Діалектичні суперечності в розвитку світової естетичної думки на рубежі XVIII–XIX ст. Формування історичної школи як вияв романтизму в літературній науці. Синкретизм художнього мислення в новій українській літературі та спроби її критичного осмислення.
Аннотация к работе
На рубежі XVIII-XIX ст. європейське літературознавство вже ніби остаточно прощалося з неокласичними уявленнями про творчість, а в Росії, до складу якої входила й Україна, старі традиції все ще залишалися дуже живучими. обґрунтовується категорія особливого в мистецтві, за якою визнається беззаперечна наявність у літературі кожного народу й періоду суто свого ідейного і художнього змісту та визнається як очевидний факт неможливості відновлення старих (класицистичних) форм творчості та реальності нових (романтичних) форм, в основі яких - символіка духовного й безкінечного в людському існуванні. Пізніше Геттнер дав відоме визначення історії літератури, яке збігається в принципі з ідеями щодо цього всіх його попередників-романтиків - від Гердера до Шлегелів і братів Грімм: «Історія літератури до XVIII століття була історією книг, а після того стала історією ідей і форм, наукових і художніх» 3. «Слова про Ігорів похід», яке засвідчило, що вітчизняна література з духом «місцевого» народу має глибоке історичне коріння, але з тим, що те коріння належало насамперед Україні, а не тільки Росії, російська наука про літературу на початку XIX ст. і пізніше погоджуватися не хотіла. Язвицький (1811) виділяє вже в розвитку «російської» літератури пять періодів: епоха Київської Русі, період феодального роздрібнення, період та-таро-монгольського іга, допетровський час і література XVTII ст.