Підвищення клінічної ефективності та безпеки аміодарону шляхом комбінованого застосування краталу та кверцетину у хворих на ІХС з персистуючою формою фібриляції передсердь - Автореферат
Аналіз клініки та перебігу рецидивів фібриляції передсердь на тлі ішемічної хвороби серця. Виявлення захисної дії кверцетину по відношенню до антиаритмічного ефекту аміодарону при їх комбінації. Оцінка дії мембранопротекторів при деструктивній аритмії.
Аннотация к работе
Оптимальним є призначення тих ліків, які поєднують високу ефективність з доброю переносимістю та малою ймовірністю розвитку побічних та аритмогенних реакцій, до таких препаратів відноситься аміодарон (Безюк М.М., 2003, Readle J., 1999). Na-demanee et al. зазначили, що при тривалому пероральному прийомі аміодарону збільшується концентрація тироксину в плазмі крові, що, як правило, вимагає відміни аміодарону, а при появі клінічних проявів гіпертиреозу, навіть призначення антитиреоїдних препаратів. Але існує мало даних, які стосуються вивченню патогенетичних аспектів розвитку аритмій і комплексного застосування антиоксидантів - мембранопротекторів та найбільш поширеного антиаритмічного препарату - аміодарон, для підвищення ефективності та безпеки терапії у хворих на хронічну ішемічну хворобу серця (ХІХС). Встановити можливість підвищення протирецидивної антиаритмічної ефективності аміодарону у хворих з ФП на тлі ІХС препаратами, які впливають на порушення процесів перекисного окислення ліпідів та стану клітинних мембран. Вивчити в експериментальних умовах антиаритмічну ефективність аміодарону, кверцетину і таурину та їх вплив на клітинні мембрани та перекисне окислення ліпідів при мембранодеструктивних аритміях серця.Експериментальні дослідження виконані на щурах, які були розподілені на наступні групи (контроль, мембранопротектор мембранодеструктивна модель аритмій серця (МДАС), аміодарон МДАС, аміодарон мембранопротектор МДАС. Так, у пацієнтів з частими рецидивами ФП СН ІІ А ст. зустрічалась в 59,3% випадків, ІІІ ФК СН - в 32,4%, тоді як у хворих х рідкими рецидивами ФП СН ІІ А ст. Так, до 1-ої клінічної групи увійшли пацієнти, які в якості протирецидивної антиаритмічної терапії отримували аміодарон, до 2-ої - пацієнти, які отримували комбінацію аміодарон кратал і до 3-ої - пацієнти, які отримували комбінацію аміодарон кверцетин. Крім аміодарону, хворим ІІ групи призначали комбінований препарат Кратал (Кратал в таблетках, виробник „Борщагівський ХФЗ”, Україна) по 1 таблетці тричі на день 4 тижні з 4-ох тижневою перервою. Хворим ІІІ групи паралельно з аміодароном призначали кверцетин (Гранули Кверцетину, виробник „Борщагівський ХФЗ”, Україна) в гранулах по 2,0 в пакетах.Результати дослідження дозволили запропонувати шляхи підвищення антиаритмічної ефективності та безпеки застосування аміодарону у хворих з частими рецидивами фібриляції передсердь на тлі ІХС за допомогою фармакологічного підвищення стійкості клітинних мембран та корекції перекисного окислення ліпідів. При мембранодеструктивній моделі аритмій серця в експерименті на щурах, яка викликала фатальні порушення ритму і провідності серця в 100% випадків (пароксизмальної шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків, повної АВ блокади, асистолії) спостерігалось зменшення стійкості клітинних мембран в 2,5 рази (р<0,01) та активація перекисного окислення ліпідів в 4 рази (р<0,01). Часті рецидиви фібриляції передсердь у хворих на ІХС переважно спостерігались у пацієнтів похилого віку, з тривалістю аритмічного анамнезу від 3-х до 5-ти років, з середньою частотою одного нападу в 18,6±1,1 днів, при наявності супутньої гіпертонічної хвороби, гіпертрофії лівого передсердя, збільшенні дисперсії інтервалу QT, середньодобової ЧСС, кількості НШЕ за годину та епізодів ФП за добу, індексу лівого передсердя, продуктів перекисного окислення ліпідів та проникливості клітинних мембран. Клінічна ефективність (запобігання пароксизмів фібриляції передсердь) комбінації аміодарону з кверцетином достовірно перевищувала ефективність терапії аміодароном протягом 12-и (63,9% проти 50%, р<0,05) місяців лікування та зменшувала частоту розвитку побічних реакцій (16,7% проти 2,8%, р<0,05) у хворих на ІХС з частими рецидивами фібриляції передсердь. У хворих з частими рецидивами фібриляції передсердь на тлі ІХС комбінація аміодарону з кверцетином порівняно з терапією аміодароном виявила більш суттєвий вплив на електрофізіологічні властивості (зменшення дисперсії корегованого інтервалу QT); порушення ритму серця (зменшення частоти реєструємих надшлуночкових екстрасистол за годину та епізодів фібриляції передсердь за добу); перекисне окислення ліпідів (зменшення рівнів малонового діальдегіду та гідроперекисів ліпідів) та стійкість клітинних мембран (зменшення проникливості еритроцитарних мембран) та захисний вплив на функцію щитоподібної залози (попередження підвищення рівня тироксину та зниження рівня трийодтироніну).
