Фонові стани та фактори ризику розвитку психофізичних дезадаптозів. Місце медичної реабілітації, фізіотерапії та курортології в системі адаптивної медицини. Динаміка процесів акліматизації та їх вплив на показники вегетативного балансу в хворих.
Аннотация к работе
Невідповідність зростаючого стресорного навантаження генетично запрограмованим можливостям людського організму щодо зменшення негативних наслідків впливу навколишнього середовища зумовлює розвиток низки патологічних (хворобливих) станів, що носять назву «психофізичні дезадаптози» (ПФД). Всі ці хвороби, на перший погляд різні за клінікою, мають певні закономірності розвитку, в основі яких лежать порушення адаптації, як фізичної, так і психічної (Крыжановский Г.Н., 2000; Гиріна О.М., 2002; Deale Висока частота, труднощі діагностики, відсутність оптимальних схем патогенетичного лікування, а також велике соціальне значення цієї патології й обумовили введення в обіг поняття «синдром хронічного тазового болю» (Щеглова И.Ю., 2000; Савицкий Г.А., 2006; Lescomb G.H., 2001; Howard F.M., 2002;). У 19% жінок з хронічним тазовим болем причина болю залишається невідомою, що дозволило означити його як ідіопатичний синдром хронічного тазового болю (ІСХТБ) що внесений до МКХ-10 в рубриці N94 - «Больові та інші стани, повязані з жіночими статевими органами та менструальним циклом» (Щеглова И.Ю., 1997; Татарчук Т.Ф., 2006; Pearce C, 2007). Розробити програму етапного відновлення фізичної і розумової працездатності хворих на психофізичні дезадаптози, та, з врахуванням особливостей патогенезу, обґрунтувати доцільність застосування фізичних лікувальних чинників в комплексному лікуванні пацієнтів з синдромом хронічної втоми, фіброміалгії, ідіопатичним синдромом хронічного тазового болю, синдромом менеджера.У процесі обстеження та лікування отримані дані порівнювали: у пацієнтів з ФМ з даними у 50 хворих з міофасціальним больовим синдромом, у пацієнтів з ІСХТБ - з даними у 55 жінок з хронічними запальними процесами геніталів, у чоловіків із СМ - з даними у 50 чоловіків з психогенною (уявною) імпотенцією. Для психофізіологічного обстеження використано методики, запропоновані для професійно-психологічного відбору працівників органів внутрішніх справ та реалізовані в апаратному комплексі «Прогноз»: визначення рівня просторово-часового диференціювання і співвідношення гальмівно-збудливих процесів у центральній нервовій системі (умовна позначка тесту - РРО (реакція на рухомий обєкт), рівня нервово-мязової збудливості, опору стомленню нервово-мязового апарата, глибини стомлення й оцінка рівня і співвідношення аеробної, анаеробної і загальної витривалості у процесі, що моделюється (умовна позначка - тепінг-тест); визначення можливостей короткочасної просторової і значеннєвої памяті (умовна позначка - тест Грюнбаума). Так, для пацієнтів з СХВ він складав відповідно 37,61±12,23 та 44,78±14,23 бала, для пацієнтів з ФМ - 35,56±9,34 та 43,33±11,23 бала, для жінок з ІСХТБ - 37,39±6,23 та 49,23±13,09 бала, у чоловіків із СМ - 31,23±9,21 та 39,34±9,21 бала при нормальних показниках у групі порівняння: 15,35±6,21 та 21,34±6,67 (різниця між дослідними та порівняльною групами достовірна - p<0,01). За даними дослідження гормонального балансу у жінок з ПДФ виявлено підвищення рівня гормонів стресорної панелі - пролактину (середнє значення 393,72±42,79 МКМО/мл при 268,18±13,21 МКМО/мл у групі порівняння (різниця між дослідними та порівняльною групами достовірна (p<0,01); кортизолу (14,57±2,21 нг/мл у дослідних групах, 8,37±0,22 нг/мл - у порівняльній (p<0,01) та тестостерону (0,85±0,07 нг/мл у дослідних групах, 0,56±0,04 нг/мл - у порівняльній (p<0,05) при зниженні рівня оваріальних гормонів - естрадіолу (541,16±23,19 пг/мл проти 642,10±48,21 пг/мл; p<0,05) та прогестерону (3,576±0,087 нг/мл проти 8,34±2,21 нг/мл; p<0,05), що дозволяє визначити гіперандрогенію як універсальну стресобумовлену реакцію нейроендокринної системи у жінок. Важливими для розуміння стану професійної працездатності виявилися результати психофізіологічних досліджень, які показали високий рівень нервово-мязової втомленості (зменшення кількості рухів за одиницю часу при проведенні темпінг-тесту в дослідних групах в порівнянні з контрольною), переважання гальмування над збудженням у хворих з СХВ і ФМ та переважання збудження у хворих з СМ при рівнозначному балансі в групі порівняння (при проведенні оцінки просторової зорово-моторної реакції), а також зниження когнітивних та мнестичних можливостей за тестом Грюнбаума, що проявилось збільшенням часу виконання завдання та більшою кількістю помилок в дослідних групах.У патогенезі больових проявів при психофізичних дезадаптозах провідне місце займає хронізація стресу, психічна дезадаптація і, як наслідок, формуванням специфічної больової поведінки з явищами невротизації та психопатизації особи. Виходячи з концепції адаптивної медицини, основними принципами терапії пацієнтів з ПФД визначені комплексність та різноспрямованість лікувального впливу, застосування методів патогенетичної, саногенної та адаптогенної дії (а не симптоматична терапія), індивідуальна та мікросоціальна спрямованість методів психогенного характеру (сімейна психотерапія, педагогічні заходи, професійні тренінги), безперервність та повторність курсів (