Теоретико-методологічні засади вивчення природи, характеру і напрямів еволюції партійно-державної політики. Зміст, взаємозв’язок внутрішньої і зовнішньої спричиненості, взаємодія об’єктивних і суб’єктивних чинників, які визначали параметри цієї політики.
Аннотация к работе
В цьому контексті вкрай важливим є глибоке і всебічне політологічне вивчення комплексу соціально-політичних, конфесійних, церковно-інституційних, культурних та лінгвістичних протиріч, акумульованих в українському релігійно-суспільному просторі внаслідок реалізації компартійно-радянської політичної стратегії і практики 1940-1960-х років у релігійній сфері. Системне дослідження ідеологічних засад, структури та механізмів цих стратегії і практики, що спричинили утворення масштабних конфліктогенних зон та соціальне відчуження сотень тисяч громадян, постає важливим чинником виявлення та врегулювання повязаних з недалеким минулим між-та внутрішньоконфесійних протиріч і конфліктів, оптимізації сучасної політики Української держави щодо релігії і релігійних спільнот. Інтенсивні спроби його каталогізації стосуються переважним чином державно-церковних відносин, котрі, як видається, знаходяться в істотно іншому предметному полі, порівняно з державними політиками щодо цих відносин. Перші праці, в яких розглядаються питання власне радянської релігійної політики, - це, по суті, каталогізація злочинів і фактів терору проти церкви як інституції, її служителів та вірних в СРСР (дослідження В. зясувати зміст та характер впливу політики КПРС та Радянської держави щодо релігії, церкви і віруючих в означений період на динаміку релігійно-суспільної і релігійно-культурної ситуації в незалежній Україні, на соціальну активність обєднань віруючих, стан міжконфесійних і внутрішньоконфесійних, а також державно-церковних відносин.В Україні серед перших дослідників державної політики комуністичного режиму щодо релігії, церкви та віруючих був В.Єленський. По-перше, марксистське першоджерело цієї політики виявилося істотно спотвореним - на певних відтинках радянської історії боротьба з релігією перетворювалася на самоціль і, попри офіційну риторику, явно не підпорядковувалася завданням суспільно-економічних перетворень, як на цьому наполягали теоретики марксизму. Автор вважає, що найбільш адекватною класифікацією державних політик щодо релігії, релігійних організацій та віруючих в новочасних суспільствах може бути така, яка враховує: комплекс історико-культурних, політичних та релігійних і церковних факторів, котрі викликали до життя відповідну політичну лінію; наявність / відсутність державної ідеології та характер залучення / відкинення релігійного чинника для її легітимації; політико-правовий інструментарій, за допомогою якого ця політика здійснюється; ригідність або гнучкість політичної лінії. Такий підхід дозволив дисертантові виокремити типи / моделі політик щодо релігії, релігійних організацій та віруючих, а саме: теократія, державна церква, визнані церкви з особливим статусом, коопераційна модель, акомодаційна модель, сепараційна модель. Беручи до уваги інтерпретації і твердження дослідників щодо причин переорієнтації релігійної політики Й.Сталіна, дисертант вважає, що зміни в ставленні держави до Православної церкви були значною мірою зумовлені прагматичними намірами, як внутрішніми так і зовнішніми, а саме: а) роль суспільного інтегратора в роки війни могла виконувати не лише пануюча на той час радянська ідеологія, а й релігія та церква;Політика КПРС та Радянської держави щодо релігії, церкви й віруючих в СРСР взагалі і стосовно УРСР - зокрема, впродовж 1940-1960-х рр. пройшла у своєму розвиткові три головних фази, які, хоча й віддзеркалювали домінуючі політичні тенденції, не завжди синхронізувалися з більш генеральними змінами. Геополітичною стратегією цієї фази мав стати пан-православний проект Кремля з обєднання Православних церков під егідою Московського патріархату і створення „Православного Ватикану” з метою пришвидшення сталіністських трансформацій в країнах „народної демократії” і суттєвої мінімізації впливів інших релігійних центрів, передовсім - Апостольської Столиці. Релігія існує лише завдяки діяльності її агентів та релігійно-інституційної інфраструктури. Ці засади стали відправними для здійснення жорсткої кампанії з викорінення видимих виявів релігійності, брутального втручання у внутрішні справи релігійних організацій, керівництво яких примушується до радикального обмеження своєї активності, дискримінації громадян за ознакою їхнього ставлення до релігії. В третій фазі партійно-державної церковної політики очевидною стає контрадиктивність двох полюсів, між якими коливалася партійно-державна політика щодо релігії, церкви і віруючих.
