Представництво українців Буковини та Південної Бессарабії в австрійському парламенті до краху Австро-Угорської імперії. Діяльність українських політичних партій, спрямована на захист національних інтересів українців у вищому законодавчому органі влади.
Аннотация к работе
Висвітлено досвід представництва українців Буковини та Південної Бессарабії в австрійському парламенті до краху Австро-Угорської імперії, а після анексії територій Румунією - у парламенті цієї країни; розглянуто діяльність українських політичних партій, спрямовану на захист національних інтересів українців у вищому законодавчому органі влади. Увага до особливостей представництва української громади у законодавчих органах Австро-Угорщини та Румунії дасть змогу глибше проаналізувати становлення парламентаризму, виявити вплив партій на розвиток традицій парламентаризму та формування ідей парламентаризму і в українського населення Австро-Угорщини й Румунії, зясувати роль партій у парламентській практиці, політичну складову парламентської діяльності. У сільських округах було обрано пять українців і двох румунів, а в міському округу (від Чернівців) - одного німця [1, с. Усі буковинці належали до демократичного крила рейхстагу і загалом активно відстоювали інтереси виборців, насамперед ті, що стосувалися скасування панщини в Буковині (у Галичині вона була вже скасована), солідарно виступали проти викупу селянами феодальних повинностей (2/3 викупної суми повинні були сплатити селяни і лише 1/3 - держава), за відміну повинностей і податей із селян тощо [4, с. У своїх програмах румунські партії пропагували створення на українських територіях Румунської мононаціональної держави, намагаючись денаціоналізувати українців.Для українців представництво в парламенті було повязано з діяльністю політичних партій, які не стали ні символами, ні реальними формами національної інтеграції. Проте, незважаючи на стан облоги, який у дещо мякшій формі продовжувався в країні й після 1928 р., українці домоглися певних успіхів у згуртуванні українських національних сил у Румунії, захисті національних прав і господарської свободи українського населення та української культури й українського шкільництва.
Вывод
Румунський парламентаризм першої половини ХХ ст. істотно послабив парламентську традицію українців, сформовану в умовах розвитку парламентаризму в Австро-Угорщині. Фактично наступність цієї традиції була перервана у Румунії, до складу якої входили Буковина та Бессарабія, нелегко приймалися демократичні парламентські методи політичної боротьби.
Для українців представництво в парламенті було повязано з діяльністю політичних партій, які не стали ні символами, ні реальними формами національної інтеграції. Для їх партій парламент був радше форумом, публічним способом демонстрації національних проблем. Проте, незважаючи на стан облоги, який у дещо мякшій формі продовжувався в країні й після 1928 р., українці домоглися певних успіхів у згуртуванні українських національних сил у Румунії, захисті національних прав і господарської свободи українського населення та української культури й українського шкільництва. Їм вдалося (хоч і не повністю) використати правове поле Румунської держави, передусім парламентські форми діяльності. З-поміж суттєвих причин, що завадили розгорнути належну організаторську й ідеологічну роботу серед українського населення, варто назвати мляве партійне структурування українського суспільства і його політикуму, входження українців на правах секцій у загальнорумунські політико-партійні обєднання, нестачу політичної волі, оперативності й динамізму в просуванні через парламент національно зорієнтованих законопроектів. Загалом румунський парламентаризм не став вирішенням проблеми пристосування румунської історичної традиції до нових геополітичних умов міжвоєнної Європи, не сприяв пошуку прийнятної форми співіснування румунського населення з національними меншинами, у тому числі з такою чисельною, як українська.
Список литературы
1. Никифорак М.В. Буковина в державно-правовій системі Австрії (1774-1918 рр.) / М.В. Никифорак. - Чернівці: Рута, 2004. - 384 с.
2. Бах М. История австрийской революции 1848 г. 2-е изд. / пер. с нем / М. Бах. - М.-П., 1923. - 576 с.
3. Масан О. Буковинські депутати австрійського рейхстагу в 1848- 1849 рр. / О. Масан // Аннали Буковини. - 1997. - № 3. - С. 755-764.
4. Ботушанський В.М. Сільське господарство Буковини (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) / В.М. Ботушанський. - Чернівці: Золоті литаври, 2000. - 340 с.
5. Волинець С. Передвісники і творці листопадового зриву. Західноукраїнські громадські і політичні діячі / С. Волинець. - Вінніпег: Вид. спілка «Тризуб», 1965. - 324 с.
6. Попович О. Відродження Буковини / О. Попович // Буковинський журнал. - 1992. - Ч. 2-3. - С. 180.
7. Neuhofer H. Handbuch des Gemeinderechts. Organisation und Aufgaben der Gemeinden Цsterreichs. - Wien; New-York: Springer-Verlag, 1972. - 449 s.
8. Гураль П.Ф. Територіальна громада в Україні: історико-правове дослідження / П.Ф. Гураль. - Л.: ЛЬВДУВС, «Край», 2008. - 468 с.
9. ДАЧО. - Ф. 12, оп. 1, спр. 7446 ОЦ.
10. Канюк С. Буковина в румунській неволі / С. Канюк. - Х.: Держвидав України, 1930. - 135 с.
11. Курило В.М. У боротьбі за визволення. Революційно-визвольний рух на Буковині у 1922-1940 роках / В.М. Курило. - Л., 1977.- 183 с.
12. Борьба трудящихся Бессарабии за свое освобождение и воссоединение с Советской Родиной. 1918-1940. - Кишинев, 1970. - 380 с.
13. Буковина, її минуле і сучасне / за ред. Д. Квітковського, А. Жуковського, Т. Бриндзана. - Париж; Філадельфія; Детройт: Зелена Буковина, 1956. - 965 с.
16. Терлюк І.Я. Західні українські землі в період міжвоєнної окупації / І.Я. Терлюк, П.М. Лепісевич, С.В. Кольбенко. - Л.: Ліга-Прес, 2007. - 92 с.
17. Симоненко Р.Г. Вічно живі гілки України: Північна Буковина і Південна Бессарабія / Р.Г. Симоненко // Історичні зошити / НАН України, Ін-т історії України. - К., 1992. - С. 75-81.