Поняття та види легалізації підприємництва. Порядок державної реєстрації юридичних осіб. Внесення змін і доповнень в установчі документи суб’єктів підприємницької діяльності. Спрощення процедур митного оформлення вантажів. Боротьба з тіньовим бізнесом.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ УНІВЕРСИТЕТ ПЛАН Тема 1: Легалізація субєктів підприємництва Тема 2: Припинення субєктів підприємництва Тема 3: Договори у підприємницькій діяльності.
План
Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню.
Субєкти господарювання, які забезпечують споживачів, електроенергією, звязком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші субєкти зобовязані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обовязкові умови таких договорів.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обовязкових для сторін нормативних документів, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому ГК, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобовязання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобовязання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (ст. 180 ГК).
За загальним правилом підприємницькі договори повинні передбачати істотні та звичайні умови. Але сторони можуть передбачити і випадкові умови (наприклад, червоний колір обладнання для високоточного виробництва, який повинен стимулювати уважність працівників).
У підприємницьких договорах при їх укладанні необхідна наявність наступних обовязкових умов: а) відповідність договорів чинному законодавству України;
б) відповідність договорів статутним цілям та завданням субєктів підприємництва;
в) укладення їх у відповідній формі, що передбачена саме для таких угод. Основна маса підприємницьких угод укладається в письмовій формі. В той же час, для деяких з них така форма спеціально передбачена чинним законодавством: (затверджена державним органом типова форма договору - Типова форма оренди державного майна, затверджена постановою Кабінету Міністрів України у відповідності до Закону України “Про оренду державного майна”);
г) договори повинні бути підписані уповноваженими на те посадовими особами субєктів підприємництва відповідно до положень їх правоустановчих договорів з обовязковою вказівкою на займану посаду чи видане в установленому порядку доручення, на підставі якого вони діють;
д) додатки до договорів (специфікації, графіки тощо), якщо вони передбачені, обовязково повинні мати вказівку на таку обставину в текстах самих додатків, та не входити у протиріччя з самими договорами;
е) передбачувати і деталізувати відповідальність сторін у разі порушення договірних зобовязань;
в) вказувати на порядок вирішення розбіжностей;
з) передбачати (забороняти) можливість дострокового виконання договірних зобовязань; і) форс-мажорні обставини;
к) наслідки невиконання угоди у разі односторонньої відмови від виконання договору, та деякі інші обставини, що зумовлені окремим видом договірного зобовязання (наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу товарів, субєкти підприємницької діяльності повинні врахувати загальні положеннями про угоди та зобовязання, передбачені чинним ЦК України та особливо тих норм, що безпосередньо регулюють інститут купівлі-продажу і його конкретні субінститути, в тому числі права та обовязки продавця та покупця; порядок взаєморозрахунків, умови, при яких дана угода може бути визнана недійсною, наслідки допущених сторонами порушень. В даному договорі також потрібно враховувати положення чинного законодавства про захист прав споживачів, застосовувати положення міжнародного законодавства, наприклад, які визначають базисні умови поставок товарів у тому числі в межах нашої країни).
Обовязок дотримання субєктами підприємництва при укладанні підприємницьких договорів їх статутних цілей та завдань обумовлено тим, що у разі виявлення фактів, коли підприємницький договір укладений з порушенням статуту (наприклад, щодо угоди про надання аудиторських послуг юридичною особою, або підприємцем, які не мають на це права і не передбачили таку діяльність у статуті, або для фізичних осіб вона не вказана у свідоцтві про реєстрацію, більш того - не отримали відповідний дозвіл - ліцензію на право здійснення такої діяльності, він визнається недійсним з часу його укладення, що призводить до негативних наслідків для сторін, які уклали такий договір. Наприклад, аудиторська перевірка, що проведена на підставі такої угоди, визнається нечинною і не береться до уваги у випадках банкрутства підприємства, де її здіснення має обовязковий характер у відповідності до Закону України “Про банкрутство”). Потерпілій стороні, якщо не буде встановлено змову між сторонами такого договору, винна сторона повинна компенсувати спричинені збитки та повернути отримані гроші.