План
2. Основний зміст роботи
Вывод
Політика КПРС та Радянської держави щодо релігії, церкви й віруючих в СРСР взагалі і стосовно УРСР - зокрема, впродовж 1940-1960-х рр. пройшла у своєму розвиткові три головних фази, які, хоча й віддзеркалювали домінуючі політичні тенденції, не завжди синхронізувалися з більш генеральними змінами.
Перша фаза (1943-1953 рр.) характеризується послабленням тиску на релігійні спільноти країни, фаворитизацією Руської православної церкви, реставрацією її управлінських структур, відтворенням елементарної системи богословської освіти та парафіяльного життя. РПЦ стає частиною неоімперської радянської конструкції, яка демонструє тяглість від старої російської імперської традиції. Інтернаціоналістська риторика заміщується великодержавним шовінізмом, російський народ фактично визнається імперієстворюючим, “головним народом”, а його Церкві надається особливий статус. Антирелігійно-матеріалістична конотація в офіційній пропаганді притлумлюється, звернення до Церкви безпартійних представників культури і мистецтва не карається, вища ієрархія РПЦ стає частиною істеблішменту, хоча в офіційному внутрішньоінформаційному дискурсі про це не згадується. Конкуренти РПЦ дискримінуються (Римо-католицька церква), абсорбуються (Греко-католицька церква) або підлягають цілковитому знищенню (так звані “бузувірські секти”). Тотальний контроль над Церквою охоплює всі її рівні; держава перетворює її на ефективне знаряддя власної політики. Геополітичною стратегією цієї фази мав стати пан-православний проект Кремля з обєднання Православних церков під егідою Московського патріархату і створення „Православного Ватикану” з метою пришвидшення сталіністських трансформацій в країнах „народної демократії” і суттєвої мінімізації впливів інших релігійних центрів, передовсім - Апостольської Столиці. При цьому продовжувалися системні порушення прав віруючих, закривалися культові споруди, здійснювалися депортації та репресії носіїв релігійних переконань.
Зміст другої фази (1954-1964 рр.) повязаний із прагненням “ідеологічних яструбів” у партійно-державному керівництві привести ідеологічну складову системи індоктринації населення у цілковиту відповідність з ортодоксальними ленінськими положеннями, принципово посиливши її “науково-атеїстичний” сегмент. Антирелігійна кампанія кінця 1950 - початку 1960-х рр. спирається на псевдонаукові уявлення щодо природи і соціальних функцій релігії, її ролі в процесі побудови безкласового суспільства. Ці уявлення, які суперечать навіть підвалинам марксистської теорії, виходять з того, що радянська система суспільно-економічних відносин, яка визначається як соціалістична, долає відчуження людини і відтак підриває соціальне коріння релігії. Релігія існує лише завдяки діяльності її агентів та релігійно-інституційної інфраструктури. Тому, блокування впливу цих агентів та ліквідація інфраструктури веде до цілковитого подолання релігії. Ці засади стали відправними для здійснення жорсткої кампанії з викорінення видимих виявів релігійності, брутального втручання у внутрішні справи релігійних організацій, керівництво яких примушується до радикального обмеження своєї активності, дискримінації громадян за ознакою їхнього ставлення до релігії. Ця кампанія зробила процес десталінізації ще більш непослідовним і обмеженим, позбавила його підтримки з боку віруючих.
