Особливості використання методів стимулювання в соціально-педагогічній діяльності - Курсовая работа

«Стимулювати» в сучасному розумінні значить «підштовхувати, спонукати людину до чого-небудь». Так уже ми влаштовані, що без постійних нагадувань і спонукань, власних або зовнішніх зусиль, а часто і прямого примушення не можемо зрушитися з місця, недостатньо активно працюємо, живемо через інерцію. «Доки грім не пролунає, мужик не перехреститься», свідчить російське прислівя, що виникло, треба вважати, не без основ і що відбило глибинну сутність людської натури. Був час, коли недбайливе ставлення до справи розцінювалося як проста лінь і для подолання цього ускладнення застосовувався такий ж простий і природний засіб примушення, що виступав в різних формах і видах і що пустило глибоке коріння в історії людських відносин. Можна довго сперечатися про ієрархію цих понять, місце і роль їх в системі, чим в основному і займаються теоретики, безсумнівно одне: стимули спираються на потреби і мотиви, невіддільні від них.В основу цієї роботи покладається актуалізація знань про духовні, моральні та матеріальні цінності людства і свого народу, що сприяє самовдосконаленню і є визначальною умовою поліпшення особистого та соціального буття. Методи стимулювання застосовуються педагогами для активізації діяльності особистості або пробудження її до діяльності. У якості стимулу може виступати педагогічна вимога, висловлена в різних формах у залежності від того, які особливості характеру переважають у учня; означена перспектива, що орієнтує на необхідність долати труднощі на шляху до досягнення поставленої мети. Вона полягає у постановці привабливої цілі, яка спонукає вихованців до її виконання; змагання, організовувані для загального посилення працездатності колективу, виховання волі і характеру; схвалення і осуд, спонукаючи до виправлення недоліків, продуманого спілкування, виважених вчинків; громадська думка, як «активна і впливова сила» в основі якої лежить «суспільне судження, головним чином оціночного характеру» тощо. Конкретні модифікації субєктивно-прагматичного методу такі: контракти, які укладають вихованці з вихователями, де чітко визначаються обовязки сторін; особисті картки самовдосконалення (програми самовиховання), які складаються педагогами і батьками; диференційовані групи за інтересами, які робляться платними для посилення особистої зацікавленості; моніторинг, тобто безперервне спостереження за поведінкою, соціальним розвитком вихованця за допомогою новітніх технічних засобів; тести вихованості, соціальної зрілості, громадянськості, що накладаються на ігри (змагання, конкурси), які постійно проводяться; штрафи (у балах), які відповідають цілком реальним покаранням - за неправильну поведінку, позбавлення певних свобод, привілеїв тощо.Тут дуже важливо звернути увагу дітей на роль засобів та методів навчання, що обираються, як способів їх використання у самостійній роботі чи взаємодії вчителя й учня. Встановлюючи за допомогою тестів, компютерних технологій стан та особливості ефективного опрацювання інформації, учень свідомо обирає її носія та спосіб вивчення, визначає наслідки, до яких має дійти в певний проміжок часу.Ось чому стимули, які рекомендується знаходити і застосовувати вчителям, спираються на тонкі, делікатні «підштовхування» певних дій, що вчаться до виконання, і виключають відкритий «тиск», грубе силування. Чого хоче навчаючий - головне питання для вчителя. Треба примушувати учнів пристрасно чогось побажати, нехай це будуть навіть бажання, які не зовсім узгодяться з педагогічними намірами. Не бійтеся визнати свою недостатню обізнаність в деяких питаннях, нехай ті, що навчаються виступлять вашим «вчителем». Викликайте у учня ентузіазм і розвивайте все, що є кращого в людині за допомогою визнання його достоїнств.Будемо вчитися розуміти учня, замість того щоб його насильно змінювати. Педагогічне доцільно організоване змагання має відповідати таким вимогам: знання учнями його умов і регулярне підведення підсумків, залучення учнів до аналізу змагання і підведення підсумків; гласність змагання; наочне оформлення його процесу і результатів; матеріальне і моральне стимулювання. Проте не будь-яке заохочення активізує процес виховання учнів, воно має виховну силу тільки за певних умов. Непомічання цього може негативно позначитися на всьому процесі виховання дитини. доручень, створення ситуацій для вивчення поведінки учнів. Схвалення педагог може висловити жестом, мімікою, поглядом у вічі, фізичним дотиком, позитивною оцінкою поведінки чи роботи учня, колективу; використанням висловів, які передають щире захоплення вихованцями ("Мені подобається, як ти це зробив", "Дякую, що ти спробував", "Дякую!", "Дуже добре" і под.); висловів, що виражають співчуття й розуміння з боку педагога ("Я б теж пишався на твоєму місці!", "Я розумію, чому ти сумуєш", "Я міг би зробити таку ж помилку" тощо); висловів, які стверджують, що вихованець вчинив правильно ("Правильно", "Добре", "Саме так"); висловів, які заохочують цілу групу,

Зміст

Вступ

Розділ І. Теоретичні засади стимулювання пізнавального інтересу у виховних процесах

1.1 Організаційний етап підготовки стимулювання пізнавального інтересу

1.2 Когнітивний та заключний етапи підготовки стимулювання пізнавального інтересу

Розділ ІІ. Практичні засади використання методів стимулювання пізнавального інтересу

2.1 Базові стимули пізнавального інтересу

2.2 Допоміжні методи стимулювання, особливості їх практичного застосування

Висновки

Список використаної літератури