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
Результати дослідження дозволили запропонувати шляхи підвищення антиаритмічної ефективності та безпеки застосування аміодарону у хворих з частими рецидивами фібриляції передсердь на тлі ІХС за допомогою фармакологічного підвищення стійкості клітинних мембран та корекції перекисного окислення ліпідів.
При мембранодеструктивній моделі аритмій серця в експерименті на щурах, яка викликала фатальні порушення ритму і провідності серця в 100% випадків (пароксизмальної шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків, повної АВ блокади, асистолії) спостерігалось зменшення стійкості клітинних мембран в 2,5 рази (р<0,01) та активація перекисного окислення ліпідів в 4 рази (р<0,01).
В експерименті на щурах виявлено, що комбінації кверцетину та таурину з аміодароном мають антиаритмічну, мембранопротекторну та антиоксидантну властивості. При цьому підвищувалась антиаритмічна ефективність аміодарону (40% та 60% проти 30%, відповідно), збільшувалась стійкість клітинних мембран та зменшувалась активація перекисного окислення ліпідів.
Часті рецидиви фібриляції передсердь у хворих на ІХС переважно спостерігались у пацієнтів похилого віку, з тривалістю аритмічного анамнезу від 3-х до 5-ти років, з середньою частотою одного нападу в 18,6±1,1 днів, при наявності супутньої гіпертонічної хвороби, гіпертрофії лівого передсердя, збільшенні дисперсії інтервалу QT, середньодобової ЧСС, кількості НШЕ за годину та епізодів ФП за добу, індексу лівого передсердя, продуктів перекисного окислення ліпідів та проникливості клітинних мембран.
Клінічна ефективність (запобігання пароксизмів фібриляції передсердь) комбінації аміодарону з кверцетином достовірно перевищувала ефективність терапії аміодароном протягом 12-и (63,9% проти 50%, р<0,05) місяців лікування та зменшувала частоту розвитку побічних реакцій (16,7% проти 2,8%, р<0,05) у хворих на ІХС з частими рецидивами фібриляції передсердь. Достовірних змін ефективності тривалого лікування аміодароном та його комбінацією з краталом не виявлено.
У якості клініко - інструментальних предикторів розвитку резистентності до антиаритмічної терапії аміодароном слід розглядати: індекс розміру лівого передсердя більше 2,38 см/м2, середньодобову ЧСС менше 67 за хвилину, середню кількість епізодів фібриляції передсердь за добу більше 4, відносну товщину міокарду менше 0,33, рівень тироксину в сироватці крові більше 9,12 мкг/дл, проникливість еритроцитарних мембран більше 84,3%.
У хворих з частими рецидивами фібриляції передсердь на тлі ІХС комбінація аміодарону з кверцетином порівняно з терапією аміодароном виявила більш суттєвий вплив на електрофізіологічні властивості (зменшення дисперсії корегованого інтервалу QT); порушення ритму серця (зменшення частоти реєструємих надшлуночкових екстрасистол за годину та епізодів фібриляції передсердь за добу); перекисне окислення ліпідів (зменшення рівнів малонового діальдегіду та гідроперекисів ліпідів) та стійкість клітинних мембран (зменшення проникливості еритроцитарних мембран) та захисний вплив на функцію щитоподібної залози (попередження підвищення рівня тироксину та зниження рівня трийодтироніну).
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Збільшення частоти пароксизмів ФП на тлі ІХС слід очікувати у пацієнтів похилого віку, з тривалістю аритмічного анамнезу від 3-х до 5-ти років, при наявності супутньої гіпертонічної хвороби, гіпертрофії лівого передсердя, збільшенні дисперсії інтервалу QT, середньодобової ЧСС, кількості НШЕ за годину та епізодів ФП за добу, індексу лівого передсердя, продуктів перекисного окислення ліпідів та проникливості клітинних мембран.
Для виявлення у пацієнтів рефрактерних до терапії аміодароном чинників слід проводити комплексне клініко - інструментальне обстеження пацієнтів з використанням ехокардіографії для визначення індексу лівого передсердя та відносної товщини міокарду; добового моніторування ЕКГ за Холтером для аналізу середньодобової ЧСС та середньої кількості епізодів ФП за добу; біохімічних методів дослідження, визначаючи рівень тироксину в сироватці крові та проникливість еритроцитарних мембран.
