Комплекс мовних засобів та прийомів, що створюють перформативний мовленнєвий акт. Граматичні особливості українських перформативів, а також їхні контекстні транспозиції. Основні лексико-семантичні різновиди відповідних дієслів, специфіка висловлень.
Аннотация к работе
Степанова та інших, у яких предметом аналізу є перформативні дієслова й висловлення російської мови, дозволяє зробити висновок: дослідження цих мовознавців повністю ґрунтуються на теорії англійської емпіричної філософії Дж. Особливості функціонування перформативних висловлень у різних комунікативних ситуаціях ще не знайшли всебічного висвітлення, а принагідні спостереження, часто однотипні й поверхневі, не вичерпують усієї складності цього питання. Пропонована дисертація є одним із напрямів опрацювання теми «Українська мова на Волині» кафедрою історії та культури української мови Волинського національного університету імені Лесі Українки, а також відповідає реалізації державної програми «Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності». Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Волинського національного університету імені Лесі Українки (протокол №10 від 31 травня 2000 року) та науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №40 від 26 грудня 2007 року). Семантико-прагматичний аналіз перформативних висловлень української мови здійснено на матеріалі історичної прози, оскільки, на нашу думку, у прозових творах цієї тематики найяскравіше репрезентовані всі типи перформативних висловлень.Поняття мовленнєвого акту містить поняття дії, реалізованої в процесі спілкування, тому перформативність як особливість окремих висловлень і дієслів-предикатів безпосередньо здійснювати дію, а не просто описувати її, була взята за основу теорії мовленнєвих актів. Розглядаючи співвідношення термінів, які містять у собі поняття «акт», а саме: комунікативний акт, мовленнєвий акт, ілокутивний акт, референційний акт та інші, ? визначаємо їхню кореляцію, зважаючи на спільні та відмінні ознаки, оскільки кожен із них причетний до сфери комунікації. На відміну від комунікативного акту, що може здійснюватися невербально, мовленнєвий акт завжди містить у собі висловлення. Крім основних критеріїв мовленнєвого акту, дослідник враховує додаткові, наприклад, інтереси мовця й слухача, відмінність у їхніх статусах, ставлення до мовленнєвого контексту, стиль здійснення мовленнєвого акту (заява, освідчення тощо) та ін. Серля виокремити відповідно пять класів мовленнєвих актів, а кожному типу відповідає ілокутивна сила, наявна в перформативних висловленнях, що оформлюють той чи той акт, та ілокутивні дієслова, які вирізняють перформативний зміст і значення.Слід наголосити, що асертивні мовленнєві акти не допускають уживання заперечної частки не при перформативі, наприклад, висловлення [Володимир:] Не визнаю я Настича братом (В. Однак комісиви можуть бути виражені конструкціями з десемантизованим компонентом давати / дати, утворюючи синонімічні пари: обіцяти ? давати обіцянку; клястися - давати клятву. Наголошуємо, що для комісивних висловлень обєкт клятви (обіцянки) є облігаторним компонентом (клянуся, що…, присягаюся, що…), оскільки експліцитно називає ту дію, яку мовець має виконати в майбутньому; у протилежному випадку зникає сенс комісивного висловлення. Загребельний) перформативне дієслово клястися фактично втратило свою ілокутивну силу обіцянки, оскільки мовець сам не знає, про що ж має клястися, а тому акт клятви відсутній. В окремих комісивних прагматичних контекстах історичної прози з перформативним дієсловом клянуся вживають обєкт, завдяки якому перенесено акцент із субєкта мовлення на іншу особу, наприклад, клянуся Богом, клянуся Всевишнім тощо: [Любов Хведорівна:] «Але Богом моїм, во тройці Святій Єдиносущим клянусь, що коли б Господь умилосердився над нами і вернув нам її [Мотрю], то доброю буду для неї» (Б.Їх прийнято називати перформативами, чи перформативними дієсловами, що самі служать для реалізації тих дії, про які повідомляють. Перформативним висловленням як специфічним мовленнєвим актам властиві певні комунікативні особливості: ? на противагу іншим типам комунікативних актів вони позбавлені оцінки «істинний» чи «неістинний», оскільки, промовляючи перформатив, мовець здійснює дію, а не описує її; Для перформативів характерні деякі семантико-граматичні особливості, серед яких найголовнішими є такі: ? у класичному вияві перформатив має форму першої особи однини активного стану теперішнього часу (недоконаного виду); Це може бути пояснене несумісністю семантики автовербальної дії («я кажу, що…») з оцінюванням та характеризацією цієї дії, що передається словами-конкретизаторами, які вимагають, по-перше, стороннього погляду на виконавця дії (субєкта мовлення), а по-друге, тривалішого часового інтервалу спостереження (оцінювання та характеризація промовляння відбуваються не одночасно з мовленнєвим актом, а після нього).
