Спільні ознаки фіктивних та удаваних правочинів та їхні істотні відмінності, які дали законодавцю підстави врегулювати їх окремими статтями ЦК. Порушення норм матеріального і процесуального права. Суб"єктний склад учасників договору удаваних угод.
Аннотация к работе
ПИТАННЯ ФІКТИВНИХ ТА УДАВАНИХ ПРАВОЧИНІВ У ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ Незважаючи на те, що вже кілька років діє новий ЦК України (набрав чинності з січня 2004), у юридичній науці вкрай мало надавалося уваги аналізу питань щодо фіктивних та удаваних правочинів. Досліджуючи ці питання, автори обмежуються, як правило, загальною правовою характеристикою норм статей 234, 235 ЦК України. Фіктивні та удавані правочини мають певні спільні ознаки, адже в тих і інших у сторін відсутня мета досягти правового результату, передбаченого у правочині. У постанові Пленуму ВСУ Про судову практику в справах про визнання угод недійсними від 28.04.1978 р. N 3 цілком слушно було зазначено, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16). Майже такою ж за змістом, але з деякими редакційними особливостями, була норма ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР. Товариство з обмеженою відповідальністю Агріка-2 звернулося до Вищого господарського суду України з проханням постанову скасувати з підстав неправильного застосування господарським судом статей 216 і 235 Цивільного кодексу України та ухвалити нове рішення.