Стан дитячої безпритульності в Україні, причини та наслідки її поширення. Основні напрямки соціальної роботи в притулку для дітей. Особливості соціалізації безпритульних дітей. Методика використання арт-терапії з метою ресоціалізації таких дітей.
Аннотация к работе
Сьогодні проблема дитячої безпритульності в Україні набула загальнодержавного значення, стала предметом стурбованості і посиленої уваги широких кіл громадськості, органів державного управління та місцевого самоврядування. Згідно офіційної статистики, у 1922 р. в України налічувалося біля 2 мільйонів безпритульних дітей, хоча реально їх було значно більше. Фактично, дані до статистики потрапляють лише по тим дітям, яких зареєструвала кримінальна міліція у справах неповнолітніх. З метою подолання дитячої безпритульності в Україні прийнято державні програми, зокрема, державна програма подолання дитячої безпритульності на 2006-2010 роки, яка орієнтована на подолання дитячої безпритульності, запобігання соціальному сирітству, створення умов для всебічного розвитку та виховання дітей. Дослідження проблеми дитячої безпритульності в Україні та в зарубіжних країнах здійснювали А.Третю хвилю масової безпритульності спричинила друга світова війна, яка зробила сиротами та безпритульними мільйони дітей. Зростання масштабів безпритульності в пострадянських країнах, у тому числі й в Україні, відмічається в 90-і роки ХХ століття як наслідок соціально-економічних потрясінь перехідного періоду. У законодавстві України юридичне визначення дитячої безпритульності вперше було надано в Законі України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року - "безпритульні діти - діти, які покинуті батьками, самі залишили сімю або дитячі заклади, де вони виховувались, і не мають певного місця проживання". За даними Міністерства соціальної політики протягом 2013 року в притулках для дітей служби у справах дітей перебувало всього 28 432 дітей, у тому числі: доставлені з вулиці 15 634 дитини; доставлені з сімї 3637 дитини; самостійно звернулись 2650 дітей; вилучено з сімї кримінальною міліцією 6511 дітей. Залежно від звязків з родиною чи інституціями, що їх замінюють, сьогодні серед безпритульних дітей в Україні, життєдіяльність яких переважно відбувається в умовах вулиці, виділяють такі категорії: - не мають батьків і живуть на вулиці: діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, покинуті діти, діти-втікачі з державних установ;Згідно державної програми подолання дитячої безпритульності і бездоглядності на 2006-2010 роки до основних причин, що зумовлюють дитячу безпритульність, належать: - невідповідність між організацією роботи центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань сімї та дитинства і реальними потребами суспільства; Причиною того, що батьки дуже рідко проводять дозвілля разом з дітьми, є не лише брак вільного часу, а й невміння його організувати: багато батьків віддають перевагу перегляду телевізійних передач, спілкуванню з іншими людьми, зводячи контакти з власними дітьми до мінімуму. Як правило, в асоціальних сімях діти не отримують регулярного і повноцінного харчування, вимушені здобувати собі харчування на вулиці. Це всі форми рабства, або практики, подібної до рабства, таких як продаж та незаконна торгівля дітьми, боргова залежність (кріпосний стан) та примусова чи обовязкова праця, включаючи примусовий чи обовязковий набір (призов) дітей для використання у збройних конфліктах; використання, поставляння або пропозиція дітей для проституції, виробництва порнографії або для порнографічних вистав; використання, поставляння або пропозиція дітей до незаконної діяльності, особливо для виробництва та торгівлі наркотиками, як це визначено у відповідних міжнародних угодах; робота, яка за своєю природою чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди здоровю, безпеці чи моралі дітей. Отже, із всього вище сказаного можна зробити висновок, що передумовою появи явища "дитячої безпритульності" є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, алкоголізм і асоціальна поведінка батьків та бідність сімей з дітьми, невміння організувати дозвілля, функціональна неадекватність сімї. як фактор посилення безпритульності дітей, форми виховання дітей у сімї, стосунки батьків і дітей, спроможність сімї виконувати виховні функції, експлуатація батьками праці дітей, емоційні взаємозвязки в сімї, приклад батьків, склад родини.Під соціалізацією розуміється гармонійне входження індивіда в соціальне середовище, засвоєння ним системи цінностей суспільства, що дозволяє йому успішно функціонувати як члену цього суспільства [39, с.451]. Тільки у 2004 році в Україні нараховувалося 136 тисяч дітей, які виховувалися у неблагополучних сімях, кожна десята дитина була безпритульна. 10% безпритульних дітей не вміли читати та писати, інші мали рівень знань, який не відповідає їх віку [9, с.78]. П вважає, що дитяча безпритульність є позачасовою категорією, а проблема соціалізації - інваріантна, тобто така, яка на кожному новому етапі виникнення безпритульності як масового явища для свого розвязання вимагала єдиних принципів і змісту побудови виховної роботи; залежно від розвитку суспільства змінними були лише її форми. Виноградова-Бондаренко В. Є. визначає такі особли
План
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1 ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
1.1 Стан та закономірності розвитку дитячої безпритульності в Україні
1.2 Причини та наслідки дитячої безпритульності в Україні
1.3 Особливості соціалізації безпритульних дітей
1.4 Технології соціального захисту безпритульних дітей в Україні
РОЗДІЛ 2 ТЕХНОЛОГІЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ БЕЗПРИТУЛЬНИХ ДІТЕЙ В ЗАКЛАДАХ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ
2.1 Основні напрями і зміст соціальної роботи з дітьми в притулку для дітей
2.2 Арттерапія як метод ресоціалізації безпритульних дітей
2.3 Методичні рекомендації працівникам притулку для дітей щодо використання техніки колажу в роботі з вихованцями