На тлі реабілітації значного числа мирян і священнослужителів, відмови від масштабних репресій попередніх десятиріч, зростаючої готовності віруючих відстоювати свої громадянські права і релігійні свободи, започатковується організований спротив церковній політиці влади, поширюються неофіційні форми виразу релігійних почуттів. Релігійне підпілля, а також паралельні контрольованим структури в католицизмі, баптизмі, юдаїзмі тощо стають серйозною проблемою для властей. Водночас, політична формула в цій фазі вбирає в себе активне використання релігійних інституцій на зовнішній арені: Руська православна церква і Всесоюзна Рада ЄХБ стають членами Всесвітньої Ради Церков; спостерігачі від РПЦ беруть участь у ІІ Ватиканському Соборі; СРСР намагається використати пацифістські й антиамериканські сентименти частини ватиканського істеблішменту та особисто папи Іоанна ХХІІІ.
Початок третьої фази, яка відкривається майже одразу після усунення від влади М.Хрущова в жовтні 1964 р., позначається переглядом найбільш одіозних підходів попереднього періоду, а також прагненням ґрунтовнішого забезпечення релігійної політики марксистсько-ленінським суспільствознавством. Державний контроль за діяльністю релігійних інституцій лишається тотальним і жорстким. Серйозні ресурси задіюються для проникнення в неофіційні або підпільні громади; практика „розкладу релігійного підпілля” була серед пріоритетів діяльності органів держбезпеки.
В третій фазі партійно-державної церковної політики очевидною стає контрадиктивність двох полюсів, між якими коливалася партійно-державна політика щодо релігії, церкви і віруючих. На одному з цих полюсів знаходилися ідеологічні принципи, які виходили з необхідності безкомпромісної, послідовної і безперервної боротьби з релігією. Релігія сприймалася як єдиний незаборонений світогляд й ідейний конструкт, котрий відверто протистояв марксизму і тотальності ленінсько-сталінської доктрини. Другий полюс був представлений прагматичним підходом до релігії і релігійних інституцій. Релігія розглядалась як серйозний чинник соціальної мобілізації, зміцнення націонал-патріотизму, канал ефективної комунікації та індоктринації, соціального контролю й зовнішньополітичних впливів. „Прагматична лінія” здебільшого мала зовнішньополітичне спрямування, тоді як в політиці, що здійснювалася в Україні, домінувала “ідеологічна лінія”, більш жорстка і безжальна до церкви й віруючих, ніж у багатьох інших республіках.
Константами партійно-державної релігійної політики в Україні 1940-1960-х рр. були: скерування на викорінення „українського буржуазного націоналізму” й унеможливлення найменших звязків між релігійними інституціями і неінституційованою релігією, з одного боку, та національними інспіраціями - з іншого; знищення будь-яких згадок про розгромлені національні церкви та їхні духовно-культурні традиції, нетерпимість до етноспецифічних елементів у літургії, обрядовій практиці, вимові богослужбових текстів, храмовому інтерєрі. Політика стосовно національних меншин в Україні фокусується на недопущенні інтеграції релігійного і національного чинників. За умов, коли деякі з таких меншин не мали жодних, крім релігійних, інституцій і форм маніфестації своїх національних почуттів, така політика обєктивно мала антинаціональний характер.
Законодавче забезпечення партійно-радянської політики в релігійній сфері завжди підпорядковувалося меті й ідеологічним засадам цієї політики. Деталізація політичної лінії відбувалася через численні підзаконні документи, які, власне, і становили так зване “законодавство про релігійні культи”. Практика ж його застосування мала ще більш обмежувальний характер.
Партійно-державна політика в УРСР 1940-1960-х рр. не досягла принципових цілей, які ставили її організатори. Вона мала наслідком різке скорочення релігійної мережі, але не призвела до суттєвого зниження релігійності населення і рівня підтримки ним релігійних інституцій. Не були вирішені і такі завдання, як викорінення греко-католицької традиції, абсорбція пятидесятництва в Союзі ЄХБ, припинення організованої діяльності свідків Єгови. Дискримінація віруючих громадян, репресії щодо їхніх лідерів консолідували релігійне підпілля, робили його серйозним джерелом спротиву політиці режиму.
