Методичні поради для вивчення теми "Пилявецька битва". Добірка важливих джерел, що проливають світло на перебіг воєнних дій. Військово-стратегічні плани українського й польського командування. Контрнаступ української армії й татар та поразка польської.
Аннотация к работе
Валерій Степанков, Віталій СтепанковУ статті запропоновані методичні поради для вивчення теми «Пилявецька битва» й здійснено добірку найважливіших джерел, що проливають світло на перебіг воєнних дій. По-перше, якщо в боях біля Жовтих Вод і поблизу Корсуня були розгромлені підрозділи кварцяного війська й окремих магнатів, то у ній зазнала поразки мобілізована польським урядом потужна армія (її чисельність (бл. По-друге, вперше в історії України раннього нового часу вона витворила сприятливі умови для виокремлення етноукраїнських земель зі складу Речі Посполитої й створення незалежної держави. На превеликий жаль, Пилявецька битва не стала предметом спеціального вивчення (монографічного масштабу) ні в українській, нівпольськійісторіографіях, хоча, припускаємо, щовнай-ближчі роки польські історики опублікують відповідну роботу. Хоча більшість з них уже впроваджено до наукового обігу, проте вони розсіяні по різних публікаціях, а відтак, за винятком вузького кола професіоналів, котрі займаються дослідженням національно-визвольних змагань середини XVII ст., залишаються недоступною для викладачів вузів, учителів, студентів.Вивчаючипершепитання, слідзвернутиувагунадивовиж-ну поміркованість можливих поступок з боку Речі Посполитої, запропонованих у кінці липня 1648 р. польським сеймом депутації на переговори з Військом Запорозьким, які повністю ігнорували інтереси повсталого народу. Польське командування, обєднавши війська, переоцінюючи власні сили, зробило ставку на блискавичний розгром армії повстанців. Жовніри атакували українців, котрі захищали греблю (переправу) через річку, яка кілька разів переходила з рук у руки. Оцінюючи наслідки першого дня битви, доречно зауважити, що вони в цілому виявилися успішними для поляків, котрі, взявши під контроль переправу, по-перше, розірвали звязок між українськими таборами, а, по-друге, отримали можливість утво-ренняпотужногоплацдармудлянаступунапротивника. Документ №1 (інструкція польським комісарам про умови перемиря з Військом Запорозьким кінця липня) дозволяє збагнути максимально можливі поступки польського уряду і сейму Війську Запорозькому для припинення воєнних дій.
План
Пропонований план вивчення теми
1. Причини поновлення воєнних дій.
2. Військово-стратегічні плани українського й польського командування.
3. Початок битви та її перебіг 21-22 вересня. Прибуття татар.
4. Контрнаступ 23 вересня української армії й татар та поразка польської. Панічна втеча останньої з поля бою та її наслідки.
Список литературы
№1
1648. - кінець липня. - Регест1 інструкції польським комісарам про умови перемиря з Військом Запорозьким
Комісари у супроводі 2-х тисяч жовнірів мали зявитися до Києва 23 серпня й упродовж двох тижнів вести переговори. Вони отримали повноваження домагатися від Війська Запорозького наступного: 1 Регест - короткий витяг з джерела, що передає його зміст.
?? не приєднання до жодних союзів ні у Короні, ні за її межами; ?? обєднання з військами Корони у випадку їх походу проти ворогів;
?? не завдавати жодної шкоди Кодаку, в якому завжди перебуватиме польська залога;
?? видачі усіх проводирів повстанських загонів, одна частина яких мала бути покарана у Києві, а інша - у Варшаві;
?? негайного припинення війни й недопущення витворення козаками «уділу» чи скасування влади Речі Посполитої «над (її) володіннями».
Воднораз комісари мали обіцяти: ?? вивчити козацькі прохання;
?? надати свободи Війську Запорозькому відповідно до умов Кумейської, Переяславської чи Куруківської комісій (у залежності від позиції козаків);
?? скласти козацький реєстр після досягнення угоди. (Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К., 1965. - C. 94-95).
№2
1648. - 8 серпня. - Витяг з листа Б. Хмельницького до хотмизького воєводи С. Болховського
[…] Поглядимо якую комисію схотят з нами міти: там оттул, с Пулщі пишут до нас, просячи о мир і о вгоду, а тут по ближних городох, где наша Рус православниї християни живут, імаючи стинают і розмаитиї муки задают і попув, духовних наших, на паль збивают, чого нехай тилко сам Бог се вжалуєт. І не сподіваємся, жеби за таким їх ділом муг бити мир межи нами […].
(Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / упорядники І. Крипякевич та І. Бутич. - К., 1961. - C. 65).
№3
1648. - 20 серпня. - Витяг з листа з Камянця-Подільського подільського судді Л. Мясковського до невідомого
[…] У минулий понеділок, рано, нас раптово сповістили про те, що вже 6 полків з боку Бару переходять Медобор[и] і вже тут, з цієї сторони Камянця, вирізають, забирають стада [худоби] біля Великої Могили. Все, що живе, кинулося до коней, до квартир, до брам, подібно як під час нещасливої паніки на Цецорі. І ледве опівдні відкрилася причина тривоги: що не від Бару і не 6 полків, а тільки 6 корогв вчинивши, подні-стрянське хлопство опришкове так дуже сильно загрожувало
58
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao селам, що тут, з цієї сторони Медоборів, позабирали всі стада й худобу. Вони плюндрують міста й містечка, ляхів, як урядників так і підданих з дітьми, тиранськи мордують. Старому пану Гонсьоровському шию втяли у Китайгороді, а також у Студениці, Дунайгороді (Дунаївцях - В.С.), Ступинах, Балині вже собі узурпували абсолютне панування. Ми уже хотіли не чекати, а відступати далі табором […].
