"Громадівський рух" та його розвиток у ХІХ ст. на українських територіях. Наслідки "перебудови" для України. Тестові питання щодо впровадження християнства на Русі: “Руська правда”, будівництво Софіївського собору, правління Володимира Мономаха.
Аннотация к работе
Чисельно менша, ніж відповідні верстви в інших частинах імперії, українська інтелігенція натикалася на великі перешкоди, встановлюючи контакти з неосвіченим і апатичним у своїй масі народом, якому вона прагнула допомогти. Плутанину і розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу - на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри болючі невдачі, український рух продовжував зростати, доки аж на початку XX ст. він був готовий поширитися поза межі своєї традиційно вузької соціальної бази. Звільнені із заслання Микола Костомаров, Василь Білозерський і, згодом, Тарас Шевченко зїхалися до Петербурга, де до них приєднався Пантелеймон Куліш. З метою поширення своїх поглядів у 1861 р. петербурзька група з великими труднощами отримала дозвіл на публікацію першого в Російській імперії українського часопису, що дістав назву Основа. Тургенєв переклав російською мовою сповнені розпуки оповідання Марка Вовчка про кріпаччину на Україні, а вплив цих оповідань на російського читача був подібний тому, що справила Хатина дядька Тома письменниці Херріет Бічер Стоу на американців. Водночас нове покоління прибічників українства в Києві, що складалося переважно із студентів, також утворило громаду. Проте з точки зору дальшої перспективи найважливіша риса київської громади полягала саме в тому, що вона привабила нову категорію прибічників. Цю групу на чолі з Володимиром Антоновичем, що користувалася українською мовою, українським вбранням і трималася українських звичаїв, називали хлопоманами. Антонович (тепер уже професор Київського університету) із своїми колегами й за підтримки таких талановитих помічників, як Михайло Драгоманов, Олександр Русов, Микола Зібер і Сергій Подолинський, таємно утворили Стару громаду, що дістала таку назву, аби відрізнити її старших і досвідченіших членів (їх налічувалося близько 70) від нових громад, що також зявлялися й складалися переважно із студентів.