Сучасні методологічні підходи до вивчення проблем парламентаризму. Загальна характеристика представницьких (законодавчих) органів у механізмі державної влади. Сутність та правовий статус перших прототипів парламентів на території сучасної Німеччини.
Аннотация к работе
Цей процес, обумовлений пріоритетом гуманістичних ідеалів у державно-правовій політиці багатьох країн, закономірно призводить до необхідності історико-юридичного дослідження особливостей функціонування різних форм державної влади з метою квінтесенції позитивного суспільного досвіду. Проголошення незалежності та прийняття Конституції України стали тими основоположними актами, які визначили стратегію розвитку нашої держави на майбутнє як демократичної та правової. Україна теж не стала винятком, а тому від самого моменту проголошення незалежності ведуться пошуки найбільш ефективної організації влади з метою надання стабільності політико-правовій системі України, збереження і розвитку демократичного ладу в державі. Історико-правовий досвід німецького парламентаризму переконує, що особливості функціонування представницьких органів у системі державного устрою значною мірою обумовлюють рівень демократії у державі, створення реальних умов для забезпечення гідного життя і свободи особистості, захисту її соціальних і економічних прав, стабільність розвитку політичної системи та її здатність адекватно реагувати на зміни в суспільстві. У звязку з цим особливого значення набуває вивчення основного гаранта економічної та соціально-політичної стабільності Німеччини - парламенту, в першу чергу історії його виникнення, розвитку, особливостей сучасного формування та функціонування.У підрозділі 2.1 “Теоретичні основи представницьких (законодавчих) органів у механізмі державної влади” зазначається, що дослідження розвитку парламенту неможливо без попереднього зясування його сутності, рис та ознак, за допомогою яких можна у всьому розмаїтті форм державного управління, що існували на різних етапах розвитку людської цивілізації, виділити та відстежити розвиток саме представницьких (законодавчих) органів. У дисертації доводиться, що періодизація розвитку парламентаризму має включати пять етапів: 1) період закладення основ народного представництва; 2) втілення в державно-правову практику принципів визнання законодавчої діяльності прерогативою парламенту, визнання закону актом вищої юридичної сили з-поміж усіх актів, наділення парламенту повноважень контролю за виконавчою владою; 3) формування парламенту як державного інституту в переважній більшості країн світового суспільства; 4) утвердження парламентаризму як взаємодії держави та суспільства при провідній або особливій та істотній ролі у здійсненні владних функцій загальнонаціонального представницького органу в державно-правову практику більшості країн світу; 5) поява першого представницького органу народів держав - членів Європейського співтовариства - Європейського парламенту. За конституцією вищими представницькими органами вважалися Союзна рада та Рейхстаг, але їх компетенція була досить обмеженою, оскільки імператору (кайзеру), яким міг бути лише прусський король, належало право здійснювати законодавчі, установчі та контрольні функції. До компетенції Союзної ради, члени якої призначалися урядами союзних держав, належало право схвалення (санкціонування) законів, видання указів, які мали силу законів, контроль органів виконавчої влади, розпуск Рейхстагу до закінчення терміну його повноважень, призначення союзної екзекуції у випадку невиконання одним із союзних урядів своїх зобовязань. Введення республіканської форми правління, суттєве розширення повноважень парламенту у сфері контролю за виконавчою владою, введення загального виборчого права для чоловіків і жінок з 20-річного віку, активна участь Рейхстагу у виробленні зовнішньополітичного курсу дозволяють зробити висновок про певне зміцнення парламентаризму в Німеччині.Дослідження особливостей виникнення, розвитку та функціонування представницьких органів Німеччини дозволяє зробити низку наступних теоретично-практичних висновків: 1. Вирішення завдання отримання достовірної моделі розвитку парламентаризму у світовій цивілізації вимагає, крім цивілізаційного та формаційного підходів, традиційно використовуваних для дослідження даної проблематики, застосування філософського, психологічного, гносеологічного, соціологічного, аксіологічного, функціонального, генетичного, інструментального, системного, історичного, нормативного, порівняльного та політологічного підходів. Це дозволить запобігти двох проблем, які в певній мірі ускладнюють дослідження правових систем світу: по-перше, ототожнення схожих лише за зовнішніми формальними ознаками, але різних за змістом правових інститутів, і, по-друге, необґрунтованих висновків щодо доцільності імплементації таких форм державного устрою, що виправдали себе в інших країнах та особливостей їх функціонування без урахування відмінностей ціннісних, соціально-психологічних, соціально-економічних та інших детермінант суспільного життя. Періодизація розвитку парламентаризму має включати пять етапів: 1) період закладення основ народного представництва; 2) втілення в державно-правову практику принципів визнання законодавчої діяльності як прерогативи парламенту, визнання закону актом вищої юридичної с