Аналіз Парфянського походу Красса та причини невдач римської армії. Розпад тріумвірату та загострення боротьби між Помпеєм і Цезарем. Укладення союзу між Парфією та Вірменією, скріплений шлюбом між сином парфянського царя та сестрою царя Вірменії.
Аннотация к работе
Підсумовуючи, наголосимо на тому, що, хоча Красс мав у римському суспільстві репутацію багатія, все ж він свого часу продемонстрував деякі здібності до керівництва військом. Він зумів навести тверду дисципліну в легіонах під час придушення повстання Спартака і завдав вирішальної поразки армії повстанців. Однак коли мова йде про парфянський похід, то саме Красс повністю відповідальний за цю поразку.
Вывод
Підсумовуючи, наголосимо на тому, що, хоча Красс мав у римському суспільстві репутацію багатія, все ж він свого часу продемонстрував деякі здібності до керівництва військом. Він зумів навести тверду дисципліну в легіонах під час придушення повстання Спартака і завдав вирішальної поразки армії повстанців. Однак коли мова йде про парфянський похід, то саме Красс повністю відповідальний за цю поразку. Помилкою було саме рішення щодо парфянського походу. Мабуть, його єдиним мотивом було отримати гучну перемогу, щоб зрівнятися військовою славою зі своїми колегами по тріумвірату. Красс довіряв порадам тих, кому були байдужі інтереси Риму і не довіряв своїм воєначальникам. Він не лише не зумів використати ресурси союзників, але й своїми діями відштовхував їх. Зрештою, у критичні моменти Марк Красс втрачав контроль над ситуацією, не здійснював керівництво армією та піддавався тискові легіонерів, приймаючи рішення.
Перспективним напрямом подальшого вивчення проблеми може бути дослідження парфянського походу Марка Антонія.
Список литературы
1. Беликов А.П. Парфянский поход Красса : военнотехнический аспект / А.П. Беликов // Para bellum. 2001. № 12. С. 21-24.
2. Беликов А.П. Рим и Парфия : истоки взаимного неприятия / А.П. Беликов // АМА. Саратов, 2002. Вып. 11. С. 51-52.
3. Бокщанин А.Г. Битва при Каррах (Война Марка Лициния Красса с Парфией в 54 53 гг. до н. э.) / А.Г. Бокщанин // ВДИ. 1949. № 4. С. 41-50.
4. Дюрант В. Цезарь и Христос / В. Дюрант. М. : Крон-Пресс, 1995. 736 с.
5. Каутский К. Происхождение христианства / К. Каутский. М. : Политиздат, 1990. 463 с.
6. Крист К. История времен римских императоров от Августа до Константина / К. Крист. Ростов н/Д. : Феникс, 1997. Т. 1. 574 с.
7. Моммзен Т. История Рима / Т. Моммзен. СПБ. : «Наука» «Ювента», 1995. Т. 3 : От смерти Суллы до битвы при Тапсе. 432 с.
8. Петренко О. Римське суспільство і superstitio доби принципату / О. Петречко // Древности. Х. : Харківське історико-археологічне товариство, 2011. С. 53-63.
9. Утченко С.Л. Юлий Цезарь / С.Л. Утченко. М. : Мысль, 1976. 365 с.
10. Bivar A.D.H. The political history of Iran under the Arsacids / A.D.H. Bivar // The Cambridge History of Iran. Cambridge : Cambridge University Press, 1983. Vol. 3 (1) : The Seleucid, Parthian and Sasanid Periods. P. 21-99.
11. Jaczynowska M. Historia Starozytnego Rzymu / M. Jaczynowska. Warszawa : Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1986. 416 s.
12. Piegdon M. Krassus : polityk niespelnionych ambicji / M. Piegdon. Krakow : Historia Iagellonica, 2011. 292 s.
13. Rawlinson G. Parthia / G. Rawlinson. New York : Cosimo, 2007. 432 p.
14. Woolf G. Rome : an Empires story / G. Woolf. New York : Oxford University Press, 2012. 366 p.