(Державний архів у Кракові, спр. №41, арк. 177).
№4
1648. - 19 серпня. - Витяг з листа
Б. Хмельницького до польських комісарів
[…] А щодо комісії, як ви в.м. пани зволите писати, щоб ми місце зустрічі призначили, то, порадившись з їх м.пп. послами в.мм. панів, як і раніше за Костянтиновим охоче, в.м.м.пп., чекатимемо. Дай Боже, щоб з милостивої ласки і старань ця зустріч щасливо і якнайшвидше відбулася. У своєму листі ваша вельможність зволите нагадувати про те, щоб обидва війська стояли здалека одне від одного. Це правильно, і раніше комісія так відбувалася, а не з великим почтом, як в.м.п. обіцяли. Власне, я під Костянтиновим найбільше хотів би зустрітися, де зблизька ми порадимося і домовимося між собою, як все найкраще має бути […].
(Документи Богдана Хмельницького (1648-1657) / упорядники І. Крипякевич та І. Бутич. - К., 1961. - C. 67).
№5
1648. - 5 вересня. - Витяг з листа шляхтича С. Гурського до невідомого
Нашого війська прибуває щоденно, надія в Господу Богу, що як тільки воно збереться, то вчинить щось добре. Пан Кисіль на цьому тижні убезпечує нас миром, що мають завершитися переговори, але надія слабка, надійніший мир ми укладемо собі шаблею. Хоч би й не прибуло до нас більше війська, рушимо проти цього гультяйства, маючи надію в Богу, що ці зрадники дістануть свою платню […].
(Джерела з історії Національно-визвольної війни україн-ськогонароду 1648-1658 рр. / упорядник: док. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648-1649 рр.). - C. 148).
№6
1648. - 14 вересня. - Витяг з листа невідомого до невідомого
14 вересня. Прийшов лист від князя й.м.п. руського воєводи (І. Вишневецького - В.С.) під датою 30 серпня до й.м.кс. арцибіскопа (…) Скаржиться на затримку, котра діється в мирних переговорах, через що втрачається час для воювання
59
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 і має бути тяжча і довша війна потім, коли на допомогу ворогу прийдуть татари […].
(Мицик Ю. Буремний 1648 рік (добірка неопублікованих джерел) // Національно-визвольна війна українського народу середини XVII століття: політика, ідеологія, військовемистецт-во. - К., 1998. - C. 303).
№7
1648. - кінець серпня - початок вересня. - Витяг з новин про Хмельницького
[…] Побоювався найбільше (Б. Хмельницький - В.С.) князя й.м. Ієремію Вишневецького, котрий жодним чином не хотів по-годжуватисянате, АБИМАЛАРІЧПОСПОЛИТАДАВАТИДОБРОНАТРАК-татипромирзісвоїмихлопамийпідданими. Йіншихвеликачас-тинасенаторівіпанівсхиляласядотого, щокращеїхвтихомирю-вати війною і шаблею, ніж проханнями чи переговорами.
(Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. ВР, ф. 5, спр. №189/11, арк. 143).
№8
1648. - 23 вересня. - Витяги з листа галицького стольника А. Мясковського з Варшави
[…] Майже все військо зібралося дуже добре і в порядку, так що сміливо могло б вчинити бій з оттоманським цезарем, бо уже було його у наявності 30 тисяч, а в декількох милях1 ще знаходилися великопольські корогви і п. воєвода берестейський, і п. Пшиємський, і люд королевича Кароля, і мазовецькі корогви й інших кілька тисяч ще не дійшли. Але щодня по кілька корогв входило до обозу (…) Їх милості князя, тобто воєводи сандомирський і руський, забувши і пробачивши взаємно свої образи, помирилися між собою. 13 вересня війська їх обєдналися (…) Пп. регіментарі, всі троє зустрівшись із князем Вишневецьким й іншими його колегами та обмінявшись вітаннями, вїхали до табору, де впродовж двох годин до обіду провели приватну нараду, на якій ухвалили вирушати проти неприятеля і дати йому, не поспішаючи, битву.
[…] Хоча п. воєвода брацлавський обнадіював ще стосовно переговорів і миру й обіцяв між військами трактувати, але не знаю, чи його вже будуть слухати, відчуваючи свою силу.
[…] Вся сама Русь по саме львівське передмістя поголовно піднялася на повстання. Гусятин, Сатанів, Скалат, Зіньків й інших дуже багато місць захоплені опришками й пограбовані; на Львів зуби гострять, в якому не має і 300 піхотинців, чи не набереться наша столиця страху (…) Зрозумієш, в.м.в.м.п. для війська нашого небезпеку, яке знаходиться наче у матні, 1 Польська миля складала бл. 7,5 км. 60
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao звідусіль оточене противником, бо вже ворогом, котрий взяв Сатанів і Скалат, відрізано тил війська […]
(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг. - К., 1965. - C. 124-125).
№9
1648. - 12-19 вересня. - Регест обозового щоденника
12 вересня від шести полонених дізналися, що Б. Хмельницький «хоче підступити з військом до Старокостянтинова і захищати переправу під Россолівцями».
