Лексико-семантичний аналіз твірних основ ойконімів Івано-Франківщини. Антропонімна база для відантропонімних дериватів та топонімну й апелятивну для інших найменувань поселень цієї території. Основні способи і засоби творення назв населених пунктів.
Аннотация к работе
Поселення перших землеробсько-скотарських племен доби неоліту, що жили на території теперішньої Івано-Франківської області у VI-IV тис. до н. е., дослідили вітчизняні археологи в селах Незвиську та Бовшеві. Актуальність роботи зумовлена насамперед тим, що ойконімія Івано-Франківської області досі не була предметом всебічного комплексного вивчення на синхронно-діахронному рівнях. Щодо ойконімії Івано-Франківської області, то до цього часу вона не була предметом системного наукового дослідження в широкому розумінні цього слова. Тема дисертації відповідає комплексному науковому планові відділу ономастики Інституту української мови НАН України «Ойконімія України в історико-етимологічному аспекті» (протокол № 3 засідання Бюро Відділення НАН України від 08.05.2007 р.; державний реєстраційний номер 0107U000992). Мета роботи - всебічно дослідити прикарпатський ойконімікон на діахронному та синхронному рівнях і підготувати матеріали для історико-етимологічного словника ойконімів Івано-Франківської області.У підрозділах «Відантропонімні ойконіми», «Ойконіми, мотивовані чоловічими іменами» та «Ойконіми, мотивовані жіночими іменами» чітко виокремлено в конкретні групи ті назви населених пунктів досліджуваної території, в основах яких зберігся чоловічий і жіночий християнський іменник. «Ойконіми, мотивовані дохристиянськими іменами, прізвиськами, катойконімами та етнонімами» наведено та схарактеризовано назви поселень, мотиваторами для яких стали дохристиянські імена, прізвиська, катойконіми та етноніми (290 назв; близько 37%). (гуц.) буковець ‘місце, вкрите буковим лісом’, пд.-бук. буковец ‘т. с.’; Верховина ‹ укр. верховина ‘вершина (дерева, гори)’, діал. верховина ‘місце, де починається річка’; Вигода - від апелятива вигода ‘те, що дає якийсь прибуток; зручність у чомусь, сприятливі умови’; Голинь ~ укр. діал. На форму pluralia tantum вказують здебільшого конкретні формальні показники - фіналі-и та-і: Голови (‹ географічного терміна голова(-и), пор. рос. діал. голова ‘витік річки, ручая’, ‘місце, де починається озеро’, ‘початок яру’); Межигаї - від апелятива межигаї, пор. укр. межигаї ‘місцевість між двома гаями’; Перекоси (~ укр. перекіс ‘покіс’); Підліски - від апелятива підлісок, пор. укр. діал. Такі найменування мають переважно топонімні аналоги без адєктивного компонента: (Загіря-Кукільницьке - Загіря ~ укр. загіря ‘місцевість за горами’; Лісна Слобідка - Слобідка ~ укр. слобідка ‘поселення в Київській Русі, на Україні і в Росії XI-XVIII ст., жителі яких тимчасово звільнялися від феодальних повинностей і податків’; Лісна Тарновиця - Терновиця ~ *та(е)рновиця *‘місцевість, на якій росте або ріс терен’ та ін.). семантичний твірний дериватив населенийІвано-Франківська область - один з найраніше заселених західних регіонів України, про що свідчать, по-перше, лінгвістичні характеристики місцевих назв населених пунктів; по-друге, низка історичних фіксацій ойконімів області; по-третє, результати чималої кількості археологічних розкопок на цій території. Дослідження Івано-Франківської області дало змогу простежити лінгвістичні особливості й природу механізму топонімотворення прикарпатського регіону. Велика кількість назв поселень Івано-Франківської області протягом століть зазнавала фонетичних і меншою мірою морфологічних модифікацій (пор., наприклад: Барвінків: Barwina, 1481-1487 рр.; Богородичин: Brodiczin, Brodaczin, 1436 р.; Олеша: Holesze, 1423 р.; Пійло: «... Із чоловічого християнського антропонімікону, що послугував утворенню твірних основ найменувань населених пунктів області, вживалися імена: Іван, Максим, Павло, Петро, Семен, Степан, Якуб. Отже, здійснений лексико-семантичний аналіз твірних основ та досліджені структурно-семантичні типи найменувань населених пунктів Івано-Франківської області дають можливість стверджувати, що система назв поселень цієї території - це успадковане з глибокої давнини своєрідне і водночас органічне явище для української мови, що постало на східнословянській мовній основі (здебільшого на базі місцевих діалектів) за спільнословянськими топонімними моделями.