Характеристика творчості Петра Панча. Оповідання прозаїка 20-х років - епізоди громадянської війни ("Дороговказ", "Смерть Янулянса", "Загублена шапка", "Бог богів"), гострі, здебільшого сатиричні малюнки з життя служителів церкви ("Данило Харитонович").
Аннотация к работе
Перші нариси й оповідання Петро Панченко, землемір-таксатор з напівсела-напівмістечка Валки поблизу Харкова, опублікував у пресі, коли йому було тридцять років. Під час революційної і громадянської віхоли перебуває в Україні, спочатку у війську Директорії (цей факт раніше завбачливо оминався), згодом - у легкому артдивізіоні Червоної армії. Цим же роком та роком 1922-м датуються перші дописи Петра Панча до місцевої газети «Незаможник», харківських «Вістей ВУЦВК», «Селянської правди»: нариси, фейлетони, оповідання. Оповідання прозаїка 20-х років тематично були досить різноманітні - тут і епізоди громадянської війни («Дороговказ», «Смерть Янулянса», «Загублена шапка», «Бог богів» та інші); тут і зіткнення нового зі старим, особливо в глухих селах, в провінції, де це «нове» прищеплювалося важко й болюче («Там, де верби над ставом», «Земля», «Тихонів лист»); і гострі, здебільшого сатиричні малюнки з життя служителів церкви («Поза життям», «Данило Харитонович», «Черва»), чи антиміщанські твори («Калюжа», «Мишачі нори» та інші). Повага до факту, до натури, прагнення достеменності художнього відтворення, домінування обєктивного, а не субєктивного авторського начала - такою є та основа, на якій формувалася в 20-ті роки конкретно-реалістична манера автора «Голубих ешелонів» і роману «Гомоніла Україна», чужа сентиментальності чи псевдоромантичній риториці.