Особливості включеності вищої школи України до системи електронного навчання - Статья

Комплексному та глибинному вивченню особливостей електронного навчання вищої школи України присвячено багато наукових напрацювань та соціологічних досліджень, наявний аналіз окремих позитивних кейсів щодо його успішного функціонування, детально описано барєри та ризики впровадження електронного навчання в системі вищої освіти України [7], але комплексна діагностика та аналіз стану й особливостей включеності вищої школи України до системи електронного навчання, типологізація ВНЗ України за їх рівнем включеності в електронну освіту були проведені вперше, що є науково цінним та актуальним дослідницьким напрямом, має як теоретичну, так і практичну значущість щодо подальшого глибинного вивчення феномена електронного навчання [12]. Відповідно, з метою визначення рівня включеності вищих навчальних закладів України (університетів, інститутів, академій) в систему електронного навчання було проведено дослідження щодо виявлення ступеня впровадження електронних освітніх технологій у навчальний процес вишів України, результати якого розкрито у статті «Оцінка рівня впровадження електронного навчання в українських ВНЗ шляхом аналізу їх веб-ресурсів: теоретичні аспекти соціологічного аналізу» [13]. За результатами аналізу розроблено типологізацію вищих навчальних закладів України за рівнем впровадження електронного навчання: 1) ВНЗ, що дотримуються традиційної моделі освіти; 2) ВНЗ, що поєднують традиційну освіту з елементами електронного навчання чи фрагментарним веб-забезпеченням навчального процесу; 3) ВНЗ з використанням веб-комунікаційного супроводу навчального процесу, допоміжним або експериментальним форматом електронної освіти; 4) ВНЗ із самодостатнім форматом електронної освіти. Ці практики набувають інституціоналізованого характеру та контролюються спеціальним структурним підрозділом (Центром дистанційного навчання, Центром інформаційних технологій, Інститутом інформатизації освіти тощо), однак процес долучення до системи дистанційного навчання носить фрагментарний та несистемний характер: розроблена невелика кількість електронних курсів, елементи електронного навчання призначені лише для декількох напрямів/спеціальностей або підвищення кваліфікації, нормативна база відносно електронного навчання не повністю оформлена або знаходиться у процесі розробки, що свідчить про формування змішаної форми навчання - технології дистанційного навчання застосовуються для підтримки традиційних форм навчання, переважно для заочної форми навчання. Типологізація ВНЗ за рівнем включеності в електронну освіту продемонструвала, що 58 % українських ВНЗ (сумарний відсоток ВНЗ, віднесених до першої та другої категорій) функціонують в умовах стихійного використання ІКТ в навчальному процесі, на інституційному рівні дотримуючись традиційної моделі навчання без включення освітнього процесу в електронний простір; для ВНЗ даних категорій характерна відсутність концептуального розмежування понять заочної та дистанційної форм навчання, які більшістю ВНЗ формально ототожнюються, проте на практиці реалізується саме заочна форма навчання з окремими елементами дистанційної взаємодії, і лише 13 % українських ВНЗ віднесено до таких, що мають самодостатній формат електронної освіти, систематично і комплексно використовують електронні та дистанційні технології навчання, ці освітні практики мають інституціолізований і регламентований характер.