Договір про ненапад між Радянським Союзом і Німеччиною як пакт Молотова-Ріббентропа, його політичні й моральні оцінки. Вливання до Радянського Союзу латишів, естонців, литовців та ін. внаслідок секретних протоколів. Дискусії про історичну роль договору.
Аннотация к работе
3.1 Версія про прагнення СРСР уникнути війни з НімеччиноюЗ боку СРСР договір було підписано наркомом по закордонних справ У. М. Сторони угоди зобовязувалися утриматися від нападу друг на одного й дотримуватися нейтралітету у разі, якщо одне з них ставала обєктом бойових дій третю сторону. До договору додавався секретний додатковий протокол про розмежування сфер обопільних інтересів, у Східної Європи у разі "территориально-политического перебудови". Протокол передбачав включення Латвії, Естонії, Фінляндії, Східної Польщі й Бессарабії до сфери інтересів СРСР. Договору було підписано після періоду охолодження політичні й економічні радянсько-німецьких відносин, викликаного приходом А.Ріббентроп прилетів до Москву чи в полудень 23 серпня і хочуть негайно зявився на Кремль. За словами присутнього зустрічі особистого перекладача Сталіна, Володимир Павлова, коли почалося обговорення проекту договору, Сталін заявив: "До цього договору необхідні додаткові угоди, ми нічого ніде публікувати думати", після чого виклав вміст майбутнього секретного протоколу про поділ сфер обопільних интересов[3]. Пізніше, в 1946 року, згадуючи про катастрофу на Нюрнберзький процес, Ріббентроп сказав: "Коли приїхав до Москви в 1939 році інтерес до маршалу Сталіну, він обговорював зі мною не можливість мирного врегулювання германо-польского конфлікту рамках пакту Бриана-Келлога, а дав, що коли не отримає половини Польщі й Прибалтійські країни, ще без Литви з портом Лібава, то можу відразу ж потрапити вилітати назад"[5]. Згідно з секретним протоколом, чий оригінал знайшли у архівах Політбюро цк кпрс лише у середині 90-х років, німецькі військ у 1939 року не заходили в населені переважно білорусами і українцями східні регіони Польщі, і навіть завезеними на територію Латвії, Литви та Естонії. У 1939-1940 роках, спираючись на ліві політичні сили у цих країнах, сталінське керівництво встановило контроль над Латвією, Литвою і Естонією, а результаті військового конфлікту Фінляндією, теж віднесеної секретним протоколом до сфери інтересів СРСР, відкинуло від цього країни частина Карелії і що прилягають до Ленінграда (нині місто Санкт-Петербург) території.Відповідно до одних думок, Договір ненапад сам собою (без протоколу) зовсім позбавлений нічого дивного і становить типовий договору про ненапад, приклади яких часті у тогочасній європейській історії (наприклад аналогічний пакт між Німеччиною й Польшей)[7].[8] А.А. Пронин[9] дотримується іншої думки, зазначаючи, що у договорі був відсутній пункт, який скасовує його у разі, якщо жодна зі сторін зробить агресію (такий пункт існував у більшості договорів про ненапад, увязнених СРСР). У вихідному радянському проекті договору дотримання нейтралітету мало передумовою ситуацію, коли він інший бік виявиться "обєктом насильства або нападу із боку третьої держави", але остаточну редакцію статті II договору передбачала дотримання нейтралітету у разі, якщо жодна зі сторін стане обєктом нападу, але "обєктом бойових дій із боку третьої держави". Такі формулювання були типові для дипломатії Третього рейху, наприклад договору про ненапад між Німеччиною й Латвією та установчий договір про ненапад між Німеччиною й Естонією декларували дотримання нейтралітету "за будь-яких обставин"; проте СРСР досі їх використовував. Через війну договір широко відкривав двері нічого для будь-якого нападу Німеччини, "спровокованого" нібито актом насильства із боку третьої державы[10]. А.А.
План
Зміст
Вступ
1. Сутність договору та його підписання
2. Підписання договору
Список литературы
Вступ
23 серпня 2009 року виповнилося 70 років після підписання пакту Молотова-Ріббентропа. Історики та політики досі сперечаються у тому, сприяв цей документ безпосередньо початку війни чи навіть полегшив Гітлеру ухвалення рішення неї.
Договір ненапад між СРСР і Німеччиною, більш відомого як пакт Молотова-Ріббентропа, було покладено у Москві 23 серпня 1939 року. Документ цей, на думку одних істориків, багато в чому сприяв початку Другої Першої світової, на думку інших - дозволив відстрочити її початок. З іншого боку, пакт значною мірою визначив долю латишів, естонців, литовців, і навіть західних українців, білорусів, і молдаван: внаслідок пакту ці народи, чимало з яких уперше у своїй історії обєдналися у складі однієї держави, майже зовсім влилися до Радянського Союзу. Попри корективи, внесені до долі цих народів розвалом СРСР 1991 року, пакт Молотова-Ріббентропа досі визначає багато геополітичні реальності у Європі.
