Засади і особливості функціонування та розвитку держави. Загальні риси та основні відмінності наявних моделей соціального партнерства між органами влади та недержавними неприбутковими організаціями. Сучасний стан системи соціального партнерства в Україні.
Аннотация к работе
Останні роки стали в Україні часом динамічного розвитку різних форм самоорганізації населення, громадських рухів, обєднань, які науковці обєднали поняттям „третього” або недержавного сектора. Разом з тим існування зазначених інститутів, хоч і сприяє сталому розвитку громадянського суспільства в Україні, однак, ще не гарантує упровадження демократичних стандартів і принципів у процесі розвитку незалежної Української держави, оскільки демократія і громадянське суспільство по-різному обумовлюють одне одного. Воно виростає за умови поваги і довіри держави до окремого громадянина, його думок, світоглядних позицій та відповідних інститутів, що дозволяє досягти підзвітності та підконтрольності влади перед суспільством, реалізації прав територіальної громади впливати на вирішення актуальних місцевих проблем та громадянина будувати на власний розсуд своє життя. Розвиток громадянського суспільства передбачає впровадження з боку держави таких форм і методів взаємодії з соціальними інститутами та громадськими організаціями, які роблять кожного громадянина не тільки головним обєктом, а й головним субєктом розвитку держави. Необхідність побудови України як демократичної, правової та соціальної держави вимагає, з одного боку, пошуку чітких і прозорих механізмів налагодження взаємодії між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства, а з іншого - розробки практичних рекомендацій для організацій „третього сектора” стосовно підвищення власної ролі та потенціалу щодо захисту та реалізації інтересів українських громадян, забезпечення європейських стандартів життя кожному.У першому розділі - „Теоретичні засади партнерства між органами влади та організаціями „третього сектора” в реалізації функцій соціальної держави” - визначено сутність соціальної держави, сучасний стан її розвитку, проаналізовано основні моделі соціального партнерства влади та недержавних організацій. На основі узагальнення літературних джерел сформульовано положення про соціальну державу як особливий тип високорозвинутого суспільного утворення з високим рівнем соціальної захищеності всіх громадян за допомогою активної діяльності держави з регулювання соціальної, економічної та інших сфер життєдіяльності суспільства, установлення в ньому відносин соціальної справедливості та солідарності, а також гарантування кожній особистості права на захист своїх інтересів і задоволення соціальних потреб. Соціальна держава виникла як відповідь на: - індустріалізацію - перехід до індустріального суспільства різко знизив роль традиційних інститутів, що надавали соціальну допомогу (професійні гільдії, „розширені сімї”), отже, „соціальна держава” мала заповнити „розрив”, що утворився; У другому розділі - „Третій сектор в Україні та за кордоном: особливості функціонування” - розглянуто нормативно-правові документи, що регулюють діяльність недержавних неприбуткових організацій, зясовано неузгодженість законодавства, особливо термінів, що характеризують сутність і діяльність ННО (зокрема громадські, непідприємницькі та неприбуткові організації), відсутність єдиного закону про ННО; досліджено закордонний досвід діяльності ННО; проаналізовано ставлення населення Північно-Східного регіону України до діяльності ННО. Попри велику кількість підходів до визначення недержавних неприбуткових організацій, усі вони мають низку схожих ознак: наявність певної організаційної структури; відсутність прямої залежності від держави, хоча це не означає, що такі організації не можуть одержувати допомоги від держави або що державні службовці не можуть входити до складу їхніх керуючих органів, їхня „недержавність” проявляється, радше, у тім, що вони не є структурною частиною державного апарата і не мають державноуправлінських повноважень; безприбуткова діяльність; вони „самокеруються”, тобто мають повну самостійність у рішенні всіх питань, повязаних з їхньою діяльністю; участь у них не є обовязковою, а діяльність здійснюється за рахунок добровільного пожертвування фінансових коштів або часу їхніх членів чи тих, хто підтримує їхні статутні цілі.Результати проведеного дослідження, спрямованого на розробку ефективних механізмів соціального партнерства між органами влади та „третім сектором” в Україні, дозволили зробити такі узагальнені висновки: 1. Окрім чотирьох загальновизнаних функцій соціальної держави (компенсаторної, інвестиційної, емансипаторської та розподілу і перерозподілу), проведене дослідження дозволяє виділити та обґрунтувати ще дві: стабілізуючу, що стосується забезпечення соціальної стабільності за допомогою досягнення соціального консенсусу та законотворчу, реалізація якої забезпечує формування законодавчої бази з обовязковим урахуванням цінностей соціальної держави. Неабияку роль у розвитку соціально-партнерських відносин між державою та іншими субєктами соціально-економічного розвитку відіграють в усьому світі саме організації „третього сектора”. У сучасному суспільстві можна виділити пять основних моделей соціального партнерства органів влади і організацій „третьог