Аналіз поняття "культурна політика". Становлення парадигм освіти в різних типах культури (доглобалізаційний період) та визначення соціально-історичних параметрів глобалізації. Українські реалії культурної політики в контексті розвитку вітчизняної освіти.
Аннотация к работе
Тому перед людиною і перед освітою - інституцією культури, що формує людину, постають нові вимоги й водночас нові перспективи. З цим повязані спроби сучасних освітян (соціологів, політологів, філософів) та науковців узагальнити основні загальноцивілізаційні тенденції, які будуть суттєво впливати на майбутнє і які зумовлюють ті історичні виклики, що спонукають змінюватись сучасну людину і освіту. Інтеграційні процеси зумовлюють необхідність імплементації міжнародних освітніх стандартів у структуру вітчизняної освіти, зокрема, приведення правових актів України з питань культури та освіти у відповідність до міжнародних вимог. Вивчення проблеми освітніх стратегій культурної політики в умовах глобалізації має відбуватися на перехресті дисциплінарних просторів філософії освіти, філософії культури, соціальної онтології та філософської антропології. Такий підхід дозволяє розглянути зазначену тему дослідження крізь призму наступних проблем: аналізу теоретико-методологічної бази дослідження освітніх стратегій культурної політики, впливу історичних форм культури на освітній потенціал розвитку суспільства, освітньої ситуації в умовах глобалізації, глобалізаційних детермінант освітніх стратегій культурної політики, вітчизняних особливостей освітніх стратегій культурної політики в умовах глобалізації.Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження моделей освіти та культурної політики в історичних типах культури» складається із двох підрозділів і висновків. Загальні принципи реалізації культурної політики такі: а) наявність у будь-якої організації, що бере участь в політичному процесі, власної позиції щодо взаємовідношення політики і культури; б) постійний вплив на процеси, що відбуваються у сфері культури, з боку держави; в) визначення пріоритетів у сфері творчості і наявність системи оцінки якості культурної продукції є нагальними умовами реалізації культурної політики; г) обєктивний звязок між ступенем впливу субєкта культурної політики на процеси, що відбуваються у сфері культури та обємом залучених ним матеріальних коштів; д) залежність специфіки реалізації культурної політики від соціально-політичних чинників, характерних для даного суспільства. Поняття «освіта» корелює з культурною політикою, сполучається з нею сутнісно, про що свідчить й етимологія терміну «культура», який з латини перекладається як обробка, виховання, освіта, розвиток, вшанування. У підрозділі 1.2 «Становлення парадигм освіти в різних типах культури (доглобалізаційний період)» аналізується історична динаміка освітніх моделей, їх специфіка та культурний контекст. Підрозділ 2.2 «Освіта в ситуації глобалізації: перспективи та тенденції» виявляє культурологічну необхідність проникнення глобалізаційних тенденцій в освіту.Культурна політика, яку можна розглядати як свідому діяльність акторів соціальних процесів задля продукування певних взірців культурного капіталу, стає чинником самозбереження соціуму. Вона має не лише внутрішньодержавний характер (збереження національної ідентичності), але і стає інструментом зовнішньої експансії (наприклад, зовнішні стратегії культурної політики стали центральним пунктом передвиборчої програми німецького канцлера А. В доглобалізаційний період існували традиційна культура, освітні параметри якої передбачали трансляцію визначеного канону знань (найбільш характерним способом якого було схоластичне навчання) та пануючої ієрархії цінностей (переважно доконвенційної моделі моралі), а також модерну, який характеризується інституалізацією всіх провідних форм культури, зокрема освіти, що передбачає набуття освітою автономного статусу; становлення трансцендентальних принципів освіти, тобто виникнення ідеалу формування у людини здатності судження (що дозволяє створити підстави вільного волевиявлення громадянами (становлення норм конвенційної моралі); а також формування освітніх функцій спеціалізації та інкультурації (остання має елітарний характер). Вона характеризується наступними параметрами: найбільш високий рівень інтенсивності комунікації та обміну інформації у технологічній сфері, стан екології визначається планетарним масштабом, політична сфера тиражує модель неолібералізму, соціальна - характеризується мобільністю та міграцією виробництва і населення, підвищенням рівня стратифікації, економіка - формуванням світового ринку, культура - уніфікацією культурного простору (вестернізація) при панування ідеології мультикультуризму, кризою культурної ідентифікації. Відповідно, перед освітою як стратегією культурної політики постають такі завдання: формування таких ціннісних складових світогляду людини, як планетарна свідомість, що не заперечують стратегії національного розвитку; психолого-педагогічне проектування; соціалізація учнів тощо.