Проблеми, закладені партійно-радянською політикою 1940-1960-х рр., значною мірою сформували конфігурацію релігійно-суспільних відносин після унезалежнення України. Міжправославний і православно - греко-католицький конфлікти, анемічність структур традиційних для України церков і їхня низька конкурентоспроможність перед тиском закордонних місіонерських та новітніх релігійних рухів тощо - всі ці та інші проблеми релігійного життя України 1990 - початку 2000-х рр. серйозніше, ніж назагал вважається, закорінені в релігійній політиці радянського режиму. Без урахування та подолання цих наслідків не можуть бути ефективно реалізовані головні завдання політики Української держави в релігійній сфері на сучасному етапі: забезпечення свободи совісті, оптимізація державно-церковних відносин, врегулювання протиріч і конфліктів на релігійному ґрунті.
Список литературы
Індивідуальна монографія
Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940-1960-х років: політологічний дискурс. - К.: Світогляд, 2005. - 741 с.
Рецензії: Красівський О., Тітко Ю. Воскресла церква - воскресне Україна // Крок. Всеукраїнський суспільно-політичний тижневик (Львів). - 2006. - 29 червня.
Іванов М. Релігія, партія і держава в радянську добу: проблема осмислення // Рідне Прибужжя (Миколаїв). - 2006. - 1 липня.
Книги у співавторстві
Увічнена історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - 273 с. (Текст на с. 72-176, 257-260, співавтор П.Тронько).
Національні меншини України у ХХ столітті: політико-правовий аспект / Ред. кол.: І.Курас (гол. ред.) та ін. / Кер. авт. кол. М.Панчук. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. - 356 с. (Текст на с. 244-274, 329-341).
Держава і церква на Полтавщині за радянської доби / Ред. кол.: П.Шемет (гол. ред.) та ін. - Полтава: Редакційна колегія “Реабілітовані історією”, 2002. - 252 с. (текст на с. 85-252; співавтори: Ю.Волошин, О.Нестуля, В.Пащенко, П.Шемет).
Крим в етнополітичному вимірі / Ред. кол.: І.Курас (гол. ред.) та ін. / Кер. авт. кол. М.Панчук. - К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2005. - 533 с. (Текст на с. 497-529).
Статті у наукових виданнях
Що насправді коїлось у патріарших палатах: маловідомі документи про опозиційний рух у Руській Православній Церкві // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1994. - №1. - С. 152-157.
Антирелігійна кампанія кінця 50-60-х років у контексті державно-церковних відносин в Україні // Православя і культура: історія і сучасність. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 16-18 червня 1994 р. - Полтава, 1994. - С. 103-104.
Українська Греко-Католицька Церква в умовах радянського тоталітарного режиму // Історія релігій в Україні. Тези повідомлення V Міжнародного круглого столу. (Львів, 3-5 травня 1995 р.). - Київ-Львів, 1995. - С. 82-85.
Наступ на юдейські громади в Україні в 50-60-х роках // Єврейська історія та культура в Україні. Матеріали конференції. (Київ, 8-9 грудня 1994 р.). - К., 1995. - С. 33-38.
Духовні навчальні заклади України в контексті державно-церковних відносин другої пол. 40-х - першої пол. 50-х років // VII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність”. Матеріали пленарного та секційних засідань. Ч. 1. - К., 1995. - С. 251-253.
Чорні дні “чорного” духовенства: ліквідація православних монастирів в Україні в ході антирелігійної кампанії другої половини 50-х - першої половини 60-х рр. // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1995. - №1/2. - С. 209-217.
З історії підготовки та проведення Помісного собору Російської Православної Церкви 1971 р.: маловідомі сторінки // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VI Міжнародного круглого столу. (Львів, 3-8 травня 1996 р.). - Львів, 1996. - С. 37-38.
Ліквідація місць паломництва віруючих як один із напрямків антирелігійної політики держави (друга половина 50-х - перша половина 60-х років ХХ ст.) // Третій Міжнародний конгрес україністів, 26-29 серпня 1996 р. Історія. - Харків, 1996. - С. 42-45.
Церква в Україні в кінці 50-х - першій пол. 60-х рр. // Історія України: маловідомі імена, події, факти / Зб. статей. - К.: Рідний край, 1996. - Вип. 1. - С. 265-287.