13 вересня табір зупинився на Корчівському полі.
14 ВЕРЕСНЯПЕРЕПРАВИЛОСЯВІЙСЬКОПІДРОССОЛІВЦЯМИ. Вдругій ПОЛОВИНІДНЯБУЛОЗРОБЛЕНОСПРОБУОВОЛОДІТИСТАРОКОСТЯНТИНОВИМ, але козаки «сильно» відстрілювалися з шанців.
15 вересня, дізнавшись, що козаки залишили Старокостянтинів, жовніри зайняли місто.
16 вересня з табору втекло два українських полонених. 17 вересня табір залишив околиці міста й пройшов «півмилі». Стався бій між польським й українським розїздами.
18 вересня табір залишався на місці, бо не встигли переправитися вози.
19 вересня табір вирушив у похід з метою зупинитися в «півмилі» від неприятеля.
(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648 - 1654 гг. - К., 1965. - C. 113-115).
№10
1648. - 18 вересня1. - Витяги з листа підчашого коронного М. Остророга до підканцлера
[…] Так складалося, що до ворога підійти інакше ми не могли, як лише через Костянтинів, а до Костянтинова були тільки одна переправа на Россолівках. Всі були того розуміння, що ворог цю переправу захищатиме, тому доручили мені, котрий попереду ходить, направитися до тієї переправи і, якби спромігся, прогнати звідтіля ворога (…) Було всього до пяти тисяч люду і 6 гармат. З цим усім прибули до Россоловець, не застали ворога й опанували ту переправу, в дві милі від Костянтинова, в якому 4 чи 5 тисяч козаків. Посилав й.м.п. хорунжий коронний людей своїх кількасот з паном Чаплінським чоловіком рицарським, вивабити ворога, котрий вийшов було трохи. Але, помітивши людей, відійшов одразу ж до міста, втративши на герцю кількох своїх й одного живцем. Від якого ми довідалися наскільки велика залога у потужному місці і до якого (був) лише один доступ; не годило-
1 Дата, вочевидь,помилкова. Вірогідніше всього листа було написано 15 вересня.
61
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 ся штурмувати його, не бажаючи втрачати людей, допоки не зїхалися інші їх м. Вважали за доцільне послати на інші переправи, тобто до Геровців чи Кузмина і вже звідти рухатися до неприятеля. Тим часом підійшов з людьми своїми й.м. пан хорунжий коронний під місто; прибув і й.м. пан воєвода руський, котрий також підступив до міста. Почали герцями і звуками труб людей своїх викликати ворога. Прибувало для цього чимраз більше охочих. Пішли їх мм. пани сенатори: всього зібралося за дві тисячі людей і підійшли під саму браму. Але во-роги трималися свого місця у ровах при кобелинах1 й густою стрільбою відстрелювалися без шкоди з ласки Божої для наших (…) ворог (…), взявши нашого язика, від якого довідався про військо, досконально тримався при фортеці і ніч теж надходила (…) Тому мусіли відкласти до наступного дня.
[…] Але пан Бог всемогутній пустив такий страх ворогу в очі, що в ночі з такої міцної фортеці втекли, залишивши нам всі переправи вільними і місто при цьому, біля якого напевне були б забавки, крові і часу довелося б втратити багато, коли б ворог захотів боронитися.
[…] Те язики розповідають, що ворог переправився через річку, яку називають Ікавою: там при хитрощах добрих став. Чи думає далі відступати, побачимо, що буде робити. Те нас дуже турбує, що хоча цей ворог відчуває наше військо над собою, проте, одначе, в тилу показується багато бунтівників. Так на Волині зібралося дуже багато їх, тут же на Поділлі біля Яворова (?) і в Русі вже біля Теребовлі […]
(Michalowski J. Ksiega pamietnicza. - Krakow, 1864. - S.196-197).
№11
1648. - 18 вересня. - Витяг із відомостей з обозу
[…] ПЕРЕБУВАЄХМЕЛЬНИЦЬКИЙУЗАМОЧКУВПИЛЯВЦЯХ, військо - пополяхпилявецькихупівторамилівіднашоговійська […].
(Michalowski J. Ksiega pamietnicza. - Krakow, 1864. - S. 198).
№12
1648. - 19 вересня. - Витяг з листа з обозу за Костянтиновим
У нас тепер розпочинатиметься війна. Військо згромадилося, думаєзавтранаступатинаворога, КОТРИЙПІДПИЛЯВЦЯМИ підготувався до нашого прибуття, маючи ліси, всілякі хитрощі і важкі для нас переправи (…) Комісарів сила, ради мало, суперництво велике й приватні (незгоди). Ворог при викрута-
1 Кобелина - деревяна конструкція, часто зроблена з деревяних загострених паль чи гіляк, якими закладали брами і дороги для пере-шкоджання проїзду.
62
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao сах великих, згромаджує величезну кількість хлопства, на всі сторони вислав хлопів бунтувати. Татар щогодини орди великої сподівається, хоче війну не завершувати, але проводити її тривалий час і таку диспозицію зайняв, що наше військо досить солідне й величезне легковажить, у поле виходити не хоче. Мусимо на нього наступати, у 2-х милях перебуваємо. Завтра, тобто 20 цього місяця, приступимо […]
(Michalowski J. Ksiega pamietnicza. - Krakow, 1864. - S. 198-199).