Аналогічне правило застосовується у разі укладення договору про оренду майна з підприємцем, який не має на це права, тобто не має права отримувати підприємницький прибуток, якщо оренда майна не передбачена у його статуті (свідоцтві) як різновид саме такої підприємницької діяльності. Саме тому фахівці рекомендують у статуті підприємницької структури визначати більше різноманітних видів такої діяльності з оглядом на майбутній розвиток підприємництва.
Невідповідність угоди передбаченій законом формі приводить до наслідків, передбачених ЦК України - її недійсності. Суттєву допомогу підприємцям в уникненні небажаних наслідків визнання угод недійсними дають керівні розяснення Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” № 8 від 28 квітня 1978 р. із наступними змінами, а також розяснення президії Вищого господарського суду України від 6 серпня 1997 р. № 02-5/276 “Про деякі питання практики застосування Закону України “Про підприємництво”, де наведені приклади застосування норм про підприємницьку діяльність у згаданому аспекті.
Коло уповноважених службових осіб, що мають право укладати різноманітні угоди від імені юридичної особи - субєкта підприємницької діяльності передбачається, як правило, у статуті підприємства, а при його відсутності (у тому разі, якщо він не передбачений для окремих організаційно-правових форм) - у засновницькому договорі. Такими повноваженнями, за загальним правилом, наділені керівник підприємства, його заступник, головний бухгалтер, або бухгалтер. В ряді комерційних структур передбачена посада комерційного директора.
Укладаючи угоди від імені юридичної особи, вони несуть відповідальність за подальші наслідки такої угоди як перед державою, так і перед засновником підприємства, про що треба обовязково вказати у трудовому договорі (контракті) при прийнятті їх на посаду.
Окремий, особливий порядок укладання та підписання договорів передбачений у Законі України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, який повинен підписуватись не менш ніж двома особами (якщо він укладається від імені юридичної особи, що зареєстрована по законодавству України, - керівником підприємства, а також особою, спеціально уповноваженою на це довіренністю у відповідності до статуту підприємства. Недодерження згаданого порядку має наслідком визнання такого договору недійсним.
Деякі договори у підприємницькій діяльності мають окремі додатки, що зумовлено прагненням сторін уникнути перевантаженням тексту основного договору окремими, як правило, технічними деталями допоміжного змісту до погодженого договору. Так, сторони можуть домовитися про здійснення поставок товарів, продукції протягом певного періоду, про що вказується в основному тексті договору, про базисні умови такої поставки (наприклад, “від складу продавця до митного кордону покупця”) та загальну суму угоди. Щодо кількості товару, асортименту продукції, тари та упаковки та подібне, то такі обставини сторони можуть визначити в додатках до договору, які після їх підписання стають невідємними його частинами. Перевагою вказаних додатків може бути також і те, що у разі виникнення необхідності змінити продукцію, наприклад, разі її перевантаження на ринку продажу немає необхідності змінювати весь договір, так як у разі згоди сторін на зміну асортименту продукції змінюються тільки додатки, а сам основний договір, де відображена воля сторін, остається практично без змін, що, між іншим, підвищує загальну підприємницьку культуру (“про що домовилися, це і виконуємо”) та розкриває можливості для прояву принципу свободи договору.
3. Договір вважається укладеним з моменту досягнення угоди між сторонами за всіма його умовами. Укладання підприємницького договору, як і іншого договору, проходить дві стадії: оферту та акцепт. Для укладення підприємницького, як і любого іншого договору, завжди має бути той, хто першим повинен проявити на це ініціативу. Пропозиція про укладення договору отримала назву оферти, а ініціатор - оферента. Оферта, як пропозиція про укладання договору повинна містити всі його істотні умови та встановлювати строк для її прийняття, бути адресованою конкретній особі, та містити реквізити оферента. Саме цим вона і відрізняється від загальної пропозиції про укладення договорів, що містяться в рекламі, вивісці, прилавку. Разом з тим в праві є поняття публічної оферти - адресованої одночасно декільком особам. За загальним правилом офертою вважається складений з дотриманням вказаних вимог проект договору. Однак, оферта може бути виражена в державному контракті чи іншому адміністративному акті, вона може бути виражена усно, наприклад, при торгівлі на ринках.
Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 1,2 ст. 181 ГК). Тобто сторона, що виконує основний обовязок щодо продажу товару, складає проект такого договору і після узгодження з керівником підприємства чи іншою посадовою особою, а також юристом два екземпляри підписує і направляє акцептанту.
Сторона, яка одержала проект договору (акцептант), у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог закону і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у 20-денний строк після одержання договору (ч. 3 ст. 181 ГК). З моменту підписання акцептантом договору він набуває чинності і підлягає виконанню сторонами. В той же час, за попередньої згоди сторін проект договору може скласти і направити сторона, що виконує пасивні обовязки - приймає товар та сплачує за нього встановлену договором суму.
Але така ідеальна модель буває вкрай рідко. Динамічність ринку та його конюктура спричиняє необхідність додаткового узгодження умов договору уже на стадії його укладення. Правовою формою вираження волі на зміну тих чи інших умов договору є протокол розбіжностей. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору (акцептант), складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК). Тим самим акцептант стає оферентом. Якщо його протокольна оферта буде прийнята другою стороною, то договір рахується укладеним на умові, що викладена в протоколі розбіжностей, а якщо ні - договір вважається таким, що не відбувся - “у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України” (ч. 8 ст. 181 ГК). Але це не заважає сторонам і в подальшому узгоджувати суперечливі умови договору чи через той же протокол розбіжностей чи шляхом обміну телеграмами, телетайпограмами і дійти до згоди. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобовязана протягом 20 днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст. 181 ГК).
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо) (ч. 6 ст. 181 ГК).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обовязковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений 20-денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими (ч. 7 ст. 181 ГК).
Договірна техніка та тактика є доволі складними процесами, що вимагає знання психології, економіки і, перш за все, ринкової конюктури, ділового етикету тощо.
Разом з тим, в договірній практиці договори укладаються при безпосередньому контакті уповноважених на це осіб. Тому всі розбіжності вирішуються на місці, а при виході за межі визначеного повноваження є завжди можливість через сучасні засоби звязку узгодити суперечливі умови з першими особами - керівниками комерційних структур. Сучасні компютерні та інші операційні системи також широко застосовуються при укладенні договорів, особливо при укладанні банківських угод.
Важливе значення при укладенні договорів мають строки. В практиці прийнято, що за угодами, які укладаються на один рік, обіг проекту договору, а в необхідних випадках і протоколу розбіжностей повинен не перевищувати 10 днів, по довготривалих договірних звязках цей термін становить 20 днів.
Господарський кодекс України передбачає особливості укладання окремих видів договорів: 1. попередніх договорів (ст. 182 ГК);
2. господарських договорів за державним замовленням (ст. 183 ГК);
3. господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК);
6. господарських договорів за рішенням суду (ст. 187 ГК). Особливості укладання попередніх договорів.
За попереднім договором субєкт господарювання зобовязується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором. Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.
У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку. Зобовязання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні. Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не визнається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.
Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ХК.
Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням.
Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом субєктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобовязання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобовязаннями державних замовників.
Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в загальному порядку з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.
Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ХК та іншими законами. Спори, повязані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку. Виконавець державного замовлення звільняється від обовязку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.
Особливості укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів.
При укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами. Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ХК, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з загальними вимогами та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.
Особливості укладання господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах.
До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.
Укладання організаційно-господарських договорів.
Договірне оформлення організаційно-господарських зобовязань може здійснюватися учасниками господарських відносин як на основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примірних договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.
Укладання господарських договорів за рішенням суду.
Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обовязковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобовязані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Стаття 188 передбачає порядок зміни та розірвання господарських договорів.
Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у 20-денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Виконання підприємницьких договорів базується на загальних принципах договірного права: свободи договору, належного та реального виконання, економічності та співробітництва сторін. Сторона, винна у порушенні зобовязань, повинна відшкодувати належній стороні по договору усі збитки, що виникли у разі такого невиконання. У випадках, коли сторона, що не виконала умови угоди в силу закону або договору, вона несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобовязання.
Таким чином, підприємницький договір повинен досить зрозуміло вказувати на те, що саме сторони розуміють під порушенням обовязків чи інших зобовязань, а не вносити в текст договору загальну фразу про те, що в разі порушення обовязків винна сторона несе відповідальність згідно з законодавством України.
Принциповим положенням підприємницької діяльності є недопустимість односторонньої відмови від виконання прийнятого зобовязання, що відповідає також положенням цивільного законодавства. Так, за загальним правилом, зобовязання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно предявляються. Так, відповідно до Закону України “Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності” зворотня поставка товару повинна бути здійснена на територію країни (постачальнику) у строк, що не перевищує 90 днів. В іншому разі це вважається порушенням зобовязань, з чим наведений закон повязує небажані наслідки саме для постачальника - сплату пені у розмірі 0,3 відсотки від суми непоставленого товару у зворотньому напрямку.
До звичайних вимог відносять, як правило, поставку товару належної якості; передачу квартири , збудованої з матеріалів, які не повинні вміщати речовини, що пагубні для здоровя людини та інше.
До випадків правомірної відмови від виконання умов договору можна віднести такі, які повязуються з trialном “форс-мажорні обставини”. Під форс-мажорними обставинами, як правило, розуміють такі виключні обставини, які при звичайних умовах, що діяли на момент підписання договору не могли виникнути, або їх взагалі не було. Наприклад, це пошкодження товару, спричинене внаслідок стихійного лиха; блокування залізниць та інших шляхів натовпом, що спричинило значну затримку постачання; рішення органів влади та державного управління, що прямо забороняють здійснення умов договору; інше (однак і про це обовязково повинно бути вказано в тексті договору). Так, наприклад, згідно ст. 7 Закону України “Про надзвичайний стан” передбачено ряд техногенних обставин, які сторони можуть самостійно включити в договір як форс-мажор.
Сторона, яка посилається на виникнення форс-мажорних, не передбачених за звичними умовамі обставин, повинна довести, що вони були наявні і саме вони спричинили неможливість виконання договірного зобовязання. Якщо спору не виникає, то сторони вирішують про подальшу долю взаємної угоди, про збитки та їх компенсацію, яким чином та в який термін.
Якщо угода (договір) укладена у галузі зовнішньоекономічної діяльності, то до згаданого треба додати в тексті договору умову про те, яке саме законодавство (якої країни) застосовується при виконанні такого договору, а у разі виникнення спору, який судовий орган має вирішувати спір (господарське застереження), валюту платежів з обовязковим співвідношенням до гривні як на момент його укладення, так і на час виконання договору та деякі інші застереження.
Дотримання наведених застережень дозволить підприємцям уникнути небажаних спорів та отримати прибуток у передбачений строк.
Саме завдяки різноманітним угодам здійснюється підприємницька діяльність - від прийняття рішення про державну реєстрацію як субєкта підприємництва на початковому етапі діяльності і, нарешті, при прийнятті рішення про їі припинення у встановленому порядку. Це обумовлює доцільність розглянути окремі, найбільш типові підприємницькі угоди, які застосовуються серед значного кола підприємництва та у найбіш типових сферах, а саме: установчий договір про створення господарського товариства; договір про спільну діяльність шляхом відокремлювання особливостей наведених договорів на різніх етапах їх здійснення (підготовча стадія, виконання самої угоди, припинення договору).
3. За загальним правилом договір вважається укладеним, коли між сторонами у встановленій в належних випадках формі досягнуто угоди по всім істотним умовам. Якщо ж договір підлягає нотаріальному посвідченню, реєстрації, гербуванню, то він вважається укладеним з моменту нотаріального посвідчення, реєстрації, чи гербування (наклейки на його екземпляри марок гербового збору). Інакше він вважається недійсним і не породжує правових наслідків.
