Оцінка ефективності традиційної терапії багатовузлового зоба тиреоїдними гормонами та вдосконалення її шляхом застосування препаратів трийодтирооцтової кислоти, компенсації йод-дефіциту. Обґрунтування оптимального режиму післяопераційного ведення хворих.
Аннотация к работе
Практично всі випадки ендемічного зобу та вузлоутворення взагалі кінець кінцем набувають структурних ознак багатовузлового зобу (H. Поширеність ендемічного та вузлового зобу в Україні протягом останніх 10 років неухильно зростає і складає на 2000 рік 2957,5 випадків на 100000 населення (статистика МОЗ України). Основним методом лікування БВЗ залишається хірургічна операція - резекція ЩЗ різного обсягу, показаннями до якої найчастіше стає наявність клінічно визначених вузлових утворень у тиреоїдній паренхімі при неможливості надійно виключити малігнізацію в одному з вузлів (В.И.Мамчич, А.В.Погорелов, 1995; С.И.Шевченко, К.А.Ажгибесов, 1996). Ibis et al., 1991) до тотальних тиреоїдектомій, що ставлять за мету запобігти рецидивів зобу та забезпечити радикалізм операції у випадках виявлення раку в одному з вузлів БВЗ (Ю.К. Тема дисертації повязана з виконанням запланованої і затвердженої науково-дослідної роботи Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України за період 1998-2000 рр. “Дослідження стану гіпофізарно-тиреоїдної системи у осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, хворих на злоякісні та доброякісні пухлини щитоподібної залози, на етапах їх лікування”, № держреєстрації 0198U001478 (1998-2002 рр. виконання).Для вирішення поставлених задач та досягнення мети дослідження було сплановано 2-етапне виконання дослідної роботи, яка передбачала ретроспективне вивчення клінічних особливостей патології та недоліків традиційного підходу до діагностики та лікування БВЗ на 200 хворих (рандомізована вибірка) з числа пацієнтів, що були оперовані в УНПЦЕХТЕОТ протягом 1997-1998 рр. На наступному етапі роботи завдяки проведеному ретроспективному аналізу результатів лікування БВЗ було створено протокол обстеження та розроблено діагностично-лікувальну тактику, які були застосовані у відкритому проспективному рандомізованому дослідженні 204 первинних хворих та 48 пацієнтів з рецидивами багатовузлового зобу, які були прооперовані в хірургічному відділі УНПЦЕХТЕОТ протягом 1999-2000 років. Вплив іонізуючого опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС на щитоподібну залозу дорослих пацієнтів, що були оперовані в УНПЦЕХТЕОТ, та необхідність врахування цього патогенетичного фактору при дослідженні багатовузлового зобу вивчалась на сукупній вибірці з 341 хворого з хірургічною патологією ЩЗ (за період 1997-2000 рр.), які мали документальне підтвердження категорії ліквідаторів аварії або постраждалих внаслідок аварії. Особливості традиційного підходу до хірургічного лікування багатовузлового зобу були проаналізовані на прикладі групи з 200 пацієнтів, що були оперовані протягом 1997-1998 рр. Показання до операції були типовими для більшості хірургічних клінік - підозра на малігнізацію, великий розмір зобу та симптоми компресії, ознаки тиреотоксикозу, неефективність консервативної терапії. З погляду на те, що єдиним методом консервативного лікування, який було застосовано у хворих з БВЗ була терапія тиреоїдними гормонами, та очевидну недостатню уніфікованість та контрольованість цього лікування (не визначались рівні тиреотропіну в крові, йоду в сечі, не було доведено супресивний характер терапії, відсутній був ретельний сонографічний контроль ЩЗ) ми вирішили оцінити ефективність такого лікувального методу у відкритому контрольованому проспективному рандомізованому дослідженні серед 63 пацієнтів з БВЗ, які не мали показань до операції.Проблема лікування багатовузлового зоба полягає у значній поширеності патології, її першому місцю серед причин хірургічних втручань на ЩЗ, тісному звязку її з йодним дефіцитом, недостатньому вивченні патогенезу захворювання та повязаних з цим низькій ефективності консервативного лікування та великій кількості післяопераційних рецидивів і хірургічних ускладнень, в тому числі нерозпізнаних та неадекватно оперованих випадках раку на фоні БВЗ. Найбільш вагомим патогенетичним чинником розвитку БВЗ є дефіцит йоду в організмі хворого, який виявлено у 70 % обстежених пацієнтів; наявність спадково-генетичної компоненти патогенезу, пухлиноутворення (аденоми, рак), автономізації тиреоїдного епітелію свідчать про некерованість патологічного процесу та суттєво підвищують ризик післяопераційних рецидивів. Застосування ТАПБ із імуноцитохімічними маркерами малігнізації (ДАП IV, ТПО-47) у поєднанні з пункцією під контролем УЗД дозволяє з діагностичною ефективністю 96 % визначати точний морфологічний характер практично кожного з тиреоїдних вузлів при БВЗ. Патогенетичні підстави для проведення традиційної терапії БВЗ тиреоїдними гормонами існують менше ніж у 10 % хворих; взагалі супресивна терапія виявилася ефективною лише для зменшення обєму позавузлової тканини ЩЗ. При двобічному ураженні ЩЗ залишення зовні здорової тканини доцільно при можливості усунення патогенетичних чинників захворювання (йоддефіцит та гіпотиреоз); при наявності множинних аденом, малігнізації чи підозрі на рак в одному з вузлів за даними експрес-біопсі