План
Основний зміст роботи
Вывод
У висновках узагальнено результати дослідження, які можна звести до таких положень: 1. Деякі соціально значущі дії мають лише мовне оформлення (наприклад, клятва, обіцянка, називання імям тощо), а тому вимагають спеціально пристосованих для цього предикатних одиниць. Їх прийнято називати перформативами, чи перформативними дієсловами, що самі служать для реалізації тих дії, про які повідомляють.
2. Перформативним висловленням як специфічним мовленнєвим актам властиві певні комунікативні особливості: ? на противагу іншим типам комунікативних актів вони позбавлені оцінки «істинний» чи «неістинний», оскільки, промовляючи перформатив, мовець здійснює дію, а не описує її;
? вони можуть бути ефективними чи неефективними; коли йдеться про ефективність перформативного висловлення, мають на увазі успішну перлокуцію (досягнення адекватного впливу на слухача);
? для своєї прагматичної реалізації більшість перформативних висловлень вимагають специфічних умов спілкування: мовець має бути наділений певними соціальними повноваженнями.
3. Для перформативів характерні деякі семантико-граматичні особливості, серед яких найголовнішими є такі: ? у класичному вияві перформатив має форму першої особи однини активного стану теперішнього часу (недоконаного виду);
? типовим перформативним висловленням властива структурна схема «Я х» або «Я х, що…», де х ? перформативне дієслово;
? перформативний ефект може бути досягненим лише за умови вживання перформатива у стверджувальній конструкції;
? загалом перформативи не сполучаються з різними словами, які служать для характеристики дії: обставинами часу та тривалості, способу дії, оцінного значення та ін. Це може бути пояснене несумісністю семантики автовербальної дії («я кажу, що…») з оцінюванням та характеризацією цієї дії, що передається словами-конкретизаторами, які вимагають, по-перше, стороннього погляду на виконавця дії (субєкта мовлення), а по-друге, тривалішого часового інтервалу спостереження (оцінювання та характеризація промовляння відбуваються не одночасно з мовленнєвим актом, а після нього).
4. Проведене нами дослідження дало змогу встановити, що в сучасній українській мові, зокрема в історичній прозі, активно функціонують перформативні дієслова девяти семантичних розрядів, у яких нараховано близько двохсот перформативних одиниць та їхніх транспозитів.
5. Аналіз текстів показав, що переважна частина перформативних дієслів питомі за походженням і лише незначна кількіть дієслів перейшла в українську мову шляхом запозичення з європейських мов (гарантувати, рекомендувати, пропонувати). Питомий характер більшості перформативів є свідченням давності категорії перформативності в українській мові, її універсальності.
6. Унаслідок аналізу конкретних вживань переформативних дієслів в історичній прозі ми встановили, що перформативні дієслова можуть зазнавати формальних транспозицій. До них належать такі нечисленні випадки: - використання дієслова у формі першої особи множини, яке відбувається тоді, коли мовець говорить від імені цілої групи;
- використання умовного способу дієслова, властиве тільки перформативам із семантикою прохання та поради (я просив би, я рекомендував би у значеннях «я прошу», «я рекомендую»), зумовлене намаганням субєкта мовлення дотриматися комунікативного принципу толерантності;
- заміна форми дійсного способу дієслова на імператив (пробач мені, будь проклятий), що характерне лише для деяких дієслів семантичних груп ритуальних мовленнєвих актів, які генетично повязані з вірою носія традиційної культури в магічну силу слова;
- використання разом із перформативним дієсловом модального предиката в першій особі однини;
- заміна недоконаного виду дієслова доконаним з одночасною заміною теперішнього часу на майбутній, що переслідує прагматичну мету помякшення категоричності вираженої мовцем інтенції.
