліджує прийоми, за допомогою яких М.Ю. Лермонтов досягає ефекту візуалізації в своїх творах і які дозволяють сприймати описане автором як “картину”; визначає систему детермінант пластичного образу в творчості письменника та здійснює класифікацію таких образів у відповідності до того, які предмети чи явища вони відображають. К ним отнесены: интерес писателей того времени к вопросам взаимовлияния методов различных искусств; осознание важности созерцательной позиции человека по отношению к миру; обсуждение шиллеровского принципа “неприсваивающего” зрения, признание особой миссии литературы в ее отношении к проблемам невыразимого, возможности в искусстве преодоления временности бытия и утверждения особой роли художника-пророка; выработка новых способов художественной изобразительности, подчеркивающих предметную, чувственную, пластическую составляющие образа, обусловленная особым вниманием к проблемам символического стиля и “живописности” описаний в литературе; поиск новых повествовательных форм, реализуемый в условиях смены литературных стилей; обозначенное в романтизме специфическое отношение к языку и художественной речи, способным отразить, запечатлеть зримый, чувственный эквивалент мысли.Проблеми пластичного образу, а також у цьому контексті - категорій наочності, “предметності” в літературі розглядалися на зламі XVIII-XIX ст. у межах трьох знакових на той час дискусій, спровокованих, у першу чергу, роботою Лессінга “Лаокоон”, по-друге, культом “живописності” (le pittoresque) і, по-третє, теорією символу, провідниками якої виступили П. Актуальність дослідження визначається потребою поглибленого вивчення пластичного образу в творчості М.Ю. Лермонтова. Визначення специфіки, структури, семантики, функцій, ґенези, способів презентації в тексті пластичних образів дозволяє висвітлити літературну позицію письменника щодо таких актуальних на початку XIX ст. проблем, як синтез та взаємодія різних видів мистецтв, пошук нових можливостей оповіді та опису, способів символізації дійсності в художньому творі, ствердження особливої, пророчої та міфотворчої ролі літератури в житті суспільства. Досягнення такої мети передбачає розвязання низки завдань: - визначення теоретичної бази дослідження пластичного образу та способів його презентації в тексті на засадах різноманітних літературознавчих методологій; Термін “пластичний образ”, що співвідноситься із низкою інших термінологічних визначень, таких як живописність, зображальність, іконічність, екфрастичність художнього образу, взято в дисертації за основу, оскільки він корелює з традиційними для естетики романтизму слововживаннями “пластичний образ”, “пластичність образу”.У першому розділі - “Теоретичні основи та напрями вивчення проблеми пластичного образу в літературі” - обґрунтовано вибір методології аналізу пластичного образу, що поєднує принципи дослідження, означені в роботах, присвячених вивченню взаємовпливу художніх мов літератури та образотворчого мистецтва, екфрасису в літературі, просторово-часової організації творів, а також у працях з наратології. Здійснено огляд наукових досліджень у лермонтознавстві, в яких проблема пластичного образу розглядалася фрагментарно у звязку із вивченням стилю письменника, особливостей оповіді, категорій простору та часу в текстах М.Ю. Лермонтова. Лермонтов наполегливо підкреслює “картинність” сцен-описів, а також натякає на наявність певних “меж”, “рамок”, що провокують читача до зорового сприйняття реалій, які виокремлені таким чином із загальної оповідної системи. Засіб “ускладнення рамочної конструкції” проаналізовано на матеріалі таких конструкцій, як “сон уві сні” (“Сон: В полдневный жар в долине Дагестана…”), “картина в картині” (“Княгиня Лиговская”, поезія “Портрет: Взгляни на этот лик…”, де герої не лише розглядають живописне полотно, але й самі при цьому виступають обєктом спостереження персонажів картини), погляд з вікна у вікно (в поемі “Тамбовская казначейша” та поезіях “Сосед”, “Соседка” німий діалог героїв ведеться “з вікна у вікно”).