Процес еволюції п’єси та притчі від появи її генотипу в сакральних текстах до оформлення у якості самостійного жанру на межі ХІХ-ХХ століть. Аналіз сакральних текстів і виявлення в них приклада синтезу драматичного начала та притчевого компоненту.
Аннотация к работе
Національна академія наук України Інститут літератури ім. АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наукРобота виконана на кафедрі загального мовознавства і світової літератури Рівненського інституту словянознавства Київського славістичного університету. Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Чирков Олександр Семенович, Житомирський державний педагогічний університет імені І.Я.Франка, професор кафедри зарубіжної літератури. Офіційні опоненти - доктор філологічних наук, професор Громяк Роман Теодорович, Тернопільський державний педагогічний університет ім. кандидат філологічних наук Свербілова Тетяна Георгіївна, Інститут літератури ім.Т.Г.Шевченка НАН України, старший науковий співробітник відділу компаративістики. Захист відбудеться “12” грудня 2005 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.178.01 в Інституті літератури ім.Йдеться, насамперед, про появу роману-притчі, повісті-притчі, оповідання-притчі, новели-притчі у прозі, а також пєси-притчі у драматургії. У тому ж дослідженні виділяється пєса-парабола як жанр, окремий від пєси-притчі. Існують також праці, в яких студіювання тих чи інших аспектів функціонування пєси-притчі здійснюється у різноманітних контекстах: скажімо, в ході вивчення процесу синтезу жанрових форм у драматургії (В.Фролов „Судьбы жанров драматургии”) чи при розгляді творчості окремого драматурга (Г.Андерс у „Бутті без часу” аналізує притчу С.Беккета „Чекаючи на Годо”). У статті О.С.Чиркова „Драма-парабола (драма-притча)” вперше за поняттям закріплено статус терміна, оскільки раніше жоден літературознавчий словник не давав визначення цього жанру, хоча, як було сказано, саме поняття „драма-притча” (пєса-притча) існувало і неодноразово використовувалося в окремих дослідженнях та статтях. Справа в тому, що в сучасному літературознавстві (на нашу думку) поки що відсутні дослідження, в яких пєса-притча розглядається як цілісне явище - жанр, характерний для драматургії двадцятого століття.У першому розділі „Генеза пєси-притчі” розглядається процес еволюції пєси-притчі, що починається синтезом драматичного компоненту з притчевим началом у сакральних текстах і завершується утвердженням самостійного жанру в літературі ХХ століття. У Біблії досить виразно прослідковуються тенденції драматизації притчевих оповідей, що дає підстави розглядати цей сакральний текст як першоджерело появи пєси-притчі. Про це свідчить як велика питома вага діалогу (через який, власне, і реалізується розвиток дії), так і відсутність описів у біблійних оповідях, епізодичність та допоміжне значення мови автора та використання певних структурних особливостей драматичного твору (Соломонів суд, Притча про блудного сина у Біблії; Каїн та Авель в Агаді). „Від літургійної драми до пєси-притчі” - розглядаються ключові етапи виникнення жанру: використання притчі у драмах середньовічного релігійного театру; притчеве освоєння дійсності у творах драматургів на межі ХІХ-ХХ століть та оформлення жанру пєси-притчі у драматургії Бертольта Брехта. У другому розділі - „Своєрідність поетики пєси-притчі” - визначаються основні елементи поетики жанру та досліджуються особливості їхнього функціонування у пєсі-притчі.