№13
1648. - 20 вересня. - Витяг із новин з генерального табору коронних військ
[…] То тепер сказали ці вязні, що Хмельницький не дасть битви в полі, доки не прийде орда, щодня сподіваються її приходу, котра вже переправилася, кажуть, що її понад 20 000. ХМЕЛЬНИЦЬКИЙСВОЇМТАБОРОМСТОЇТЬПІДМІСТЕЧКОМПИЛЯВЦЯМИ, що у трьох милях від Костянтинова, там є оборонний замочок і сам Хмельницький стоїть у ньому, укріпив його, маючи сто гармат і все необхідне, війська ж має сто і кількадесят тисяч. Ці вязні так сказали, що [Хмельницький] покладаєнадіюнаорду. Нашоговій-ська є близько сорока тисяч і гарного, якби тільки була голова до управлінняним, алещосьогодніухвалятьпанирегіментарі, тоза-втра вчинять інакше; існує ненависть між їх мостями […]
(trialла з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. /Упорядник: док. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648 - 1649 рр.). - С. 159).
№14
Витяг з праці Є. Сіцінського про замок у Пиляві
[…] Пилявський замок містився на правому південному боці річки Ікави або Ікви, що розливається тут наче довгим ставом і ділить поселення на дві частини. Тут на «Тогобічнім березі», коло самого берега ставу стоять руїни двох башт і будинку між ними з брамою. Як можна помітити з тих решток замку та з малопомітних валів і ровів, замок був квадратовий у плані. Довжина боку приблизно 50 метр. Вся площа замку займала більше-менше ? гк.
Якийбувзамок - даєнамуявленнятойзахідньо-північний бік замку, що зберігся до наших часів. На рогах того боку ще є мури двох пятигранних башт; між ними мури двохповерхо-вого будинку завдовжки 50 м. і завширшки 10 м. По середині довжини того будинку була вїзна брама з ганком. Зовні стіни того будинку не мали вікон, а тільки амбразури на середині висоти (по 3 з кожного боку брами), а вверху і внизу стрільниці. Пятигранна башта на північно-східньому розі була трьохповерхова з четвертим підвальним поверхом, який
63
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 виступає ширше від трьох горішніх поверхів. Кожен поверх мав пятигранне склепіння. Стінка кожної гранки башти має в середині 4 м. довжини, крім одної, що прилягала до рогу замку і має завдовжки 5-7 м. У двох горішніх поверхах були вікна, а в долішньому поверсі амбразури й дуже вузькі стрільниці (ширина зовні 8 см. при висоті в 20 см.).
Друга башта збереглася гірше; вона також була трьохповерхова і пятибічна.
На двох инших рогах замку були теж башти, а між ними мури, але ж ні башт тих, ні мурів тепер нема. На місцях їх тепер городи селянські та школи.
(СІЦІНСЬКИЙЄ. ОБОРОННІЗАМКИЗАХІДНОГОПОДІЛЛЯХІV-XVII ст. (Історико-археологічні нариси). - К.,1928 // Пилявецька битва. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Пилявецька битва в історії України» (до 360-річчя битви під Пилявцями, Хмельницький, 2008. - С. 323).
№15
1648. - 29 вересня. - Регест листа 29 вересня воєводи брацлавського А. Кисіля до примаса і станів про Пилявецьку поразку
Є дві справи, на які мусить нарікати Вітчизна. Перша, чому доручена мені комісія провалилася й друга, чому зібрані нею сили розпорошилися? Щодо першого, то комісії ніхто не підтримував, її завершення ніхто не хотів. Слід зважати й на те, що «увесь плебс залишався затятим, з якого сформувалося друге й третє військо незрівняно більше від війська Хмельницького, внаслідок чого вже не плебс був у підпорядкуванні Хмельницького, але Хмельницький залишався у підпорядкуванні цієї величезної маси». Воднораз, коли вів переговори з Б. Хмельницьким про мир інші вчиняли напади розїздами, тому знову піднялося повстання й козацький гетьман втратив довіру «до мене». Коли ж військо Речі Посполитої вирушило, намагався ще домогтися замирення й уникнути «страшної війни». І хоча велика частина хотіла цього, переважили ті, хто «гаряче закликав наступати на ворога».
Під Костянтиновим на військовій раді обговорювали питання чи продовжувати наступ на ворога. Дотримувався думки, що, зважаючи на силу противника, його хитрощі й можливу появу орди, слід зупинитися табором під містом й навести ворога на свої фортелі (викрутаси), а не нападати на нього. Коли ж підійшли до ворожого війська, не знайшли належного місця для обозу. На Пилявці тричі брали і втрачали «одну греблю й шанець на ній». Довелося кіннотою очищати береги, переправивши її під ворожим вогнем. У середу повідомили, що козаки всіма силами виходять в поле (це з табору М. Кривоноса - В.С.). Військо почало виходити охоче і «мій
64
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao полк» стоявпрямоперед «чолом» козацькоготабору. Одинзко-місарів без дозволу головнокомандуючого наказав моїм 4 корогвам атакувати ворога. Я хотів їх затримати, але не зміг наздогнати. Так розпочалася битва. З одного боку наступав воєвода руський, з другого - хорунжий коронний. Потиснули ворога, правда, не без нашої шкоди. Тоді знову велика кількість козаків і татари перейшли в наступ й змусили наших відступити. Точилася битва і на протилежному боці переправи. У подальшій битві військо наше «втратило серце» й на полі залишилася ледве його половина. Проведена «рада на конях», що чинити далі. Ухвалили відступати табором з піхотою, а кінноті вести боротьбу з татарами, аби відірвати її від козаків. Проте в ночі й.м.пп. «вирушили кіннотою, залишивши усіх і табір».
