Своєрідність творчої манери Оноре де Бальзака. Тема грошей під впливом "закону особистої вигоди" у творчості письменника. Уособлення владою золота в образах Гобсека та батька Горіо. Основний аналіз моральної деградації на прикладі Ежена де Растіньяка.
Аннотация к работе
У наш час мало хто сумнівається у тому, що Оноре де Бальзак - один з тих письменників, чия творчість належить до найзначніших набутків світової літератури, до її найвеличніших вершин. А для цього, як відомо, замало одного лише таланту, навіть найяскравішого,-необхідно також, щоб творчість митця з особливою повнотою і переконливістю відбивала його епоху, її глибинний зміст, провідні закономірності й характерні колізії. Оноре де Бальзак разом із Стендалем стояв біля джерел соціального роману критичного реалізму у Франції ХІХСТ. і дав у своїй творчості блискучі її зразки.Рішуче розходячись з просвітниками,які намагалися вивести суспільні закони із благодатної природи,Бальзак вже у «Фізіології шлюбу»(1829) вперше чітко протиставляє природу й суспільство і проголошує,що суспільство засновується на придушенні природних,фізіологічних бажань чи прагнень людини й інакше існувати не може.За Бальзаком,природна людина-це егоїстична людина,яка живе своїми інстинктами й бажаннями,і суспільство,при всіх його вадах,чинить на неї цивілізуючий вплив.Однак це зовсім не означає,що письменник песимістично дивиться на людську природу і вважає її джерелом всілякого зла.В передмові до «Людської комедії» він пише: «Людина не добра і не зла;вона народжується з певними інстинктами та нахилами.Суспільство зовсім не псує її,як вважав Руссо,робить її кращою,але прагнення до вигоди розвиває її погані нахили» [3,ст.56-57].Загалом же,як слушно формулює Б.Г.Реїзов, «думка про принципову протилежність природи й суспільства стає логічним центром,навколо якого розвивається його соціальна філософія»[5,ст.33].Адвокат Дервіль починає свою розповідь з портрету,в який вкладені всі фарби,властиві бальзаківському портрету,затуманені,стримані,що пробиваються з напівпітьми.Вигляд людини «блідий та тьмяний»,в ньому щось «місячне».Срібло,з якого частково злізла позолота.Волосся попілясто-сіре.Риси обличчя, «відлиті з бронзи».Жовті крихітні очі,очі куниці(fouine),хижого,маленького звірка.Втім,теж слово fouine означає і лукаву хитру людину.Очі,що бояться світла,прикриті козирком.Вузькі,стислі губи та ніс,загострений,рябий і твердий,бентежний.Ви не тільки бачите,ви торкаєтесь скульптурного вигляду портрету: «В жовтих зморшках його старечого обличчя можна було вичитати страшні таємниці:і розтоптане ногами кохання,і фальш мнимого,втраченого,набутого,долі різних людей,жорстокі випробування та захват звіра-переможця - все ввійшло в портрет цього чоловіка.Все в ньому закарбувалося»[2,ст.26]. Але є ще точка зору самого Гобсека,якого і сам Дервіль,і граф де Ресто називають філософом («Я старанно зібрав відомості про ту людину,якій ви забовязані своїм становищем(…)і з усіх моїх відомостей видно,що цей Гобсек - філософ із шкали кініків.)Чи не занадто висока оцінка для лихваря,у якого тільки один Бог - Нажива? Гобсек саркастично каже Дервілю: «У мене принципи змінювалися згідно з обставинами, - доводилося змінювати їх у залежності від географічних широт.Те,що у Європі викликає захоплення,у Азії карається.Те,що в Парижі вважають пороком,за Азорськими островами визнається необхідне.Немана землі нічого міцного,є тільки умовності,і у кожному кліматі вони різні.Для того,хто волею-неволею пристосовувався до всіх суспільних мірок ,усілякі ваші моральні правила та переконання - порожні слова.Непорушне лише одне єдине почуття,закладене у нас самою природою:інстинкт самозбереження.У державах європейської цивілізації цей інстинкт іменується особистими інтересами.Ось поживете стільки,скільки я,тоді дізнаєтесь,що з усіх живих благ тільки одне досить надійне,щоби було варто людині гнатися за ним.Це золото.У золоті зосереджені всі сили людства».Як бачимо,золото для Гобсека не тільки засіб та мета збагачення,як вважають ті,хто його оточує.Адже сам він живе дуже скромно.Справа у тім,що для циніка Гобсека золото є засобом отримання незалежності,адже у ньому «все міститься в зародку і все воно дає реально».Старий філософ продовжує: «Я володію світом,не стомлюючи себе,а світ не має наді мною ані найменшої влади».Він чудово знає потаємні пружини,які приводять суспільство у рух. «Я досить багатий,аби купувати людську совість,управляти всесильними міністрами через їхніх фаворитів.Хіба це не влада?Я можу,якщо забажаю,володіти найчарівнішими жінками та купувати найніжніші ласки.Хіба це не насолода?А хіба влада та насолода не є сутністю вашого нового суспільного ладу?Що таке життя,як не машина,яку приводять у рух гроші?Золото - ось духовна сутність усього теперішнього суспільства».Оце так старий скнара!А як тонко сам Бальзак відчував глибинну сутність нового суспільного устрою,не даремно ж він сам себе називав «доктором соціальних наук». Сам Гобсек називає себе помстою,докором сумління.Він любить бруднити «черевиками килими у багатих людей - не через дрібне самолюбство,а щоб дати відчути пазурі на лапі Невідворотності».На запальну звинувачувальну промову схожий внутрішній монолог Гобсека у будинку Анастазі де Ресто: «Для охорони свого майна багаті придумали трибунали,суддів,гільйотину,до якої
План
Зміст
Вступ
1. Своєрідність творчої манери О.Бальзака
2. Тема грошей у творчості письменника,уособлена владою золота в образах Гобсека та батька Горіо
2.1 Образ Гобсека
2.2 Образ батечка Горіо
3. Тема грошей у творчості О.Бальзака
4. Тема моральної деградації у творчості письменника,проілюстрована на прикладі Ежена де Растіньяка