Антирелігійна кампанія кінця 50-х - 60-х років та втрати національно-культурних надбань України // Питання соціальних та гуманітарних наук / Зб. наук. праць. - Миколаїв, 1996. - Вип. III. - С. 54-59.
Держава і Церква в Україні: проблеми гармонізації взаємин // Демократія і державність в Україні: проблеми гармонізації / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Національний університет ім. Тараса Шевченка, Фонд Фрідріха Еберта. - К., 1997. - С. 135-138.
Етноконфесійні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень VII Міжнародного круглого столу. (Львів, 12-14 травня 1997 р.). - Львів, 1997. - С. 36-38.
Українська Греко-Католицька церква: з історії боротьби за легалізацію діяльності (друга половина 40-х-кінець 80-х рр. ХХ ст.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 1997. - Вип. 1. - С. 79-87.
Держава і реформатська церква в Україні в 40-80-х роках ХХ ст.: проблеми взаємовідносин // VIII Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство і культура”. Наукові доповіді та повідомлення. Ч. II. - Київ-Харків: Рідний край, 1997. - С. 187-190.
Політико-правові засади національно-релігійної політики в Україні кінця 50 - першої половини 60-х років // Історія України. Маловідомі імені, події, факти / Зб. статей. - К.: Рідний край, 1997. - Вип. 2. - С. 193-217.
Наступ на етноконфесійні осередки як один із засобів здійснення національної політики в Україні (друга пол. 40 - 50-ті роки ХХ ст.) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - 1997. - №1/2. - С. 207-226.
Етнонаціональні чинники в релігійному житті України: 50-80-ті рр. // Всеукраїнська науково-практична конференція “Християнство і культура: історія, традиція, сучасність”. (Полтава, 20-22 листопада 1997 р.). - Полтава, 1998. - С. 27-31.
Юдейські громади України на тлі радянської національно-церковної політики 40-80-х років ХХ століття // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 1998. - Вип. 4. - С. 18-29.
Антирелігійна кампанія 50-60-х років ХХ ст. в Україні: проблеми втрат духовної і матеріальної культури // Історія релігій в Україні. Тези повідомлень Міжнародного VIII круглого столу. (Львів, травень 1998 р.). - Київ-Львів, 1998. - С. 46-47.
Держава і церква на Полтавщині (друга пол. 50-х - перша пол. 60-х років ХХ ст.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 1999. - Вип. 9. - С. 189-199.
Римо-католицькі громади в Україні у вимірах державної релігійної політики (друга пол. 40-х - 50-ті роки ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. статей. - К.: Рідний край, 1999. - Вип. 7. - С. 151-158.
Етноконфесійні аспекти історії німців в Україні // Діалог. - 2000. - №1. - С. 134-138.
Українська Греко-Католицька Церква і радянська держава: передумови Львівського псевдособору 1946 року // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2000. - Вип. 14. - С. 208-231.
Репресивно-каральні заходи радянської влади як засіб утвердження політики державного атеїзму в Україні в 20-30-х роках // Реабілітовані історією. Масові репресії на Миколаївщині в 1920-50-і роки / Збірник. - Київ-Миколаїв: Редакційна колегія “Реабілітовані історією”, 2000. - С. 38-51.
Релігійні традиції німецького населення України: історичний досвід та проблеми відродження // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. статей. - К.: Рідний край, 2000. - Вип. 10. - С. 521-537.
Українська Греко-Католицька Церква в умовах антирелігійної кампанії кінця 50-х - поч. 60-х років ХХ ст. // Історія релігій в Україні. Праці XI-ї Міжнародної наукової конференції. (Львів, 16-19 травня 2001 р.). Кн. I. - Львів: Логос, 2001. - С. 145-151.
Загальні тенденції розвитку релігійної мережі в Україні на сучасному етапі // Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи. Матеріали науково-практичної конференції 22 листопада 2001 року. Частина 2 / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, Львівський філіал Української академії державного управління при Президентові України. - Львів, 2001. - С. 179-185.
Українська Греко-Католицька церква в останні роки сталінського режиму // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. статей. - Київ-Донецьк: Рідний край, 2001. - Вип. 19. - С. 341-351.
