Основні прояви дестабілізації ішемічної хвороби серця. Виникнення больових і безбольових епізодів транзиторної ішемії міокарда у хворих на стенокардію. Підсилення гіперкоагуляційного потенціалу. Виникнення, перебіг і прогресування стенокардії.
Аннотация к работе
Взагалі ж механізми, що беруть участь у виникненні дестабілізації стенокардії та ішемії міокарда, обмежуються морфологічними змінами коронарних судин: наявністю осередкової ліпідної інфільтрації, що формується атеросклеротичною бляшкою і порушенням її цілісності (В.С.Жданов та ін., 2002; R.T.Lee, P.Libby, 1997; E.Arbustini et al., 1999), повним чи частковим тромбозом коронарних артерій, а також відсутністю дилятації коронарних артерій у відповідь на підвищення потреби міокарда киснем, і, звичайно, виникненням регіонарного спазму коронарних артерій (М.О.Мазур, 1999; С.А.Чернов, 2002). Особливого значення набувають саме місцеві фактори, до яких варто віднести анатомічний дефект судинної стінки і посилення гіперкоагуловазотонічних властивостей ендотелію, оголення субендотеліальних шарів артерії, що володіють адгезивними властивостями і здатністю активації контактної фази згортання крові (V.Toschi et al., 1997; T.Bombeli et al., 1998). В останні роки, відбувається переосмислення функції ендотелію в регуляції судинного гомеостазу, здійснюваної за допомогою тромбоцитарних, антикоагулянтних і фібринолітичних ефектів, порушення утворення вазодилятаторних і контрактильних медіаторів (І.В.Зотова та ін., 2002), секреції промоторів і інгібіторів росту, а також розвитку імунозапальних реакцій за участю експресії цитокінів, хемотаксичних і адгезивних молекул (F.Parks et al., 1998; J.Suttles et al., 1999). Питання полягають у тому, які механізми визначають її виникнення, на яких етапах вона включається в патогенез атеросклерозу і вазомоторних порушень при ішемічній хворобі, у підсумовуванні яких гуморальних механізмів вона виявляється і на розробки яких механізмів медикаментозного відновлення функції ендотелію повинні бути спрямовані зусилля (В.С.Задіонченко, Т.В.Адамова, 2002; M.Vinals et al., 1999). Мета роботи полягала в обгрунтуванні ролі клінічної й патогенетичної значимості ендотеліальних, імунозапальних, атерогенних і прокоагулянтних механізмів у підвищенні якості діагностики дестабілізації ішемічної хвороби серця та удосконалення на цій основі нових індивідуальних методів її лікування, спрямованих на відновлення функції ендотелію зі зменшенням запалення, атерогенних і коагуляційних факторів.У 44 пацієнтів епізоди транзиторної ішемії міокарда не мали ніяких субєктивних відчуттів, а в інших - 15 (25,1%) хворих - були наявні тільки епізоди зміщення сегмента ST, що супроводжувалися болем. З 59 хворих у 18 (30,6%) усі зміщення сегмента ST супроводжувалися больовими відчуттями, у 12 хворих (20,3%) відзначалися тільки “німі“ зміщення сегмента ST, а в інших - 26 хворих (49%) - було наявне сполучення епізодів безбольової та больової ішемії міокарда. Окрім цього, частота ББІМ була практично однаковою у всіх вікових групах, у тому числі й у віці до 45 років і спостерігалася часто в осіб з АГ (у 80% хворих на СС і 70% хворих на НС). У деяких хворих (6 пацієнтів) зявлялися короткочасні (4-5 секунд) епізоди пароксизмальної надшлункової (4 хворих) і шлункової (2 хворих) тахікардії. Рівень метаболіту тромбоксану А2 (ТХВ2) знаходився в межах 234 - 770 пг/мл і був підвищений у 92% хворих, складаючи в середньому 512,80±64,90 пг/мл, ймовірно відрізняючись від рівня здорових осіб і хворих на СС 1 ФК.На підставі поглибленого вивчення ролі клінічної і патогенетичної значимості ендотеліальних, імунозапальних, атерогенних і прокоагулянтних механізмів проведені теоретичні узагальнення і нове рішення наукової проблеми - визначені докази їх ваги в дестабілізації ІХС, що дозволило обгрунтувати та удосконалити на цій основі ініціальні та індивідуальні методи лікування, спрямовані на відновлення функції ендотелію із зменшенням запалення, атерогенних і коагуляційних факторів і тим самим оптимізувати перебіг хвороби. Прогресування стенокардії та посилення ішемії міокарда повязане з процесами, в основі яких лежать вазоспастичні механізми з подовженням часу їх існування і збільшенням питомої ваги ББІМ, порушеннями ліпідного обміну (гіперхолестеринемія і наростанням фракцій ЛПНЩ), формуванням гіперкоагуляційного синдрому з активацією тромбоцитів за рахунок підвищення їхньої чутливості до прокоагулянтних субстанцій. Це реалізувалося за рахунок посилення вазоспастично-проагрегантної й промітотичної активності впливу ендотелію (тромбоксану, простагландину Ф2а, і особливо ЕТ-1), що визначало регіонарні і параклітинні фармакодинамічні ефекти і зниження утворення релаксантів (простацикліну, простагландинів групи Е і ЦГМФ), що і лежать в основі виникнення ішемічних проявів захворювання. Дестабілізація ІХС супроводжувалася підвищенням у крові вмісту фібриногену, b-тромбоглобуліну, маркерів тромболізісу (ПДФ), зниженням рівня ФН, що дозволило діагностувати гіперкоагуляційний стан з наявністю тромбоутворення у хворих на інфаркт міокарда і нестабільну стенокардію. Чинником запального процесу й індикатором посилення надходження ліпідів у судинну стінку є рівень прозапальних цитокінів (ФНП-а, ІЛ-1bb, ІЛ-6 і, особливо, ІЛ-8), вміст яких істотно підвищувався у хво