У деяких випадках перформативність у висловленні передається не фінітним дієсловом у ролі присудка, а прикметником із допоміжним дієсловом бути (я не згідний - «виражаю свою незгоду»), яке приймає типові для перформатива граматичні ознаки першої особи однини.
7. Найбільшу кількість транспозицій ми виявили в групі перформативів із семантикою прохання. Це може бути пояснене специфікою мовленнєвого спілкування українців, притаманними їм ментальними рисами - толерантністю й тактовністю: формулюючи прохання, мовець підсвідомо хоче залишити для співрозмовника можливість відмови.
8. Зазначені транспозиції нечисленні, стосуються не всіх семантичних груп перформативних дієслів, виступають у мовленнєвому узусі як загальноприйняті мовленнєві формули-кліше, а тим самим становлять необхідний компонент прагматичної компетенції носіїв української мови. Така обмеженість транспозицій є свідченням стійкості граматичних основ категорії перформативності.
9. Окрім узуальних перформативних дієслів, що усталено виконують цю роль у мовленні, у текстах історичної прози вживають також оказіональні перформативи, які загалом не мають цієї семантики, проте в окремих ситуаціях спілкування можуть набувати перформативного статусу. Необхідною умовою отримання дієсловами контекстуальної перформативної семантики є вживання їх у першій особі однини теперішнього часу та реалізація ними під час промовляння якоїсь іншої дії, відмінної від вербальної.
10. У роботі проаналізовано комунікативно-мовний стутус дієслів говорити / казати, яким деякі дослідники (З. Вендлер, Дж. Росс, Е. Бенвеніст) надають перформативного статусу. На нашу думку, згадані дієслова загалом реалізують дескриптивне значення й лише в спеціальних умовах спілкування набувають ознак перформативності (у вигляді клішованих формул Кажу тобі!, А я кажу плюс дієслово майбутнього часу другої особи).
Перспективи подальших досліджень у сфері перформативної лексики української мови ми вбачаємо в поглибленому описі комунікативних умов спілкування (статус його учасників, час, місце та інші умови комунікації), у виявленні розподілу перформативів за мовленнєвими жанрами, у зясуванні діахронних аспектів перформативності (становлення цієї категорії в історії української мови, звязок перформативності з архаїчною вірою в магічну силу слова, що виявляється, зокрема, у формулах прокльонів та побажань).
Результати дослідження викладено в таких публікаціях
Турик Л.Р. Видо-часові категорії перформативів у сучасній українській мові / Л.Р. Турик // Філологічні студії. Науковий часопис. ? Луцьк, 2000. ? №1. ? С. 231?235.
Турик Л.Р. Граматичні особливості українських перформативів / Л.Р. Турик // Філологічні студії. Науковий часопис. ? Луцьк, 2002. - №1. - С. 131?136.
Турик Л.Р. Дієслово говорити / казати: перформатив чи дескриптив / Л.Р. Турик // Актуальні проблеми сучасної філології: Мовознавчі студії. ? Рівне, 2002. ? №10. ? С. 64?69.
Турик Л.Р. До питання про словотвірні типи українських перформативів / Л.Р. Турик // Актуальні проблеми українського словотвору. ? Івано-Франківськ: Плай, 2002. ? С. 365?369.
Турик Л.Р. Перформативні лексеми сучасної української мови / Л.Р. Турик // Вісник Львівського університету: Серія філологічна. ? Львів, 2004. ? Вип. 34.? Ч. 2. ? С. 319?325.
Турик Л.Р. Семантико-прагматичні особливості перформативних висловлень у формулах мовленнєвого етикету / Л.Р. Турик // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету: Серія: Мовознавство. ? Тернопіль, 2004. ? С. 248?254.