Лікування хворих на інфаркт міокарду і в постінфарктному періоді. Вплив на обмін ліпідів та атерогених ліпопротеїнів крові, системне запалення, толерантність до фізичного навантаження на фоні застосування ліпідкоригуючої терапії протягом 6 місяців.
Аннотация к работе
Дисертаційна робота “Підвищення ефективності лікування хворих в постінфарктному періоді шляхом застосування ліпідкоригуючої терапії протягом шести місяців" виконувалася в рамках наукової теми відділу інфаркту міокарда та відновлювального лікування Інституту кардіології ім. акад. Стражеска АМН України “Визначити патогенетичну значимість системного запального процесу у розвитку гострих форм ІХС і можливість підвищення ефективності їх попередження та медикаментозного лікування шляхом впливу на активність запалення та ліпідний спектр крові" (№ держреєстрації 01008386), співвиконавцем якої була здобувач. інфаркт міокард лікування постінфарктний Мета дослідження - підвищити ефективність лікування хворих ІМ і в постінфарктному періоді шляхом впливу на обмін ліпідів та ЛП крові, активність системного запалення, відновлення толерантності до фізичного навантаження на фоні застосування ліпідкоригуючої терапії протягом 6 місяців. Відповідно до мети вирішувались наступні задачі: Встановити наявність залежності між активністю запального процесу та проатерогенними порушеннями обміну ліпідів та ЛП крові у хворих в постінфарктному періоді та вплив на неї ліпідкоригуючої терапії. Оцінити в динаміці толерантність до фізичного навантаження у хворих в гострому періоді ІМ та постінфарктному періоді на фоні ліпідкоригуючої терапії.В проведеному дослідженні 41 хворий отримував щодня 200 мг фенофібрата (Ліпантіл 200 М - Laboratoires FOURNIER S. C. A., Франція) однократно ввечері після вечері (2-а група), 39 - в той самий час 20 мг симвастатина (Вазиліп - фірма KRKA, Словенія) (3-я група). Для зручності й дотримання коректності у проведенні аналізу результатів було виділено групи порівняння, в яких клінічні, ЕКГ, лабораторні показники, дані ЕХОКГ і ВЕМ оцінювали окремо в пацієнтів, яким призначали фенофібрат (2-а група), у хворих, що отримували симвастатин (3-я група) в порівнянні з контролем (1-а група). Рівень ХС в групі контролю в 1-й місяць склав 209,1 7,0 мг/дл; до 2-го місяця величина цього показника не змінилася, наприкінці 3-го - він знизився на 7,7% (до 193,4 мг/дл); наприкінці 6-го місяця рівень ХС повернувся до початкових величин. Динаміка ТГ була різноспрямованою: до 2-го місяця відмічено їх зниження на 8,6 % (до 167,4 мг/дл), до 3-го місяця відмічалося їх підвищення на 8,7 % (198,1мг/дл) і зниження до 6-го місяця на 12,2% (до 160,8 мг/дл). При оцінці динаміки рівня СРБ при першому обстеженні його підвищення було виявлено у 50-60 % хворих в усіх групах: наприкінці 1-го місяця в групі контролю цей показник склав 33 %, в 2-й групі - 40 %, в 3-й групі - 30 %, до 2-го місяця - 32, 35 і 28 %, до 6-го місяця - 23, 23 і 0 %.В дисертації проведено теоретичне узагальнення та досягнуто нове рішення наукової задачі кардіології - на підставі виявлення особливостей клінічного перебігу, показників обміну ліпідів та ліпопротеїнів крові, активності системного запалення, відновлення толерантності до фізичного навантаження визначено можливість підвищення ефективності лікування хворих гострим інфарктом міокарда і в постінфарктному періоді шляхом застосування ліпідкоригуючої терапії протягом 6 місяців. Розвиток гострого інфаркту міокарда і подальший перебіг постінфарктного періоду супроводжується активацією показників системного запалення (С-реактивного білка, фібриногена, запальних клітин, підвищенням атерогенності плазми). Терапія симвастатином сприяє прогресивному зниженню атерогенності плазми і активності системного запалення вже на другий місяць з максимальним зниженням до кінця шостого місяця від початку обстеження. В підгрупі хворих з початковим рівнем холестерину, що не перевищував 200 мг/дл в подальшому симвастатин запобігає його підвищенню (а також сприяє збереженню нормальних значень тригліцеридів) на всіх етапах обстеження. Терапія фенофібратом впливає на ліпопротеїни крові, приводячи до зниження атерогенності плазми і активності системного запалення, до зниження тригліцеридів, підвищення ліпопротеїнів високої щільності, в меншій мірі - зменшення загального холестерину і ліпопротеїнів низької щільності.
