Парламентська етика: проблеми та перспективи розвитку - Дипломная работа

Парламентська етика: проблеми та перспективи розвитку Зміст Вступ Розділ І. Сучасний стан парламентської етики в Україні 2.1. Актуальні проблеми вітчизняної депутатської етики 2.3 Особливості проходження державної служби в парламенті та основні етичні проблеми державно-службової діяльності Розділ ІІІ. Перспективи розвитку парламентської етики в Україні 3.1 Досвід країн демократії в контексті становлення парламентської етики в Україні 3.2 Проблема кодифікації етичних вимог до парламентаріїв та державних службовців 3.3Шляхи вдосконалення депутатської етики та етики державних службовців Висновки Список використаної літератури Вступ Актуальність теми. Сучасна парадигма державного управління ґрунтується на ідеї цивілізаційної місії держави в забезпеченні демократичного розвитку суспільства. Тому реформування державної служби як суб’єкта державного управління потребує нової моделі професійної етики державного службовця, яка орієнтується на цінності демократичної правової і соціальної держави, служіння народові України, професійну компетентність, здатність ефективно, в рамках закону і посадових повноважень реалізовувати функції державного органу. Ось чому в Програмі розвитку державної служби на 2005-2014 роки (2004) вдосконалення нормативного регулювання професійної етики державних службовців визначено одним з пріоритетних напрямів. Виключення становить хіба що робота Василевської Т. Е. «Етика та етикет у депутатській діяльності». Метою даної роботи є дослідження проблем та перспектив розвитку парламентської етики в Україні. Висхідну концепцію політичної культури в середині 50-х рр. ХХ ст. запропонував американський учений Г. Алмонд у роботі «Порівняння політичних систем», який у зв’язку зі спробою розробити класифікацію для порівняння політичних систем зазначав: «Кожну політичну систему включено до конкретної моделі орієнтацій на політичні дії. У сучасному суспільствознавстві, з посиланням на роботу Г. Алмонда та його співвітчизника С. Верби «Громадянська культура», розрізняють три типи політичної культури: 1) парохіальну («патріархальну»), що характеризується повною відсутністю у населення знань про політику та повним відособленням від неї; 2) «підданську», що визначається пасивною політичною поведінкою та винятковою орієнтацією на пануючі цінності; 3) «партисипаторну» (раціонально-активістську), що позначається активною політичною участю індивідів у політичному житті. Зокрема, така стимуляція політичного процесу, на відміну від автономної участі й автономної артикуляції суспільних інтересів, несе загрозу подавлення чи викривлення вільних політичних уподобань індивідів. Адже будь-яка масова чи «активістська» політична участь указує передусім на нестабільність політичної системи, а не на зрілість демократичного врядування. Образно кажучи, як культура визначає й зумовлює певні норми та правила поведінки в різних сферах життя та життєвих ситуаціях, так і політична культура визначає й зумовлює норми поведінки й «правила гри» в політичній сфері. Відтак, з урахуванням зазначеного, мова в цьому відношенні має йти передусім про поведінку окремих внутрішньопарламентських угруповань відповідно до усвідомлення ними певних корпоративних правил (правил організації) і лише на цій основі - про норми спілкування депутатів. Саме останніми обставинами можна принаймні частково пояснити надмірну конфліктність і водночас певну невизначеність міжфракційних відносин у Верховній Раді, а також відірваність свідомості еліти (до якої з деякою долею умовності можна віднести й увесь депутатський корпус) від настроїв в українському соціумі, деяку безвідповідальність й агресивну тоталітарність поведінки представників. Уже традиційно український парламент і парламентаризм у цілому характеризуються громадянами на кшталт того, що «парламентаризм - це балаканина», «парламентарі - це олігархи, які далекі від народу» тощо. Правові норми регулювання політичної діяльності чітко визначені в конституції, законах про вибори, парламент, уряд, органи місцевого самоврядування, статус народного депутата тощо. На думку німецького вченого Бернарда Сутора, політику слід розуміти і практикувати як загальне, комунікативне й одночасно сполучне врегулювання, що стосується всіх питань. Вона повинна являти собою постійний пошук компромісів у конкуренції інтересів з метою збалансування потенціалів влади за допомогою угод, законів, інститутів. Враховуючи вище викладене, автор погоджується з думкою Т. Василевської та вважає, що на сучасному етапі створення етично чутливої бюрократії є одним із національних інтересів українського соціуму. Наприклад, модель основних компетенцій керівника на державній службі Канади базується на пріоритеті цінностей та етичних основ; чесність та порядність є одним із 11 критеріїв рейтингової оцінки керівників департаментів центральних і провінційних органів влади в ПАР. Сучасний стан парламентської етики в Україні 2.1 Правові основи парламентської етики в Україні Джерелами, що регулюють етику парламентської діяльності в Україні на сучасном