Діагностична інформативність лабораторних показників азотистого обміну і водно-електролітного балансу. Прогностичне значення зміни натрію, як осмотично активного компонента. Лабораторні критерії нормалізації функції нирок у період відновлення діурезу.
Аннотация к работе
Осмолярність - одна з найбільш жорстких констант гомеостазу, дослідження якої дозволяє оцінювати функціональний стан нирок, проводити диференційну діагностику порушень видільної функції нирок, а також виявляти гостру ниркову недостатність (ГНН). У хворих, що перенесли ГНН, у період відновлення діурезу традиційними лабораторними критеріями є контроль рівня сечовини, креатиніну в крові і добовій екскреції їх у сечі, а також контроль нормалізації рівня електролітів і кислотно-лужного стану крові (Емануель В.Л., 1997). Ми вважаємо доцільним вивчення діагностичної значущості осмограми (у тому числі КВВ та натрію), які відображають повноцінність відновлення функції канальців нирок у хворих із ГНН у період відновлення діурезу та у реабілітаційному періоді Автор була співвиконавцем НДР і безпосередньо виконувала всі лабораторні дослідження, проводила статистичну обробку та аналіз даних, показала діагностичну інформативність лабораторних показників при проведенні інтенсивної терапії пацієнтам у критичних станах. Предмет дослідження: пацієнти з виявленою гіперазотемією і гіпернатріємією різної міри вираженості (n=85); вагітні із преекслампсією різного ступеня тяжкості (n=56); пацієнти в період відновлення функції нирок після перенесеної гострої ниркової недостатності (n=102), з них у 42 осіб проведено лабораторний контроль у динаміці у віддаленому періоді (до 575 днів); ниркові реципієнти в ранньому і віддаленому (до 1877 діб) післяопераційному періоді (n=26); контрольна група - 15 здорових людей.Для ранньої діагностики порушень функціонального стану канальцевого апарату нефрону при нирковій недостатності різного генезу з метою підтвердження або виключення ренальних розладів лабораторні дослідження проведено 85 різнопрофільним хворим із гіперазотемією різної міри вираженості, у тому числі 20 хворим із вираженою гіперазотемією на фоні гіпернатріємії. Всі хворі мали високі показники азотистого обміну (сечовина крові більше 30 ммоль/л, креатинін - більше 0,4 ммоль/л) і олігурію або анурію (від 8 до 30 діб, у середньому 13,5±0,5 діб), але завдяки лікуванню мали відновлення діурезу, зниження показників азотистого обміну в крові, нормалізацію електролітного і кислотно-лужного балансу і екскреції азотистих шлаків із сечею. З метою вивчення особливостей лабораторних показників для контролю перебігу і прогнозування результату ГНН всіх хворих ретроспективно було розбито на 2 групи: 1 група - хворі, в яких, не дивлячись на нормалізацію діурезу і класичних лабораторних показників, використовуваних для оцінки відновлення функції нирок, показники осмотичного гомеостазу і КВВ не мали статистично значущої позитивної динаміки; 2 група - хворі, в яких у період стаціонарного лікування спостерігалася позитивна динаміка або повна нормалізація осмотичного гомеостазу і КВВ. З метою виявлення діагностичної інформативності основних лабораторних показників азотистого обміну, електролітного і осмотичного балансу для диференціювання ренальних і неренальних факторів дисфункції нирок проведено вивчення осмотичного гомеостазу у 17 хворих із помірним підвищенням азотистого обміну (сечовина крові <30 ммоль/л, креатинін крові <0,45 ммоль/л) на фоні олігурії або збереженого діурезу, у 56 вагітних із преекслампсією різного ступеня тяжкості, у 48 пацієнтів із високими показниками азотистого обміну (сечовина крові ? 30 ммоль/л, креатинін крові ? 0,45 ммоль/л), а також у 20 пацієнтів із гострою церебральною недостатністю (ГЦН), які мали виражену гіпернатріємію на фоні високих показників азотистого обміну. У групах хворих із прееклампсією різного ступеня тяжкості показники сечовини, креатиніну, глюкози, натрію і осмолярності плазми крові не мали статистично значущих відмінностей (р > 0,05), проте, добовий діурез, осмолярність сечі і КВВ - мали статистично значущі відмінності (р=0,044; р 0,05).У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове рішення щодо виявлення діагностичних можливостей визначення кліренсу вільної води (КВВ) як важливого показника осмотичного гомеостазу для оцінки міри пошкоджень канальцевого апарату нефрону при порушеннях функції нирок різного генезу, досліджена роль гіпернатріємії у осмотичному гоместазі, розроблено лабораторні діагностичні критерії прогнозування перебігу та ісходу гострої ниркової недостатності. Виявлено, що у 10,4%±4,4% пацієнтів із високими показниками азотистих шлаків мають місце неренальні фактори, що значно змінює тактику ведення пацієнта. Більш того, у 80,0%±8,9% пацієнтів із критичними показниками сечовини і креатиніну (129 ммоль/л і 1,46 ммоль/л відповідно) на фоні значного підвищення натрію (до 198 ммоль/л) і збереженого діурезу, взагалі були відсутні ренальні порушення нирок. Виявлено, що у вагітних із різною мірою преекслампсії на фоні нормальних показників креатиніну і сечовини було встановлено зміну КВВ, яка відображала ступінь тяжкості преекслампсії з високим рівнем кореляційного звязку (r = 0,90; р <0,01). Підвищення атріального натрійуретичного пептиду спостерігалося у хворих