Громади євангельських християн-баптистів Полтавщини у боротьбі за релігійні права і свободи (60-80-ті рр. ХХ ст.) // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. - 2001. - №2. - С. 46-51.
Етноконфесійні процеси в сучасній Україні: новітня історіографія // Етнополітологія в Україні. Становлення. Що далі? / Збірник / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - С. 253-262.
Регіональні аспекти етноконфесійних процесів в сучасній Україні // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 19. - С. 170-191.
Тоталітарний режим і етноконфесійні обєднання в Україні (друга половина 40-х - перша половина 60-х років ХХ століття) // Етнічна історія народів Європи / Зб. наук. праць. - 2002. - Вип. 13. - С. 18-21.
Реформатська церква на Закарпатті у пошуках шляхів самозбереження (друга половина 40-х - 60-ті роки ХХ ст.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2002. - Вип. 21. - С. 306-316.
Обмежувальні заходи влади щодо римо-католицького духовенства в Україні: причини, механізм, наслідки (друга половина 40-х - 50-ті роки ХХ ст.) // Науковий вісник Полтавського університету споживчої кооперації України. - 2002. - №2(6). - С. 64-71.
Доля римо-католицького культу в Україні в умовах політики державного атеїзму (кінець 50-х - перша половина 60-х років ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. статей. - К.: Рідний край, 2002. - Вип. 20-21. - С. 405-425.
Ethnic and Creed Development Processes in Modern Ukraine: Tendencies and Perspectives // Ethnic history of European natione. - Kiev, 2003. - №14. - Р. 81-84.
Духовні навчальні заклади України (друга половина 40-х - перша половина 60-х рр. ХХ ст.) / Ч.1: Духовна освіта в період лібералізації державно-церковних взаємин // Український історичний журнал. - 2003. - №2. - С. 24-38.
Духовні навчальні заклади України (друга половина 40-х - перша половина 60-х рр. ХХ ст.) Ч. 2: Православні семінарії в період десталінізації// Український історичний журнал. - 2003. - №4. - С. 61-74.
Держава і православні ієрархи в Україні: характер взаємин перших повоєнних років // Історія релігій в Україні. Праці XIII-ї Міжнародної наукової конференції. (Львів, 20-22 травня 2003 р.). Кн. I. - Львів: Логос, 2003. - С. 129-136.
Адміністративний устрій та управлінська діяльність РПЦ як обєкт державної політики: досвід перших повоєнних років // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 22. - С. 144-163.
Етноконфесійні процеси у Криму ХХ століття: історіографія проблеми // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 23. - С. 216-234.
Держава і Церква в Україні в умовах трансформації радянського тоталітаризму (середина 50-х років ХХ ст.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2003. - Вип. 24. - С. 328-338.
Сталінська модель державно-церковних взаємин перших повоєнних років: український досвід // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. наук. праць. - К.: Рідний край, 2004. - Вип. 25. - С. 237-253.
Релігійна регіоналізація України: цивілізаційний контекст // Сучасна цивілізація: гуманітарний аспект / Зб. наук. праць. - К., 2004. - С. 303-312.
Римо-католицькі громади України в контекстах взаємин СРСР і Ватикану перших повоєнних років (1944-1946 рр.) // Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. статей / НАН України. Ін-т історії України. - К., 2004. - Вип. 8, ч. 2. - С. 171-183.
Православні монастирі України як обєкт державної релігійної політики (др. пол. 40 - кінець 50-х років ХХ ст.) // Історія України. Маловідомі імена, події, факти / Зб. наук. праць. - К.: Рідний край, 2004. - Вип. 28. - С. 409-430.
Партійно-державна політика щодо релігії, церкви та віруючих в Україні у 40-60-х роках ХХ ст. як обєкт наукового аналізу // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2006. - Вип. 29. - С. 165-185.
Дослідження радянської партійно-державної політики в галузі релігії та церкви в Україні (40-60-ті роки ХХ ст.): аналіз джерельної бази // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. - 2006. - Вип. 30, кн. 2. - С. 372-389.