Актуальність теми в тому, що у сьогодні немає однозначних політичні й моральні оцінок пакту.
Варто сказати, що відразу після свого підписання пакт зустрів відсіч із боку багатьох учасників міжнародного комуністичного руху, і від представники інших лівих сил. Навіть знаючи існуванні секретних протоколів, цих людей побачили в пакті немислимий для прихильників лівої ідеології змову з самої похмурої імперіалістичної реакцією - нацизмом. Чимало дослідників навіть вважають пакт початком кризи міжнародного комуністичного руху, оскільки вона поглибив недовіру Сталіна до іноземним компартіям і сприяв розпуску Комуністичного Інтернаціоналу Сталіним 1943 року.
Вже після війни, розуміючи, що пакт подмочує репутацію головного антифашиста планети, Сталін доклав всіх зусиль до того що, щоб виправдати пакт у радянській і світова історіографії. Завдання ускладнювалося тим, що у руки американців, посіли західну частина Німеччини, потрапили німецькі документи, дозволяли зробити припущення щодо існуванні секретних протоколів до пакту. Тож у 1948 року під час участі Сталіна (як вважає багато хто дослідники, їм особисто) було підготовлено "історична довідка" під назвою "Фальсифікатори історії". Положення цієї довідки стали основою офіційної радянської інтерпретації подій 1939-1941 років, залишалася незмінною остаточно 1980-х років.
Інша ж частина політологів свідчить, що обпльовувати історію ліберальні публіцисти прагнуть за будь-яку ціну уявити Радянський Союз перед організатором 2-ї Першої світової. Однією з улюблених аргументів, що використовуються цього, є горезвісний договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом від 23 серпня 1939 року, більш відомого як "пакт Молотова-Ріббентропа". При усякому зручному і незручної нагоди російським ЗМІ піднімають ритуальний виття щодо цієї страшної злочину проти прогресивного людства. договір ненапад секретний протокол
Дискусії про історичну роль договору ненапад і секретних протоколів актуальні і з сьогодні.1. Бережков У.. Як я зрозумів став перекладачем Сталіна. Глава перша. Початок. М.: ДЭМ, 1993.
2. Дж. Робертс Сфери впливовості проекту та радянська зовнішня політика в 1939-1945 рр. ідеологія, розрахунок і імпровізація // Новітня історія. 2001. № 5.
3. Карпов У. У.. Маршал Жуков: Його соратників і супротивників у дні війни і миру. М., 1994.
4. Мюллерсон Р. А. Советско-германские домовленості 1939 р. в аспекті міжнародного права // Рад. держава й право. 1989. № 9. З. 106.
5. Наджафов Д.Г. Советско-германский пакт 1939 року й його історичні наслідки.// Питання історії. 2006. № 12.
6. Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь.
7. Семиряга М. І. Советско-германские на домовленості у 1939 - червні 1941 р.: погляд історика // Рад. держава й право. 1989. № 9.
8. Радянська історіографія. М.: Вид-во РДГУ, 1992.
9. Хавкін Б. Історії публікації радянських текстів радянсько-німецьких секретних документів 1939-1941 рр. / Форум новітньої східноєвропейської відчуття історії і культури // Російське видання. 2007. № 1.
[1] Хавкін Б. Історії публікації радянських текстів радянсько-німецьких секретних документів 1939-1941 рр. / Форум новітньої східноєвропейської минуле й культури // Російське видання. 2007. № 1. З. 32
[2] Відомості Зїзду народних депутатів СРСР і Верховної ради СРСР. 1989. № 29. У розділі ст. 579.
[3] Карпов У. У.. Маршал Жуков: Його соратників і супротивників у дні війни і миру. М., 1994. З. 129-130.
[4] Бережков У.. Як я зрозумів став перекладачем Сталіна. Глава перша. Початок. М.: ДЭМ, 1993. С..174.
[5] Цитата по Зоря Ю. М., Лебедєва М. З. 1939 рік у нюрнберзьких досьє. З. 137.
[6] Радянська історіографія. М., Вид-во РДГУ, 1992.
[7] Семиряга М. І. Советско-германские на домовленості у 1939 - червні 1941 р.: погляд історика // Рад. держава й право. 1989. № 9. З. 93.
[8] Мюллерсон Р. А. Советско-германские домовленості 1939 р. в аспекті міжнародного права // Саме там. З. 106
[9] Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь.
[10] Пронін А.А. Советско-германские угоди 1939 року: джерела та наслідки (монографія)// Міжнародний історичний журнал. 2000. № 11. Сентябрь-октябрь. З 36.
[11] Наджафов Д.Г. Советско-германский пакт 1939 року й його історичні наслідки.// Питання історії. 2006. № 12. С.7
[12] Дж. Робертс Сфери впливовості проекту та радянська зовнішня політика в 1939-1945 рр. ідеологія, розрахунок і імпровізація // Новітня історія. 2001. № 5. З. 79.
[13] Павлова І.В. Пошуки правди про передодні Другої світової війни // Новітня історія. 1993. № 1.