План
Основний зміст роботи
Вывод
В дисертації проведено теоретичне узагальнення та досягнуто нове рішення наукової задачі кардіології - на підставі виявлення особливостей клінічного перебігу, показників обміну ліпідів та ліпопротеїнів крові, активності системного запалення, відновлення толерантності до фізичного навантаження визначено можливість підвищення ефективності лікування хворих гострим інфарктом міокарда і в постінфарктному періоді шляхом застосування ліпідкоригуючої терапії протягом 6 місяців.
1. Розвиток гострого інфаркту міокарда і подальший перебіг постінфарктного періоду супроводжується активацією показників системного запалення (С-реактивного білка, фібриногена, запальних клітин, підвищенням атерогенності плазми).
2. Перебіг постінфарктного періоду на фоні стандартного лікування протягом шести місяців обстеження характеризується подальшим зростанням атерогенності плазми, ознаками оксидантного стресу.
3. Терапія симвастатином сприяє прогресивному зниженню атерогенності плазми і активності системного запалення вже на другий місяць з максимальним зниженням до кінця шостого місяця від початку обстеження. Стійке зниження рівня модифікованих ліпопротеїнів відбувається навіть при відсутності зниження показників ліпідного обміну.
4. Призначення симвастатина попереджає зростання рівня загального холестерину. В підгрупі хворих з початковим рівнем холестерину, що не перевищував 200 мг/дл в подальшому симвастатин запобігає його підвищенню (а також сприяє збереженню нормальних значень тригліцеридів) на всіх етапах обстеження. У пацієнтів з початково високим рівнем холестерину (більше 200 мг/дл) відбувається його поступове зниження, що однак не досягає рекомендованих рівнів.
5. Терапія симвастатином сприяє більш суттєвому прогресивному зниженню до кінця 6-го місяця рівня С-реактивного білка на 35,8 % (від 9,5 до 6,1 мг/дл), фібриногена на 23,5 % (від 3,4 до 2,6 г/л), що свідчить про значний протизапальний ефект препарата. Відзначено паралелізм між концентрацією фібриногена і рівнем С-реактивного білка.
6. Терапія фенофібратом впливає на ліпопротеїни крові, приводячи до зниження атерогенності плазми і активності системного запалення, до зниження тригліцеридів, підвищення ліпопротеїнів високої щільності, в меншій мірі - зменшення загального холестерину і ліпопротеїнів низької щільності. Найбільш суттєвий ліпідзнижуючий ефект на фоні застосування 200 мг фенофібрата відзначається на другий місяць. В підгрупі пацієнтів з рівнем тригліцеридів більше 160 мг/дл протягом 2-х місяців терапія призводить до зниження рівня тригліцеридів на 44,1 % (з 313 до 175 мг/дл); в підгрупі хворих з рівнем тригліцеридів менше 161 мг/дл його коливання були в межах норми.
7. Протизапальний ефект фенофібрата більш ранній, ніж у пацієнтів, які отримували симвастатин, і найбільш суттєвий при обстеженні на 2-й місяць, що проявляється зниженням рівня С-реактивного білка на 21,6 % (з 9,7 до 7,6 мг/л) та концентрації фібриногена на 13,5 %.
8. Включення фенофібрата або симвастатина додатково до базисної терапії у хворих ІМ сприяє збільшенню обсягу виконаної роботи на всіх етапах протягом шести місяців спостереження й ефективному гемодинамічному забезпеченню. Ліпідкоригуюча терапія сприяє відновленню толерантності до фізичного навантаження достовірно ефективніше у порівнянні з групою контролю: до 6-го місяця приріст обсягу виконаної роботи становив у групі контролю 62,5 %, у хворих, які отримували фенофібрат - 84,3 % і тих, що приймали симвастатин - 102,6%.
Практичні рекомендації
1. Хворим в ранньому періоді інфаркту міокарда доцільно призначати симвастатин в дозі 20 мг, що поліпшує клінічний перебіг захворювання, сприяє швидкому відновленню толерантності до фізичного навантаження.
2. Призначення 200 мг фенофібрата з перших днів інфаркту міокарда приводить до більш раннього в порівнянні з симвастатином ліпідзнижуючого і протизапального ефектів, хоча приріст толерантності до фізичного навантаження у цієї категорії пацієнтів трохи менший за хворих, що отримували симвастатин.
3. Враховуючи високу антиатерогенну ефективність симвастатина, його призначення показано всім хворим на гострий інфаркт міокарда незалежно від початкового рівня загального холестерину і ліпопротеїнів низької щільності.