(Michalowski J. Ksiega pamietnicza. - Krakow, 1864. - S. 203-207).
№16
1648. - 23 вересня. - Витяги з донесення ротмістра Заборовського аноніму
У цій битві за переправою під Пилявцями (23 вересня - В.С.), КОЛИЦЕЙЗРАДНИКХМЕЛЬНИЦЬКИЙСТАВТАБОРОМУПЕРШУСЕ-реду під (?) Маркусею, було розбито наш полк Сандомирського воєводства, де, маючи військо, нам не могли допомогти, бо ми булизапереправоюіцесправдібуловажкозробити. Знамибув і полк Мазовецького воєводства (…) Але, коли вони побачили по-тужністьнаступаючогонанасвійська, якорди, такікозаків, то, не вступаючи в бій з (…) втік весь мазовецький полк, а ми, небожата, полк Сандомирського воєводства, билися з ними, поки тількисталонашихікінськихсил. Аколивженемогливитрима-ти поганську потугу, решту нас, яку було не розбили у битві, на-гналинаційпереправітак, щойтатари, доганяючинас, сікли, а козаки на цій же переправі з пристріляних гармат били наших, бо це було під козацьким табором. Я ще переплив через став, ще й у зброї, дивним способом виніс мене Господь Бог з цієї битви. Тоді з моєї хоругви загинуло підтридцятьтовариства, не рахуючи пахолків; там же загинув мій син (…)
[…] У день св. Матвія (21 вересня - В.С.), коли ми наступали на це козацьке військо, коло цієї нещасливої переправи загинуло німців з королівської гвардії з двісті, знову ж цієї переправи відбити не могли. Пан регіментар, спостерігши, що піхота не може відбити цієї переправи, відправив князя Корецького з його полком і з ним Лаща на той бік переправи. Я теж пішов з ними і зі своєю хоругвою на ту сторону, біля тих вод і боліт ми обходили (…) з дві милі; вийшли напро-ти козацького війська, як кінноти, так і козацької піхоти (…) наші з ними, всій кінноті дали відсіч. Я простував зі своєю хоругвою до козацьких окопів, а зі мною й друга хоругва пана
Русиновського, звідти ми вигнали кілька тисяч козацької піхоти і зразу ж забрали у них гармати над самою переправою, переслідуючи їх з шаблями аж під самий козацький табір; все це діялося на очах всього нашого війська. Коли б нам було зразу ж дано підкріплення, то ми були б і в козацькому таборі. Через півгодини до нас переправилося кілька тисяч нашого війська з частиною артилерії на тій переправі, котру ми відняли […]
(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр./ Упорядник: док.іст.наук, проф., протоієрей УПЦ Київського патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648-1649 рр.). - С. 163).
№17
1648. - вересень. - Витяги з «Пилявецького щоденника»
[…] Тоді фортуна посприяла їхнім замислам з волі нашого Богу, бо цнотливий Хмельницький дав час провести конвокацій-ні ради, де тріснув отруйний нарив. Справа в тому, що тоді вони вільнимисвоїмиголосаминаробилибагатокомісарівабобакалав-рів, а в разі незгоди з ними погрожували сказати «не позвалям». Врешті й присягою зобовязали їх, щоб вони (регіментарі) в усьо-му слухалися бакалаврів. Кожний пхався до цього уряду, прагну-чихочтрохиохопитислави, аінший, щебудучипянимвідмате-ринськогомолока, вчинивконвокацію, прибуликомісари, прибули хоругви, щоб уже йти в поле проти ворога. Пише гетьман універсали, просить заради любові до Вітчизни, наказує своєю владою, ПРИЗНАЧАЄМІСЦЕЗБОРУВІЙСЬКАДОТАБОРУПІДГЛИНЯНАМИ. Але одні з цих обминають регіментарів, порушуючи волю Вітчизни, другі повільно йдуть, дискутуючи при своїх столах, кажучи: «Не буде нами цей командувати, хай пильнує Львова з вірменками, а ми, зібравшись, візьмемо собі іншого гетьмана (…)»
[…] Покинувши те місце (під Старокостянтиновим - В.С.), де стояв табір у суботу, поширюючи тривогу (?), ламаючи (?) по-рядки, бо це ж відомо кожному, йде до недільного табору, вже веселого, бодвакомісари, прокотрихнезгадую, підігрітівином, присяглися за 24 години захопити козацький табір (…) Тоді ми йдемо під Пилявці в день святого Матвія. Гетьман бачить (…) ворожого табору, хоче тримати свій табір у належному порядку, дати артилерії добре місце для нападу на ворожий табір. Але один воєвода старий літами та молодий розумом (Я. Тишкевич - В.С.), наступає на переправу зі своїми людьми (…)
[…] Думка зупиняється й дрижить рука, щоб описати середню (?) (мабуть, середову - В.С.) битву, котра, можна сказати, була чином не рицарських людей, а швидше натовпу. Останній, не слухаючи гетьманів, не дивлячись на порядок, ставав без наказу полками, де який полк хотів. Далі трапилася дорога і хто хотів, той вискакував на герць, не зважаючи на волю гетьманів. Правда, спочатку, доки не наступила потужні-
66
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao шаорда, більш-меншщастилонашимівонивзяливполонкіль-кох «язиків». Потім ж після наступу орди і після того, як не було дано допомоги, бо цю допомогу одні не хотіли давати, другі не вийшли в поле, довелося нашим відступити з поля битви […]
(Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. /Упорядник: док. іст. наук, проф., протоієрей УПЦ Київського Патріархату о. Юрій Мицик. - К., 2012. - Т.1: (1648 - 1649 рр.). - С. 168-170).
