Висвітлення хронології становлення північноамериканської історіографії проблеми ОУН-УПА та історико-культурного середовища, в якому вона розвивалась. Комплексний аналіз ключових питань історії ОУН УПА в інтерпретаціях північноамериканської історіографії.
Аннотация к работе
Вітчизняна історія є предметом політичних та ідеологічних маніпуляцій, частиною політики памяті, а найбільш контроверсійні її моменти, особливо ті, що в радянський час були обєктом чи то табу, чи то предметом інтенсивної пропаганди, зараз періодично перетворюються на обєкт надзвичайно гострих академічних та суспільних дискусій. Історія ОУН і УПА, особливо періоду Другої світової війни і першого десятиліття після неї належить саме до таких складних тем, публічне обговорення яких призводить не лише до обміну інвективами, а й до фізичних зіткнень між громадянами, породжує проблеми із творенням гомогенної громадянської нації, розділяє суспільство. Початком на шляху примирення нації стало звернення Конгресу українських націоналістів та Всеукраїнського братства ОУН-УПА до уряду і Верховної Ради України з проханням визнати ОУН і УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, як силу що боролась за незалежність України. Питання має ширше світоглядне значення, важливе для позиціонування України в сучасному світі: образ країни та українців, способи його репрезентації та сприйняття як в самій Україні так і в ширшому світі. 40-х рр. більшості вихідців з західноукраїнських земель вдалося уникнути примусової репатріації до СРСР та емігрувати в країни Північної Америки, до 2005 р., тобто виходу у світ фахового висновку робочої групи істориків при Урядовій комісії з визначення діяльності ОУН і УПА, який презентував консолідовану позицію вітчизняних науковців щодо історії українського національно-визвольного руху 30 - 50-х рр.У першому розділі - «Становлення північноамериканської історіографії проблеми ОУН-УПА» - аналізується політико-ідеологічний та інтелектуальний контекст північноамериканської історіографії другої половини ХХ ст. та розглядається процес становлення українознавчих студій у США та Канаді. Суть якої полягає в тому, що геополітичний масштаб концепції євразійства дозволяє невілювати втрату державою провідної позиції як обєкта історичного дослідження, що був закладений в традиційній парадигмі (звідси й визначення даного методологічного підходу як «анти-парадигми»), а це не тільки в найбільш повній мірі відображає сучасну для історії тенденцію розмиття кордонів та часових меж, але й розширює можливості історичних досліджень. Загалом, основною рисою американської історичної науки другої половини ХХ ст. став її прикладний характер та широке використання прогностичної функції історії, що було продиктовано зміною США її зовнішньополітичної доктрини. Пріоритетним напрямком роботи канадських українознавчих центрів, окрім історії України, залишається історія та сьогодення українців Канади. Цьому сприяло закріплене в західній інтелектуальній традиції ототожнення «нації» і «держави», внаслідок чого нації, історія яких мала тривалий бездержавний період сприймались як щось не варте уваги.Однією з його особливостей була вибірковість у висвітлені історії діяльності руху. Представники діаспори у своїй більшості залишалися в рамках «мученицького» історичного наративу, а отже займали апологетичну позицію щодо праць емігрантських партійних істориків. Центральною темою досліджень націоналістичного руху періоду Другої світової війни стало зіткнення з радянською Україною та її вплив на процес демократизації націоналістичного руху. В рамках націоналістичного наративу, партійні історики обох фракцій були одностайні, що на території Східної України існували соціальні прошарки, які були проникнуті національною ідеєю, але саме західні українці виступали як консолідуюча, організаційна та провідна сила. Армстронг, першим відмітив, що поштовхом для перегляду ідеологічних засад руху стало зіткнення і доктринерів і практиків з ворогуючих фракцій ОУН з реаліями «більшої України» та поява вихідців зі Сходу у формуваннях УПА.Період становлення націоналістичного наративу відзначався запеклою боротьбою партійних істориків обох фракцій ОУН за монопольне право на інтерпретацію ключових подій в історії національно-визвольного руху. Характерною особливістю націоналістичного наративу є замовчування «незручних» проблем, які кидали тінь як на сам рух, так і на його лідерів. В рамках проблемного підходу, у північноамериканській історіографії українського національно-визвольного руху було виявлено ряд питань, що перебували на маргінесі історичного дискурсу історії ОУН і УПА, й ряд «перспективних» тем, які викликають особливий інтерес серед сучасних американських істориків (питання колабораціонізму, Волинської трагедії, українсько-радянського протистояння повоєнної доби). Аналіз північноамериканської історіографії ідеологічно-організаційного оформлення руху виявив, що відсутність одностайної позиції серед членів ОУН щодо методів досягнення поставленої перед організацією мети, заклала фундаментальне протиріччя, вирішення якого було можливе або шляхом перемоги однієї з позицій, або ж шляхом створення двох окремих організацій. Порівняльній аналіз досліджень по історії УПА, створених в рамках націоналістичного наративу дозволив виявити тенденцію до більш обєкт