Укладення підприємницьких договорів в передбачених законом вйпадках не породжує прав та обовязків сторін без проходження процедури реєстрації та гербування.
Реєстрації підлягають лише договори, для яких вона прямо передбачається чинним законодавством. Вони визнаються вчиненими лише з моменту її проведення: договори купівлі-продажу земельних ділянок, цілісних майнових комплексів, житлових будинків (квартир), та інших обєктів нерухомого майна; деяких цінних паперів, наприклад акцій, договори ренти та довічного утримання, найму земельних ділянок, будівель та інших капітальних споруд, лізингу, ліцензійні договори на передачу прав промислової власності, договір франчайзингу, якщо передаються права на використання запатентованих обєктів, договори страхування та договори на довірче управління майном, зовнішньоекономічні контракти, та деякі інші договори.
Нормативну базу, що встановлює гербування підприємницьких договорів, складає Закон України “Про гербовий збір” від 13 травня 1999 р., який діяв до 1 січня 2000 р., Указ Президента України “Про гербовий збір” від 6 листопада 1998 р. № 1222/98 та затверджене ним “Положення про гербовий збір”, Постанова Кабінету Міністрів України від 14 грудня 1998 р. № 1976 “Про затвердження порядку виготовлення, обліку і зберігання марок гербового збору” і “Порядок складання розрахунку сум сплаченого гербового збору”, затвердженого наказом Державної податкової інспекції України № 636 від 17 грудня 1998 р.
Гербовий збір є видом загальнодержавного збору (платежів), що підлягає обовязковій сплаті субєктами підприємницької діяльності при укладенні договорів та проведенні інших операцій. Відповідно до ст. 1 зазначеного закону такий збір сплачується субєктами зовнішньоекономічної діяльності при ввезені на митну територію України товарів, предметів і транспортних засобів.
Відповідно до цих актів марки гербового збору реалізуються операційним управлінням Ощадбанку, його регіональними правліннями і відділеннями - за безготівковим розрахунком, а також філіями Ощадбанку готівкою. Надання марок гербового збору їх платниками здійснюється не пізніше банківського дня, що настає за днем одержання установою Ощадбанку грошової суми від платника. В разі порушення платником строків одержання марок, отримані від нього суми повертаються.
Гербовий збір не збирається: - з договорів і установчих документів, поданих для державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності, укладених до 1 січня 1999 року;
- векселів, виданих до 1 січня 1999 року;
- договорів, які повязані з використанням коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів, коштів державних цільових фондів;
- договорів, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа - не субєкт підприємницької діяльності;
- векселів, які видаються органами виконавчої влади;
- установчих договорів субєктів підприємницької діяльності, засновниками яких є органи виконавчої влади і з документів, якими в такі установчі документи вносяться зміни чи доповнення.-
Гербовий збір збирається з таких документів: - договорів, за якими сторони - субєкти господарської діяльності зобовязуються передати майно, виконати роботи, надати послуги, заплатити гроші, а також договорів, якими вносяться зміни, спрямовані на збільшення суми вказаних договорів, якщо такі договори укладаються між резидентами, резидентами і нерезедентами;
- векселів, що видаються відповідно до чинного законодавства України;
- установчих документів субєктів підприємницької діяльності, якими визначається розмір статутного фонду, вкладів, а також з документів, якими в такі установчі документи вносяться зміни та доповнення, що спрямовані на збільшення статутного фонду, вкладів, паїв, засновників субєктів підприємницької діяльності.
Маркуванню підлягають всі екземпляри оригіналів договорів шляхом наклеювання марок гербового збору на першу сторінку договору в день його підписання і скріплення (погашення) наклеєних марок печатками субєктів підприємницької діяльності, що укладають вказані договори. При цьому платник здійснює маркування таким чином, щоб на один екземпляр документа наклеювалось не більше пяти марок гербового збору. За загальним правилом маркування здійснює сторона, яка проводить оплату за договором, хоча за домовленістю сторін це вправі зробити і інша сторона.