№18
1648. - Кінець вересня - початок жовтня. - Регест новин з погрому обозу війська польського під Пилявцями
Упродовж кількох тижнів вожді, уповноважені Річчю Посполитою, нічого не робили в таборі, сперечаючись за свою першість. А їх було 7 воєвод, 5 каштелянів і 16 старост, котрі не погоджувалися спільними силами вдарити на козаків.
21 вересня з обіду мав розпочатися бій зі згоди всього війська й І. Вишневецький дуже добре вишикував військо, котрий мав особливу ненависть до козаків. Однак окремі воєначальники й пани руські радили не наступати на них, бо, мовляв, «яка то радість з того буде, коли ж хлопів своїх повбиваємо». Після чого розїхалися з війська. 22 вересня мали місце кінні сутички. Близько 1-ої години ночі одержали звістку, що зявилося 30 тис. татар до козаків, котрі у своєму таборі з цієї нагоди вчинили ве-ликустрілянину, якатривала 3 години. У «нашомуобозі», вважали, що то вони між собою бються, а про «татар нічого не знали».
23 вересня стало військо у великому безпорядку, бо, «що панок, то хотів бути гетьманом і не там ставав, де йому наказували, а там, де йому хотілося». Побачивши такий наступ противника (козаки били жовнірів спереду, а татари з флангів і з тилу), воєначальники забрали військо з поля бою. Самі ж, залишивши табір з візниками й пахолками (слугами), «безсоромно втекли, бо того навчилися, що під порятунком Вітчизни слід вважати не що інше, як добре втікати». Спостерігши таку втечу, «татари й козаки подумали, що це наші здійснюють певний стратегічнийманеврабожвідводятьвійсько, щоб, колибтіпо-чали грабіж, напасти на них. І так продовж двох годин не наступали на обоз. Лише побачивши, що корогви уже далеко відійшли, з криком впали до обозу і в ньому захопили все майно».
(Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника. ВР, ф. 5, спр. №189/11, арк. 149-150).
№19
1648. - 24 вересня. - Витяг з листа Подостежі до аноніма
[…] Стояв обоз Хмельницького під Пилявцями і наш тут же біля нього на добрий постріл з гармати. Став на поганому місці, неукріплений, на пагорбах і між пагорбами. В ньому не можна було захиститися, коли б військо наступало в кіль-
67
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 ка десятків тисяч. Дали битву на двох полях. Неосяжним для ока вийшло козацьке і татарське військо, яке йшло на стрільбу як мурахи. Наші, допоки могли, ганялися з ними. З одного боку, вони припирали наших до табору, а з другого боку - за греблю нещасну з-за переправи (яка менше була нам потрібною), яку у козаків двічі відбирали і гармати також відбирали і лише за третім разом (…) здобули наші ту греблю і пару гармат, до яких додали дві і шанець всипали й піхотою обсадили (…) 23 вересня, у середу, біля цієї гребельки знову почалася битва, що тривала годин три чи чотири. На полудень козаки знову цю гребельку отримали і корогви розбили, котрих мало що втекло. Одних побито, інші потопилися в ставу; і піхоти полягло багато, не знаю скільки їх повернулося […]
(Бібліотека музею Чорторийських. ВР, спр. №143, арк. 127-128).
№20
1648. - Кінець вересня. - Регест зі щоденника помилок їх мм. пп. регіментарів під Пилявцями
Весь наш порятунок полягав у швидкості ведення воєнних дій з противником, не чекаючи його обєднання з татарами. Апп. регіментарінадармавитрачаличас. Вобозінеіснува-ложодноїдисципліни, жодногоавторитетувождів. Булаухвала зупинитися біля Костянтинова, щоб «ворог попався на наші хитрощі, а не ми на його». Проте й.м.п. гетьман (В.Д. Заславський - В.С.) боявся, «щобцьогомаєткунеспустошили», томубуло наказано просуватися у напрямку ворожого табору. Підійшли близько до нього, проте не обрали хороше місце для табору, що розташовувався на шести горах «і захищати його біло неможливо». Зайнявши у понеділок переправу, не насипали хорошого валу, авикопалилишезвичайнірови, щосталопомилкою. Коли в середу під час заміни кінних підрозділів на правому боці переправи 600 гусар потрапили в оточення, то, замість того аби битися, почали втікати. «А внаслідок того, що по греблі важко було бігти, бо піхота, побачивши, що гусари втікають, теж саме вчинила на греблі, кіннота змушена була втікати через став, де багато втопилося, інші полягли від ворожих рук (…)»
Лише тоді, коли ворог вийшов у поле, у нашому таборі за-трубіли тривогу, з якою ніхто не рахувався, бо часто, й до цього трубіли, хоча не існувало небезпеки. Тому спочатку вискочили корогви п. воєводи київського, а потім й інші, але без «всякого порядку» і як кожній з них хотілося, «так і билися». Коли настала ніч, провели нараду. На ній ухвалили, щоб «з табором і гарматами відірватися від черні, а поки всі війська мали залишатися у полі. Для побудови цих військ офіційно призначили й.м.п. воєводу руського». Проте надійшла звістка, що деякі «пани гетьманські», порадившись, забравши коней, 68
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao пішли геть з обозу чим налякали ще більше військо. Тим не паче, ми мали прямувати до Костянтинова «шиком табором». Проте пани гетьмани вирушили в дорогу, не очікуючи на табір. Переправлялися всю ніч біля Костянтинова.
