Висвітлення чинників становлення системи філософських та естетичних поглядів у діяльності П. Куліша як критика й історика літератури. Визначення критеріїв його літературознавчих оцінок. Системний аналіз настанови "етнографічної й історичної істини".
Аннотация к работе
Значна частина творчої спадщини П.Куліша залишається актуальною й сьогодні, пропонуючи зразки й способи постановки тих чи інших художніх, історіософських, історико-літературних проблем, виступає живильним імпульсом сучасного розвитку знання про духовність України і, будучи суголосною сьогоденню, перебуває в центрі творчих суперечок, без яких немає руху вперед. У літературному надбанні П.Куліша (літературознавчі, історіографічні праці, листи, художня творчість) міститься, подекуди набуваючи ознак системності, велика кількість суджень про українську словесність, про її явища, починаючи з часів дохристиянської Русі й закінчуючи найновішими, сучасними для П.Куліша, літературними фактами. Багатовікове тривання української словесності поставало перед П.Кулішем у плані як аналітичному, так і узагальнюючому; його закономірності були для П.Куліша основою тих принципів, які дослідник - а водночас і літератор-митець - намагався визначити для подальшого самобутнього розвитку української літератури. Серед них такі розвідки, передмови, післямови, статті, як “Об отношении малороссийской словесности к общерусской: Эпилог к “Черной раде”, “Предисловие издателя” (до поеми Т.Шевченка “Наймичка”), “Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги “Народні оповідання Марка Вовчка”, “Григорій Квітка (Основяненко) і його повісті: Слово на новий виход Квітчиних повістей”, “Переднє слово до громади (Передмова до альманаху “Хата”): Погляд на українську словесность”, “Обзор украинской словесности ”, “Характер и задача украинской критики”, “Чого стоїть Шевченко яко поет народній (Лист з хутора)”, “Слово над гробом Шевченка”, “Нарис історії русько-української: Погляд на занедбаннє народньої мови”, “Погляд на усню словесность українську”, “Дві мови: книжня і народня”, “Історичне оповіданнє” та ін., поема “Грицько Сковорода”, листи до багатьох осіб. у системі світоглядних і естетичних поглядів П.Куліша визначити положення, що служили критерієм його літературознавчих оцінок, зокрема й історичного розвитку української літератури, пояснювали логіку нарощення літературно-критичної та історико-літературної думки дослідника у вузлових пунктах української літературної історії;До цього часу у чималому масиві досліджень творчої спадщини П.Куліша основна увага припадала на спроби аналізу філософських, екзистенційних, етичних, естетичних засад його художньої творчості, трохи рідше предметом розгляду була постать П.Куліша як публіциста й літературного критика, котрий спрямовував свою увагу на літературну сучасність та боровся за певне, відповідне його програмі спрямування української літератури, - проте аспект історико-літературний, без якого неможливе цілісне бачення Куліша як дослідника української літератури, залишався досі практично поза увагою. Так, переважно саме іпостассю літературного критика фігурує митець у монографічних нарисах, присвячених його життю та творчості, де містяться розділи і фрагменти про його літературознавчу діяльність (Б.Грінченко, В.Шенрок, О.Маковей, Д.Дорошенко, Є.Кирилюк, І.Пільгук), у спеціальних оглядах його літературно-критичної діяльності (М.Максимович, С.Єфремов, П.Рулін, І.Теліга, М.Бернштейн, П.Федченко, Є.Нахлік, Т.Дзюба), у монографіях та статтях іншого тематичного спрямування, в яких так чи інакше порушується питання літературознавчих занять П.Куліша (О.Пипін, І.Франко, М.Возняк, В.Петров, Ю.Шерех та ін.). Філософсько-естетичні уявлення П.Куліша формуються, не випадково збігаючись у часі з новим етапом піднесення романтичного руху в Україні (поетичні збірки М.Костомарова, А.Метлинського, “Кобзар” Т.Г.Шевченка, видання ряду збірок народних пісень тощо), - руху, що був суголосним ідеям німецького філософа І.Г.Гердера, а в окремих моментах на них і базувався. Із кінця 60-х років починається знайомство П.Куліша з позитивістськими ідеями, які здобувають широке побутування в Україні та Росії; увагу дослідника до них привернув його приятель, природознавець, співперекладач Біблії на українську мову І.Пулюй (трохи пізнішому часу належать записи, що засвідчують обізнаність П.Куліша з працями О.Конта, Г.Спенсера, Е.Ренана, Дж.Дрепера). Проте правильнішим буде сказати, що позитивізм у тих обсягах, у яких дослідник його знав, був інтегрований у Кулішеву систему поглядів, уявлень, переконань, для якої завжди визначальною була ідея незнищенності української нації і в якій до останніх днів його життя не вичерпувались аргументи, що стверджували перспективи у розвитку її духовності, культури, письменства.Ратоборець українського письменства (Постать П.Куліша в контексті літературного процесу ІІ пол. ХІХ ст.) // Особистість письменника на уроці літератури: Навчальний посібник.