Визначення виключної компетентності суду на застосування позовної давності. Здійснення обґрунтування недоцільності її застосування іншими юрисдикційними та неюрисдикційними органами. Аналіз права на примусове здійснення вимоги позивача через суд.
При низкой оригинальности работы "Особливості застосування позовної давності та її вплив на суб’єктивне право особи", Вы можете повысить уникальность этой работы до 80-100%
По-перше, це субєктний склад: субєкт ініціювання - сторона у спорі (зазвичай цією стороною завжди є відповідач, адже лише у нього є зацікавленість щодо прийняття рішення судом про відмову в позові); субєкт застосування - суд (крім суду, законодавець не передбачив жодних альтернативних юрисдикційних органів, наділених правом застосувати позовну давність до спірних правовідносин, попередньо дослідивши всі умови спливу позовної давності). По-друге, в ході розвитку цивільних правовідносин позовна давність може бути застосована лише на стадії їх судового розгляду, тобто якщо сторони вдаються до інших юрисдикційних чи неюрисдикційних способів захисту, вони не можуть самостійно чи за ініціативою органів державної влади застосовувати позовну давність до спірних правовідносин. Для прикладу, особа звертається за захистом свого права після спливу строку позовної давності, про що вона та відповідач не знають, відповідно останній не заявляє клопотання про застосування позовної давності, а суд, позбавлений права самостійно ініціювати її застосування, вирішує спір та задовольняє позов. Однак момент фактичного настання позовної давності є ключовим для юридичного застосування позовної давності, адже саме правильність установлення цього моменту визначає, чи звернулася особа з позовом в межах строку позовної давності. По-перше, не можна говорити, що сторони можуть застосувати позовну давність самостійно на стадії досудового врегулювання спору між ними, оскільки кожна сторона зацікавлена у вирішенні питання щодо позовної давності на свою користь, тому самостійно прийняти обєктивне рішення про її застосування вони не можуть.Отже, позиція науковців щодо погашення зі спливом позовної давності лише права на позов (у матеріальному розумінні) є більш обґрунтованою та відповідає функції позовної давності.
Вывод
Отже, позиція науковців щодо погашення зі спливом позовної давності лише права на позов (у матеріальному розумінні) є більш обґрунтованою та відповідає функції позовної давності. Адже сплив позовної давності не погашає саме субєктивне цивільне право, а позбавляє його примусового захисту [2, с. 233], а цим унеможливлює його примусове здійснення [3, с. 84]. Отже, незважаючи на таке послаблення юридичного захисту права, законодавець не визнає пропущення строку позовної давності як підставу для припинення субєктивного матеріального права, адже у боржника завжди є можливість виконати зобовязання в добровільному порядку після спливу позовної давності, і таке виконання не підлягає поверненню з посиланням на пропущення строку позовної давності, що свідчить про збереження самого субєктивного права в юридично ослабленому стані.
Список литературы
1. Братель О. Вплив норм матеріального права на реалізацію процесуальних юридичних фактів у процесі здійснення цивільного судочинства. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 12. С.10-18.
2. Гражданское право. Часть первая: учебник / под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. Москва: Юристъ, 2003. 536 с.
6. Лебедева К. Ю. Исковая давность в системе граджанско-правовых сроков: дисс. ... на соискание научн. степени канд. юрид. наук: 12.00.03. Томск, 2003. 243 с.