(Документы об Освободительной войне украинского народа 1648-1954 гг. - К., 1965. - С. 131-133).
№21
1648. - 8 жовтня. - Регест листа
(В.Д. Заславського) до воєводи Краківського
Нарікає, що з нього намагаються зробити винуватця поразки армії. Саме тому й вирішив викласти в листі справжній перебіг подій. Під Чолганським Каменем обєднався з воєводою руським і провів нараду з комісарами, яких було 18, й іншими особами з питання, де розташувати обоз. На ній висловлювалися різні міркування. Більшість наполягала на якомо-га швидшому зближенню з ворогом, хоча він пропонував зупинитися табором від Костянтиновим. Вирушили до міста, де стали на другий нічліг. Козаки його залишили і Костянтинів добре піхотою і муніцією ми зміцнили. Обозом зупинилися у милі за ним. Знову зібрав нараду, на якій висловив міркування аби в цьому місці «обоз був уфортифікований», який з двох сторін сама природа захищала болотами. Його підтримали воєводи подільський, київський і брацлавський, котрі схилялися до продовження трактатів. Проте більшість на лише комісарів й полковників, але й жовнірів виступили проти, тому відібрали в А. Кисіля листа до Б. Хмельницького, засвідчували ненависть до нього. Залунали крики негайно вирушати проти ворогів, бо якщо тхір не захоче, то «оберемо собі наших гетьманів». Тому змушений був дозволити обозу просуватися далі. Обрати місце для обозу доручив п. підчашому, котрий визначив його на шести горах. 21 вересня підійшли сюди під ворога, а вози ще рухалися за нами. І в цей час воєвода руський з кількома десятками жовнірів розпочав герці за непотрібну нам гребельку, що закривала нам шлях (?) до води. Борьба то-чиласядовгоінарештікорогвизахопилиїї. Увівторокопустив-ся густий туман, який перешкодив воєнним діям. Захоплений на герцях піп оповів о великий орді в 10000 (вочевидь, помил-ка - В.С.), що йде з солтаном. Ця звістка призвела до того, що «примерзла охота наша. Жовнір силою ворожою наляканий, а ще також з погляду страшної допомоги, опустив руки і всі задуми повернув до втечі». Воєвода київський і воєвода руський наступного дня з кількома корогвами без ладу кинулися на ворога, але Бог «швидко їх гарячі серця налякав і охолодив». Комісари прийшли до мого намету з тим, аби цього дня з військом відступити до Костянтинова. І в цей час повідомили, що ворог виходить до бою. Почали військо виводити в поле. Але 69
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 знову воєвода київський з кількома корогвами кинувся на ворога, не знаючи про татар. Проте нічого не вчинили і зазнали великих втрат. Наказав кільком корогвам піти їм на допомогу, але жовніри не хотіли щиро битися, більше спину показували. На тому боці переправи зазнали великих втрат жовніри воєводи сандомирського й старости стобніцького й ніхто не хотів прийти їм на допомогу, хоча кілька разів наказував вирушати туди. Мусіли відходити самі з великою згубою для товариства.
Дали знати, що вози підчашого залишили табір і уже в дорозі. Пани комісари, зважаючи на те, що табір закладено не на доброму місці для оборони, вирішили, що слід відступити з піхотою й артилерією табором до Костянтинова. Кіннота мала прикривати його з тилу. Проте кілька полків вийшли не лише за табору, але пішли й мимо Костянтинова. Налякані комісари взяли собі за провідника Байбузу, слугу й.м.п. воєводи руського, почали залишати табір. За ними і я почав відходити, тієї будучи надії, що мали укріпитися від Костянтиновим. Коли ж туди зявився за кілька годин до початку дня, то нічого там не застав, бо пп. воєводи київський, руський, подільський і староста ломжинський, нікого не чекаючи, поспішили до Збаража, а п. підчаший - до Львова. Я не міг війська затримати ні погрозами, на обіцянками. Тоді разом з п. хорунжим подався до Бродів, а потім до Львова.
(Бібліотека музею Чорторийських. ВР, спр. №143, арк. 175-181).