Маркування договорів безпосередньо здійснюється сторонами договору. Вони під час укладення договору складають письмову угоду про те, що одна із сторін маркує всі оригінали договору, або таке маркування здійснює кожна із сторін самостійно. Сторони вправі це передбачити і в тексті самого договору. Маркування установчих документів здійснюється під час державної реєстрації субєкта підприємницької діяльності самими його засновниками за письмовою угодою між ними, а за її відсутності - кожним засновником відповідно до його визначеного установчими документами паю. Маркування установчих документів під час такої реєстрації, а також реєстрації змін та доповнень до них здійснюють відповідні субєкти підприємництва.
Суми гербового збору, що підлягають сплаті, визначаються його платниками самостійно, виходячи з розміру ставок. Останні в свою чергу визначаються в залежності від грошової суми, що належить сплаті за договором, суми визначеної у векселі, статутного фонду субєкта підприємництва чи сум внесків або оцінки майна, що передається засновниками у статутний фонд. Якщо вартість суми договору не вказується, то вони маркуються з розрахунку товару на весь строк дії договору. Якщо договір укладається шляхом обміну листами, факсами чи іншими підписаними сторонами документами, то марки гербового збору наклеюються на вказані документи.
4. Правовою засадою таких договорів є Закон України “Про господарські товариства” та згадана у попередніх главах Постанова Кабінету Міністрів України №740 “Про порядок державної реєстрації субєктів підприємницької діяльності” від 25.05.1998 р. Установчий договір укладається там, де при створенні нової юридичної особи беруть участь два або більше засновників, серед яких можуть бути як юридичні так і фізичні особи. Його завдання - визначити статус (правове положення) новоствореної юридичної особи, а саме - вид господарського товариства, розмір статутного фонду та порядок його утворення, порядок розподілу прибутків та збитків серед засновників, правове положення останніх, та деякі інші, що передбачені ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”. Якщо для обраної організаційно-правової форми субєкта підприємницької діяльності статут не потрібен (повні та командитні товариства), то установчий договір повинен додатково в себе включати також положення, які, за звичаєм, находять своє відображення саме у статуті підприємства (мета та предмет діяльності товариства, органи, які виконують виконавчі, контрольні функції, фонди товариства, повноваження трудового колективу, умови реорганізації і припинення діяльності та деякі інші).
Для деяких господарських товариств, а саме відкритих акціонерних товариств, що створюються пшяхом приватизації, Фонд Державного майна України затвердив Типовий статут та засновницький договір, в яких знайшли своє відображення особливості, що притаманні періоду реорганізації державних підприємств України.
Незначними особливостями, що відображають управлінські звязки юридичних осіб - підприємств України, мають обєднання підприємств, що створюються на підставі Закону України “Про підприємства України”. Стаття 3 згаданого закону вказує, що такі обєднання як асоціації та корпорації є договірними, що також передбачає для їх створення необхідність укладання установчого договору, в якому повинні відображатися положення, що передбачені ст. 9 наведеного закону для статуту підприємства. Особливостями, що притаманні саме для таких договорів про створення обєднань підприємств, є більш детальніша регламентація координації господарської діяльності (для асоціації) та вичленення виробничих, наукових та комерційних інтересів засновників обєднання підприємств - для корпорації.
У підготовчій чи організаційній стадії, що передує саме його укладанню, засновники повинні провести загальні збори і визначитися з усіх питань, які вони включать до установчого договору обраної організаційно-правової форми товариства, дотримання яких у тексті договору безпосередньо передбачене чинним законодавством, обрати керівника підприємства та особу, якій вони доручать здійснити усю подальшу процедуру державної реєстрації господарського товариства. Затверджений протокол таких зборів є підставою для подальшої процедури реєстрації субєкта підприємницької діяльності. Його копія подається при відкритті рахунків у банківських установах. Проведення подальших загальних зборів, черговість яких визначена у самому такому договорі (а