Перспективне планування законотворчої діяльності як передумова забезпечення ефективності правового регулювання цивільних відносин (на прикладі сервітутних відносин) - Статья
Перспективне планування законотворчої діяльності в Україні як фактор забезпечення розвитку вітчизняного законодавства. Дефекти у правовому регулюванні сервітутних відносин як наслідок недостатності перспективного планування законотворчої діяльності.
Аннотация к работе
При цьому дослідження планування законотворчої діяльності, його стану, існуючих у цій сфері проблем, а також шляхів їх розвязання є завжди актуальним не лише з точки зору покращення діяльності самого парламенту та інших субєктів, які беруть участь у законотворчості, а й з позицій забезпечення потенційного підвищення ефективності правового регулювання певних суспільних відносин. Ясенчук, досліджуючи питання перспективного планування законодавчої діяльності парламенту України, вказує, що на відміну від поточного планування (що передбачається Законом України "Про Регламент Верховної Ради України), перспективне планування, як короткострокове (1-2 роки), так і довгострокове (5 років), на час каденції парламенту, яке б враховувало програмно-цільовий підхід, сьогодні практично відсутнє [3, с.8]. Серед них можна назвати: Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) [4], Земельний кодекс України (далі - ЗК України) [5], Житловий кодекс УРСР (далі - ЖК України), Лісовий кодекс України (далі - ЛК України), закони України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних обєктів" [6],"Про державно-приватне партнерство" та інші. Спробу усунути недоліки правового регулювання сервітутних відносин у взаємодії ЦК і ЗК України було здійснено лише через 4 роки шляхом прийняття Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у звязку з прийняттям Цивільного кодексу України" від 27 квітня 2007 року № 997-V [7], проте її важко визнати вдалою. Серед колізій у правовому регулюванні сервітутних відносин, які виникають між ЦК України та ЗК України слід назвати й те, що положення ч.1 ст.98 ЗК України не узгоджуються з положенням ч.1 ст.401 ЦК України, зокрема щодо можливості встановлення земельного сервітуту не лише щодо земельної ділянки, а й інших природних ресурсів.