Дослідження системи вірувань, святилищ та святих місць слов"янського язичництва. Визначення історичних передумов та процесу християнізації Русі. Проведення аналізу стану релігійних вірувань після прийняття християнства у давньоруському суспільстві.
Аннотация к работе
План Вступ Розділ І. Джерела та історіографія 1.1 Джерела 1.2 Історіографія Розділ ІІ. Язичництво Київської Русі 2.1 Язичництво та язичницький світогляд 2.2 Язичницькі святилища та святі місця Розділ ІІІ. Християнізація Київської Русі Розділ ІV. Пережитки язичництва в Київській Русі після прийняття християнства Висновки Список використаних джерел та літератури Методичний додаток Вступ Витоки української культури беруть свої початки з давньоруської держави, духовна та культурна спадщина якої стала першоосновою для сучасної національної культури. Вірування мали великий вплив на повсякденне життя людини, вони регулювали та конролювали всі сфери життя. Законсервувавшись в народній культурі, пережитки язичництва проіснували достатньо довгий час та стали невід’ємною частиною культури українського народу. Мета роботи: дослідити феномен язичницьких пережитків в Київській Русі, з’ясувати процес християнізації язичницького суспільства та виникнення системи давньоруського двовір’я. Об’єктом дослідження є релігійне та культурне життя Давньої Русі. Хронологічні рамки охоплюють Х - середину ХІІІ ст. Другий - досліджує слов’янське язичництво, його систему релігійних вірувань, святилищ і святих місць. У четвертому розділі проаналізовано стан релігійних вірувань після прийняття християнства у давньоруському суспільстві, здійснено огляд пережитків язичництва в Київській Русі. Вони лише осуджували поганські вірування, тому й не вдавались у подробиці описання, які й так були добре відомі їхній тогочасній аудиторії, значна частина якої продовжувала сповідувати язичництво. Найяскравішим прикладом є Повість минулих літ. Лiтописна традицiя на теренах Русi, очевидно, веде свiй початок з ХI ст. На зламi ХI-ХII ст. перші лiтописнi тексти були систематизовані та впорядковані у зводи спочатку зусиллями монаха Києво-Печерської Лаври Нестора, а трохи згодом вiдредагованi ігуменом Київського Видубицького монастиря Сильвестром [9; с. У Повісті минулих літ записана згадка про релігійну реформу князя Володимира. Переліковуються боги княжого пантеону язичницької доби - дерев’яні Перун, Хорс, Даждьбог, Стрибог, Симаргл та Мокош. Якщо ж Божий замисел не виконується, то дії людини та країни приречені на поразку [17; с. Серед них перш за все слід згадати Слово про закон і благодать київського митрополита Іларіона. Мета цього невеличкого за обсягом твору - уславити дiяльнiсть великих київських князів, як фундаторів держави, опікунів церкви. Найбільша гордість давньоруської літератури, найвидатніша пам’ятка світової культури - Слово о полку Ігоревім містить у собі певні елементи язичницьких вірувань. Основою фольклорних джерел є усна народна творчість, міфи про походження Всесвіту, Сонця, Місяця, гір, морів, озер. Крім князя, тут було поховано, ще підлітка та жінку. Б. Рибаков інтерпретував Чорну Могилу як захоронення князя місцевої династії [44; с. Але пережитки язичницького обряду продовжують існувати вже на християнських кладовищах. Тому слід брати до уваги найбільш загальні вірування давніх індоєвропейців, до яких належало і східноєвропейське словянство. Такі святилища відкриті в Шумську на Житомирщині, у Ржавинському лісі на Буковині, на горі Пластунка під Каневом, на Старокиївській горі. Найбільш вивченим є святилище поблизу Новгорода, на Перині (пагорбі Перуна); Деякі з цих пам’яток перебували в центрі окремих східнослов’янських земель і відігравали роль племінних язичницьких культових місць [54; с. Найдавніше капище у Києві було розкопано у 1908 році у центрі городища на Старокиївській горі (біля приміщення сучасного Національного музею історії України) В. Хвойкою. В Україні зберігаються рештки визначної культової споруди поганського часу - печерно-скельного храму в с. Але при всьому тому існують незаперечні докази використання храму для культових відправлень у VІІІ - ІХ ст. В. Даниленко ще 1961 р. відкрив і дослідив тут глинобитний вівтар-вогнище й ліпну слов’янську кераміку VІІІ ст. Через поодинокі згадки про слов’янські капища відтворити повну картину місць поклоніння давніх словян неможливо. Але за допомогою археологічних досліджень слов’янських святилищ у Києві, Чернігові, Новгороді, маємо можливість уявити, як же виглядали слов’янські святилища. Найбільш широко досліджував проблему слов’янського язичництва у другій половині ХХ ст. Він вважав, що у східнослов’янському язичництві таким головним богом був Род. Серед сучасних дослідників, котрі висвітлюють релігійне становище Давньої Русі, слід відзначити П. Толочка, О. Моцю, Н. Яковенко, М. Котляра та інших археологів, істориків та культурологів. Моці та В. Рички [30]. Перше релiгiйне нашарування в давньослов’янському язичництвi складають обряди i вiрування прадавнього населення лiсостепової смуги Украни (середня течiя Днiпра -Десна), що заселяло цю територiю ше з кам’яного вiку (з VI тисячорiччя до н.е.). Наразі, спираючись на автора фундаментального дослідження про язичество древніх слов’ян, академіка Б.О.Рибакова та історичне джерело ХІІ ст. Адже в багатьох веснянках, щедрівках, коляд