Принципові особливості наздоганяючої модернізації. Аналіз освіти та науки в Україні наприкінці IX ст. Характеристика різноманітності художніх напрямів. Театральне мистецтво та його реформування. Розвиток та роль малярства в західноукраїнських землях.
Аннотация к работе
Безпосередній поштовх реформам дала смерть царя Миколи I (1855). На російський престол вступив Олександр II. О.С.Хомяков, один з провідних російських словянофілів, поздоровляв своїх товаришів з новим царем-реформатором, переконуючи їх у цьому такими словами: "У Росії добрі і погані правителі чергуються через одного: Петро III - поганий, Катерина II - добра, Павло I - поганий, Олександр I - добрий, Микола I - поганий, цей [Олександр II] буде добрим!". Вона - наслідок природного розвитку капіталізму, її характерною рисою є оволодіння технологіями та економічними механізмами, які виробили модернізатори-піонери. Не важко зясувати, що російська модернізація була модернізацією третього типу. Справді, як вважають сучасні фахівці, якби у Росії не було скасовано кріпосного права, вона б ще 50-70 років проіснувала і не зазнала голодного краху.Зокрема, буржуазні реформи розширили межі культурницько-просвітницької діяльності, створили нові умови для позитивних зрушень у культурі. Поява альтернативних центрів влади (земств), гласність, правовий захист прав людини, перетворення університетів на осередки вільнодумства тощо суттєво змінили атмосферу в суспільстві, створили передумови для переходу до цивілізованіших форм співжиття. Позитивним зрушенням у культурній сфері сприяли і модернізація економіки та завершення промислового перевороту, які зміцнили матеріальну базу культури, стимулювали розвиток освіти та науки. Ця орієнтація зумовила вивчення проблем етнографії, фольклору, мови, а також стимулювала бажання в значної частини української різночинної інтелігенції активно сприяти народній освіті, підвищувати культурний Рівень селянства. Відсутність в українців власної національної держави, асиміляторська політика Російської імперії призвели до трагічних наслідків - еміграції значної частини інтелігенції за кордон; залучення елітної частини українських інтелектуалів (М.Важливу роль у розвитку шкільництва та визначенні змісту освіти відіграв конкордат 1855 р., за яким школа підпадала під повне підпорядкування церкві. У всіх державних і приватних школах вводилося релігійне виховання, все навчання повинно було узгоджуватись з католицькою вірою. Вважалося, що у народних школах, де є діти і поляків, і українців, та мова, що не є викладовою, стає обовязковим предметом вивчення. У них в основному засіли поляки, які як могли проводили у школах польську мову і придушували українську. 1873 року було прийнято кілька краєвих шкільних законів, за якими в Галичині вводилося обовязкове і безплатне навчання дітей віком від 6 до 12 років, а також створювалися виділові школи у містах, які давали можливість отримувати підвищену початкову освіту учням, що не ходили до середньої школи.Радикальні зміни в економіці, позитивні зрушення в освіті зумовили інтенсивний розвиток науки в другій половині XIX ст. Основними осередками, які продукували та популяризували наукові знання, були Харківський, Київський та Новоросійський (нині - Одеський) університети. Водночас у 70-80-ті роки з метою концентрації інтелектуального потенціалу, координації досліджень, організації ефективного обміну науковою інформацією було створено наукові товариства - Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи; Харківське математичне, Київське фізико-математичне товариства; Історичне товариство Нестора Літописця в Києві, історико-філологічні товариства в Харкові, Ніжині, Наукове товариство ім. Саме в 40-90-ті роки процес збирання, систематизації та публікації історичних матеріалів та джерел вступив у вирішальну фазу - було створено Київський центральний архів (1852), опубліковано 35 томів «Архива Юго-Западной России» (1859-1914), протягом 1863-1892 pp. Така потужна джерельна база дала змогу розширити проблематику історичних студій, посилити аргументованість тверджень та концепцій, збільшити кількість наукових праць з історії.Друга половина XIX ст. подарувала Україні плеяду видатних письменників. Характерними ознаками розвитку української літератури в другій половині XIX ст. були: 1. Різноманітність художніх напрямів. Твори цього періоду мали синтезний характер, органічно поєднували елементи реалізму і романтизму. У тогочасній Українській літературі, як і у всій європейській, ще не існувало чітко визначеного розмежування між «реалізмом» і «натуралізмом». У фокусі уваги українських письменників другої половини XIX ст. опиняються реалії пореформеного періоду: болюче класове розшарування селянства, життєві проблеми нового суспільного класу - пролетаріату; революційна боротьба народних мас проти соціального та національного гніту новітньої буржуазної доби; пошуки інтелігенцією свого місця в новій системі координат.У другій половині XIX ст., незважаючи на об?єктивні труднощі (відсутність спеціалізованих приміщень, несформованість шкіл режисури та акторської гри, заборони та протидію офіційних властей тощо), значних успіхів досягає українське професійне театральне мистецтво. Водночас для драматургії 70-90-х років були Характерними вузькість тематики (головна