До групи ризику з розвитком рефрактерності до терапії аміодароном слід відносити пацієнтів у яких визначається: індекс розміру лівого передсердя більше 2,38 см/м2; середньодобова ЧСС менше 67 за хвилину; середня кількість епізодів фібриляції передсердь за добу більше 4; відносна товщина міокарду менше 0,33; рівень тироксину в сироватці крові більше 9,12 мкг/дл; резистентність еритроцитарних мембран менше 84,3%.
З метою підвищення клінічної ефективності аміодарону та зменшення безпечності його застосування слід проводити комбіноване лікування аміодарону з кверцетином. При цьому кверцетин застосовується у дозі 3 г на добу (по 1 г тричі на день, розчиняючи гранули у 100 мл теплої води), курсами по шість тижнів з двох тижневою перервою; аміодарон - у дозі 1000 мг на тиждень після попереднього насичення.
Список литературы
1. Гарабурда О.Г. Підвищення безпеки та ефективності аміодарону за допомогою краталу та кверцетину // Буковинський медичний вісник. - 2003. - №2. - С. 40-43.
2. Гарабурда О.Г. Особливості перебігу частих рецидивів ФП у хворих на ІХС // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - №4. - С.10-14.
3. Гарабурда О.Г. Клінічна ефективність аміодарону та його комбінацій з краталом і кверцетином у хворих на ІХС, ускладнену часто рецидивуючою фібриляцією передсердь // Біомедична та біосоціальна антропологія. - 2005. - №4. - С.44-48.
4. Денисюк В.И., Липницкий Т.Н., Гарабурда О.Г. Влияние таурина и кверцетина на перекисное окисление липидов и клеточные мембраны при экспериментальных аритмиях // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2003. - №2/1. - С. 403-405. (Особистий внесок дисертанта: розробка та планування перебігу експерименту, створення експериментальних груп, проведення дослідження, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тексту статті. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тексту статті).
5. Денисюк В.І., Гарабурда О.Г., Козловський В.О. Клінічна дія аміодарону при його комбінованому застосуванні з краталом та кверцетином // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - №3 - С. 53-55. (Особистий внесок дисертанта: обстеження хворих, створення клінічних груп в залежності від превентивної терапії, що проводилась, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тексту статті. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тексту статті).
6. Денисюк В.І., Липницький Т.М., Гарабурда О.Г. Вплив аспірину на перекисне окислення ліпідів // Вісник Вінницького державного медичного університету. - 2002. - №1. - С. 157. (Особистий внесок дисертанта: розробка та планування перебігу експерименту, створення експериментальних груп, проведення дослідження, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тексту статті. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тексту статті).
7. Козловський В.О., Гарабурда О.Г. Підвищення ефективності аміодарону в експерименті на щурах // Клінічна та експериментальна патологія. - 2005. - №4. - С.31-33. (Особистий внесок дисертанта: обстеження хворих, створення клінічних груп в залежності від превентивної терапії, що проводилась, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тексту статті. Співавтор приймав часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тексту статті).
8. Денисюк В.И., Липницкий Т.Н., Гарабурда О.Г. Усовершенствованное лечение аритмий сердца с использованием антиоксиданта кверцетина и аминокислоты таурина в экспериментальных условиях // Новое в клинической фармакологи и фармакотерапии заболеваний внутренних органов: Матеріали IV Всеукраїнської науково-практичної конференції (з міжнародною участю) (30-31 травня, 2002 р.).- Харків, 2002.- С. 153-154. (Особистий внесок дисертанта: розробка та планування перебігу експерименту, створення експериментальних груп, проведення дослідження, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тез. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тез).
9. Іванов В.П., Гарабурда О.Г. Профілактика негативної тиреотропної дії аміодарону шляхом комплексного застосування краталу та кверцетину // Атеросклероз і ІХС: сучасний стан проблеми. Артеріальна гіпертензія, як фактор ризику ІХС, профілактика, ускладнення: Матеріали Пленуму Правління Українського наукового товариства кардіологів з міжнародною участю (24-26 вересня, 2003 р.).- Київ, 2003.- С. 77. (Особистий внесок дисертанта: обстеження хворих, створення клінічних груп в залежності від превентивної терапії, що проводилась, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тез. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тез).
10. Денисюк В.І., Гарабурда О.Г. Шляхи підвищення і безпеки антиаритмічного препарату аміодарон з кардіопротекторами кверцетином і краталом у хворих на ІХС, ускладнену ФП // Порушення ритму серця: сучасні підходи до лікування: Пленум Правління асоціації кардіологів України (27-29 жовтня, 2005 р.).- Київ, 2005.- С.104. (Особистий внесок дисертанта: обстеження хворих, створення клінічних груп в залежності від превентивної терапії, що проводилась, статистичний аналіз отриманих результатів, підготовка тез. Співавтори приймали часткову участь в узагальненні результатів та корегуванні тез).