Вплив хронічної гіпобаричної гіпоксії на зменшенням активності антирадикальної системи захисту як в плазмі крові, так і в тканині нирок. Застосування мексидолу і емоксипіну та антигіпоксантів з антиоксидантною дією із метою корекції патології нирок.
Аннотация к работе
Наслідки впливу гіпоксії двоякі і протилежно направлені: гіпоксія викликає патологічні зміни на тканинному, клітинному та молекулярному рівнях, а розлади метаболізму спостерігаються не тільки при її безпосередньому впливі (Wu Xiong-Zhi, Safran M. et al., 2006; Tissot van Patot et al., 2009), але й у віддаленому постгіпоксичному періоді (Граф А.В. и др., 2006), відіграючи велику роль у патогенезі багатьох захворювань. Проте перебіг гострої ниркової недостатності за умов хронічної гіпобаричної гіпоксії та шляхи патогенетичної корекції цих порушень залишилися поза увагою науковців, що свідчить про необхідність та актуальність подібних досліджень. Дослідити вплив хронічної гіпобаричної гіпоксії в динаміці її розвитку на стан пероксидації ліпідів і білків у плазмі крові та кірковій речовині нирок щурів. Визначити вплив мексидолу та емоксипіну в лікувальному режимі уведення на функціональний стан нирок при гострій нирковій недостатності за умов хронічної гіпобаричної гіпоксії. Визначити вплив мексидолу та емоксипіну в лікувальному режимі уведення на процеси перекисного окиснення ліпідів та активність антиоксидантної системи в плазмі крові і кірковій речовині нирок щурів при гострій нирковій недостатності за умов хронічної гіпобаричної гіпоксії та порівняти ефективність цих препаратів.Тварини були розподілені на групи: 1-ша - інтактні щури, які виводилися з експерименту одночасно з дослідними для визначення контрольних показників; 2-га - щури, яким моделювали хронічну гіпоксію; 3-тя - щури, яким створювали гостру ниркову недостатність (ГНН); 4-та - щури з поєднанням ГНН та хронічної гіпоксії; 5-та - тварини, яким уводили внутрішньоочеревинно розчинник в обємі, еквівалентному обємам препаратів; 6-та та 7-ма - тварини, які за фізіологічних умов одержували емоксипін та мексидол без моделювання патології; 8-ма та 9-та - тварини, які після моделювання хронічної гіпоксії одержували емоксипін та мексидол відповідно; 10-та та 11-та - тварини з ГНН, які одержували емоксипін та мексидол відповідно; 12 та 13 - тварини з поєднанням ГНН і гіпоксії, які одержували емоксипін та мексидол відповідно. Емоксипін (ТОВ “Здраво”, Україна) та мексидол (ООО “Фармасофт”, Росія) уводили внутрішньоочеревинно одноразово в дозі 100 мг на 1 кг маси тіла після моделювання хронічної гіпоксії (2 тижні) та ГНН (через 6 год після уведення гліцеролу) (Важнича О.М., 2001, Аракелян Н.Г. та ін., 2007). Максимальне зниження системи антирадикального захисту (активність ГП зменшилася в 1,8 раза, а каталази - у 3,9 раза) на третьому тижні впливу хронічної гіпоксії ми відзначили і в тканині нирок, внаслідок цього на четвертому тижні впливу гіпоксії спостерігалося найбільш істотне накопичення перекисів ліпідів і білків. Зменшення ШКФ ми відмітили на третьому (в 1,3 раза) та досить суттєве - на четвертому тижнях впливу хронічної гіпоксії (в 1,9 раза), що повязано із виснаженням функціонального резерву нирок, починаючи з третього тижня експерименту, від чого залежить потужність їх адаптаційних реакцій (Гоженко А.И., 2006). Надмірне утворення та накопичення в нирках пошкоджувальних прооксидантів (вміст ОМБ на 24-ій год розвитку ГНН, поєднаної з гіпоксією, зріс в 2,2 раза та на 48-ій год її розвитку - в 2,7 раза порівняно з контролем) суттєво впливає на потужність власної антиоксидантної системи нирок та призводить до її максимального ослаблення на 48 год розвитку ГНН (активність ГП зменшилася в 1,6 раза, а каталази - у 2,6 раза порівняно з контролем).Хронічна гіпобарична гіпоксія в динаміці її розвитку (з першого по четвертий тижні) суттєво порушує функцію нирок: екскреторну - зниження клубочкової фільтрації, розвиток ретенційної азотемії та виражену протеїнурію; іонорегулювальну - гіпернатріємію, збільшення виділення натрію на фоні зниженої швидкості клубочкової фільтрації з порушенням проксимальної і дистальної реабсорбції цього електроліту та вираженим калійурезом; кислотнорегулювальну - зменшення екскреції аміаку і титрованих кислот та збільшення РН в бік алкалозу. Хронічна гіпобарична гіпоксія в динаміці її розвитку (з першого по четвертий тижні) викликає інтенсифікацію вільнорадикального окиснення макромолекул та надмірне накопичення їх токсичних метаболітів у плазмі крові статевозрілих щурів (порівняно з контролем вміст малонового альдегіду збільшився на 62,6 % (р<0,01), окисно-модифікованих білків - на 94,3 %, р<0,01) при одночасному виснаженні системи антирадикального захисту плазми крові (зменшення активності глутатіонпероксидази на 67,2 % (р<0,001) та зменшення каталазної активності на 43,9 % (р<0,005), зменшення вмісту сполук із HS-групами на 44,2 % (р<0,001) зі зростанням вмісту церулоплазміну на 75 %, р<0,001), що найбільш виражено на третьому тижні впливу хронічної гіпоксії. Хронічна гіпобарична гіпоксія істотно впливає на перебіг міоглобінуричної моделі гострої ниркової недостатності, поглиблюючи окисний стрес за рахунок посилення прооксидантно-антиоксидантного дисбалансу як у плазмі крові, так і в тканині нирок статевозрілих щ