Основні течії в словенській політиці щодо питання про автономію Словенії. Подолання політичної кризи, пов"язаної з вбивством короля Олександра. Послаблення національного унітаризму та суворої державної централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр.
Аннотация к работе
питання бановини словенії в поглядах словенського політикуму (1937-1940 рр.) К. В. Мальшина Стаття розглядає основні течії в словенській політиці щодо питання про автономію Словенії. Погляди змінилися після подолання політичної кризи, пов’язаної з вбивством короля Олександра, що поставило питання бановини Словенії, за умов послаблення національного унітаризму та суворої державної централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр. Ключові слова: Перша Югославія, бановина, Словенія, клерикали, ліберали, комуністи. словенія політичний югославія автономія Невирішеність національного питання та його напруженість були головною характеристикою політичного життя Першої Югославії від першого дня її існування. Зі свого боку, хорвати прагнули поєднати Хорватію, Славонію та Далмацію в єдину країну, на основі «національного права», словенці теж прагнули Об’єднаної Словенії (так вони іменували свою головну національну програму). Словенці втратили 40% територій, що залишилися за межами Першої Югославії. Після вбивства короля Олександра в Марселі 1934 р., наступив останній період режиму коаліції сербського радикала М. Стоядіновича, який заснував у 1935 р. загальнонаціональний Югославський радикальний союз (далі - ЮРС), в якому поєднувалися колишня сербська Національна радикальна партія, Словенська Народна партія (далі - СНП) та Югославська мусульманська організація. На виборах в грудні 1938 р. опозиція, що згуртувалася навколо хорватського лідера В. Мачка, отримала майже половину голосів. Новий прем’єр Д. Цветкович, разом з В. Мачком, 26 серпня 1939 р. уклали угоду (далі - угода Цветковича-Мачка), за якою було створено бановину Хорватію, що вмістила всі історичні хорватські землі. Однак головним джерелом є партійний друк - газети «Словенець»), «Ранок») та ін., які висвітлювали програмні ідеї, політичні заходи, виступи та доповіді політичних діячів. Доцільним є аналіз основних течій у словенській політиці щодо питання автономії, що змінилися після подолання політичної кризи, пов’язаної з вбивством короля Олександра, та відношення клерикалів, лібералів та комуністів до ідеї бановини Словенії, особливо після створення бановини Хорватії, в умовах послаблення національного унітаризму та централізації Першої Югославії наприкінці 1930-х рр. За проведення державно-адміністративної реформи в перейменованій державі Югославії, 1929 р. було створено 9 нових адміністративно-територіальних одиниць - бановин (дослівно - намісництв), що були сформовані за суто політичними, а не традиційно-історичними критеріями та іменувалися за найкрупнішими річками у відповідних регіонах. Для того, щоби мати можливість впливати на внутрішню політику в державі, СНП пішла на поступки щодо своїх програмних вимог і 1935 р. увійшла до ЮРС. У свою чергу, ліберали, члени Югославської Національної партії, були унітаристами - завзятими прибічниками національної югославської асиміляції та централізованого устрою. СНП нагадала про свою первинну національно- політичну програму словенської автономії в заяві, яку оприлюднила партійна газета «Словенець» 20 лютого 1934 р. Стосовно словенської національної індивідуальності було сказано наступне: «Ми не являємо собою творіння Югославії ані як іноземна національна меншина, тому що ми споріднені з сербами і хорватами, ані як найменша частина якогось в примарній уяві існуючого югославського народу, ми є словенський народ, який, незалежно від того, наскільки він малий, з обома іншими братськими народами в цілому повністю рівноправний, і ніхто не має права потребувати від нього асимілюватися з чисельно переважаючими народами на шкоду собі і пожертвувати своєю власною мовою, своєю культурою та світоглядом, а також своїми природними і моральними особливостями... Співпрацю з ЮРС ми прийняли тому, що він поставив перед собою мету демократичного правління на підґрунті необмеженої повної рівноправності словенців, сербів і хорватів, що неможливо інакше, ніж при самоврядному народному управлінні, при якому кожен сам вирішує свої національні та регіональні справи, спільним при цьому є те, що є абсолютно необхідним для всієї держави», 1936, 20 februar].