№22
1648. - Кінець вересня (дата помилкова; ймовірніше друга половина жовтня). - Витяги з реляції
В.Д. Заславського про обставини поразки під Пилявцями
[…] Ми порадилися там під Чолганським Каменем з їх мм. пп. комісарами стосовно розташування табору й того, чи чекати тут зосередження війська, якого тоді налічувалося лише 14 тисяч чи рухатися далі. І їх мм. вирішили йти далі. Я зробив і це. Зявилися за два дні до Костянтинова (…) Наступного дня, переправившись на той бік Костянтинова вирішив за порадою й.м.п. Осінського, обозного Великого князівства Литовського, розташувати табір між річкою Случ і болотами, маючи в тилу Костянтинів. Вирішили запросити до намету і м.пп. комісарів, і деяких з їх м.пп. полковників. Запропонував їх м-тям аби тут обоз влаштовувати і фортифікувати, бо про орду уже мали відомості і перестороги та й військо ще не було зібране. Погоджувалися деякі з нашою думкою, як-то й.м.п. воєвода брацлавський, й.м.п. мечниккоронний, й.м.п. старостакраків-ський, інші однак як-то й.м.п. воєвода берестейський, й.м.п. воєвода київський і м.пп. ломжинський і любельський старости й інші їх м. наполягали сильно, аби звичайно йти під та-
70
Aeeeaaaiiy i?iaeai a?o?eciyii? oa anana?oiui? ?noi??? o aeueo iaa?aeuieo caeeaaao бір Хмельницького, бо, мовляв, з таким зволіканням не заженете в.м. того ворога за Дніпро. Інші їх м. говорили, що слід ворога випередити, допоки татарська допомога з ними не злучилася. Рицарствовсезакидалонамякусьбоязнь, погрожувалобун-том, поверненням назад, відмовою від виконання служби, обранням собі нових гетьманів. Довелося поступитися більшості їх м. з огляду непослуху і рівного (з моїм) їх авторитету (…)
[…] Не встигло ще військо зупинитися (21 вересня - В.С.) і не встиг ще наш обоз розташуватися, як й.м.п. воєвода київський, не очікуючи на гетьманські розпорядження, взявши з собою кількасот піхотинців і драгун зі свого полку, розпочав сутичку з козаками за гребельку, яка відділяла нас від Хмельницького. Спочатку він досяг успіху, взявши гребельку, але ледве там піхота з півгодини побула, як змушена була з великими втратами відступити. Оскільки не потрібно було давати ворогу піднесенню його духу, направив туди кілька со-тень драгун. Дещо пізніше підійшла туди гвардія блаженної памяті Осінського, які підтягнули туди декілька гармат і витіснили таким чином з шанчика козаків й отримали гребельку. Проте розпочали наступ козаки великою силою на наших так, що назад із шанчика змушені були відступити з великою шкодою, бо там полягло з півтора сотні німців. Я, бачачи, що без кінноти важко буде піхоті оволодіти шанчиком, направив усі мої козацькі корогви з й.м.п. Лащем, направив і князя й.м. Корецького; пішли й кварцяні люди, над якими старшим вчиняв п. Клобуховського, пішли корогви рейтарська і козацька й.м.п. старости опочинського. Переправився за ними з власного бажання і й.м.п. воєвода берестейський; послав й.м.п. підчаший коронний п. стольника львівського з чотирма корогвами з полку свого; пішов також п. Убиш Довжинський зі своєю корогвою, яку зібрав за власний кошт. І то п. Бог благословив, що тридцять корогв зігнали з поля ворога і аж до самого табору загнали, а потім і шанчик той захопили. Відразу ж наказав зробити цей шанець більшим. Направив туди дванадцять со-тень піхотинців. Їх мм.п. комісари вважали за потрібне послати туди кінноту для захисту піхоти і це я вчинив (…)
[…] Наступногодня, увівторок, явідвівдотаборувтомленез дороги й безсоння (жовніри, очікуючи нападу українців, не спали усю ніч - В.С.) військо і, зясувавши, що під обоз обране дуже погане місце, мали кудись інакше його перемістити й окопати. А тим часом на герцю впіймано попа, бо охотники цілий день про-бував (сили - В.С.) з ворогом, котрий на тортурах повідомив, що ордийдекількадесятківтисяч. Усередуранкомвчинивзїхм.пп. комісарами консультацію, зважаючи на те, що опівночі отримав відязиківзвістку, ЩООРДАПРИЙШЛАДОХМЕЛЬНИЦЬКОГО. Тутжепо-відомили, щоордайпіхотазтаборукозацькоговполевисипаєть-сянаобохсторонах: ЯКЗАПЕРЕПРАВОЮВІДТАБОРУХМЕЛЬНИЦЬКОГО, так і тут з цієї сторони від табору Кривоноса. Вивели військо в
71
I?iaeaie aeaaeoeee ?noi??? : ca??iee iaoeiaeo i?aou. - Aeione 5 поле. Там же, зїхавшись до купи всі, радились як діяти, зважаю-чинаневеликукількістьпіхоти, супротиворога, бовдобромуміс-ці стояв і табір свій як окопом, так і возами у шість рядів ними отаборився, уфортифікувався. Тимпаче, щоцьогоднямаливітер дуже противний супроти нас. Обмірковували: розпочинати битву чи ні? Окрім цього мали ще кілька важких балок між нашим військом і козаками і татарами, не просто їх нам було переходити. Краще їх було вивабити до себе на рівнину. І в цей час, коли проходила нарада, побачили, що вже корогви з полку й.м.п. воєводи брацлавського нападають на орду без шику, без порядку, а так як на сторожі стояли. Скочив було й.м.п. воєвода брацлавський, хотячи затримати своїх непотрібну гарячковість, але вже важко було що вчинити, бо вже були охоплені ордою. Хто був автором початку цієї битви без наказу, так далеко без допомоги й черезбалкивитягненняжовнірів, знаютьвсі1. Виривалисязгодом йіншікорогви, яккомухотілося (…) Продовжуваласяцябитваде-кількагодинбезявноїперевагиоднієїзсторін: тонашівідтісняли (козаків), то вони наших (…)
[…] А потім настала така тривога, що війська на полі заледве залишилася половина; не знати куди поділося. Настало після такого запалу таке охолодження, що жодним чином деякі не хотіли битися, одні на те посилалися, що не отримали відповідних роз-порядженьвідсвої