Характеристика та витоки світовідчуття українця. Українське малярство XIV-XVI століття - своєрідний виразник та носій прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення. Особливості іконопису ХІV-ХVІ ст. Окремі пам"ятки іконопису.
Аннотация к работе
Український живопис XIV-XVI століть розвивався під великим впливом традицій живопису Київської Русі. На жаль, за браком памяток немає змоги простежити послідовно всі етапи становлення локальних малярських шкіл на території України в умовах феодальної роздробленості й пізніше, в період формування української народності. В умовах жорстокого політичного та соціального гніту українське малярство XIV-XVI століть, незважаючи на свій релігійний характер, було своєрідним виразником та носієм прагнень народу в його боротьбі за своє збереження і повноцінне виявлення. Різниця лише в тому, що в народних думах, піснях і переказах живою образною народною мовою оспівується героїчна боротьба українського народу з татарами, турками та іншими загарбниками, що спустошували країну, нівечили народ, його культуру. Тимчасом малярство, хоч і було регламентоване церковними канонами, відгукувалося на жорстоку дійсність певними, дуже узагальненими образами - символами, часто поданими у своєрідній народній інтерпретації.Ікона «Юрій Змієборець» з села Станилі біля Дрогобича, кінця XIV століття 33, та ікона «Богородиця з дитиною» з Луцька, мабуть також кінця XIV століття, кидають світло на стан тогочасного українського малярства, зокрема в Галичині та на Волині. Лаконічна й строга композиційна схема станильської ікони нагадує дещо важкуватий і статично трактований образ Юрія Змієборця на київському шиферному рельєфі XI століття, зображення на литих металевих іконах Київської Русі та Галицького князівства, а також чудові за рисунком мініатюрні зображення вершників у батальних сценах в Київській псалтирі 1397 року.. В той час іконостас ще не був високим, мав лише два-три ряди, причому намісні ікони переважно були монументальних розмірів. Очевидно, пензлю цього майстра належить і величне тилицьке «Моління з чином» з пятнадцятьма постатями на одній дошці (дві крайні обрізані) та «Спасом у силах» по центру, а також, можливо, ікона «Нерукотворний Спас» з Терла (Старосамбірщина,). З цією групою повязані й такі твори, як ікона «Пятниця» з Мушини (Лемківщина), «Спас-учитель» з Милика (біля Нового Сонча, Лемківщина) і «Богородиця з пророками» з Підгородець (Скільщина), де виступають специфічні прийоми моделювання облич, трактовки драпіровок великими площинами, розбитих певним лінійним ритмом.Українське малярство XIV-XVI століть розвивалось в тісному звязку з традиціями живопису Київської Русі. Цей звязок виявився насамперед у збереженні основних стильових принципів, у творчому підході до традиційних сюжетів і композиційних схем та в застосуванні притаманних давньоруському мистецтву живописних прийомів умовної інтерпретації форм і образів. Про вірність стародавнім традиціям українських малярів XIV-XVI століть свідчить прагнення трактувати художній образ широкою живописною манерою, близькою до монументального живопису київського періоду, кольоровими площинами та сміливим тональним висвітлюванням білилом, що надає кольорам легкості й прозорості. Як і в давньоруському живопису, з графічною чіткістю виступає силует, активними чинниками стають контур і лінія. Разом з тим у живопису цього періоду виникають і поступово розвиваються нові засади, що відзначаються більш демократичним спрямуванням і великою мірою відбивають національну своєрідність, самобутність та естетичні ідеали українського народу.
Вывод
Українське малярство XIV-XVI століть розвивалось в тісному звязку з традиціями живопису Київської Русі. Цей звязок виявився насамперед у збереженні основних стильових принципів, у творчому підході до традиційних сюжетів і композиційних схем та в застосуванні притаманних давньоруському мистецтву живописних прийомів умовної інтерпретації форм і образів.
Про вірність стародавнім традиціям українських малярів XIV-XVI століть свідчить прагнення трактувати художній образ широкою живописною манерою, близькою до монументального живопису київського періоду, кольоровими площинами та сміливим тональним висвітлюванням білилом, що надає кольорам легкості й прозорості. Як і в давньоруському живопису, з графічною чіткістю виступає силует, активними чинниками стають контур і лінія. Композиція ґрунтується на ритмічному й декоративному зіставленні площинно-кольорових і лінійно-силуетних компонентів.
Разом з тим у живопису цього періоду виникають і поступово розвиваються нові засади, що відзначаються більш демократичним спрямуванням і великою мірою відбивають національну своєрідність, самобутність та естетичні ідеали українського народу. Строгий ієратизм канонічних релігійних зображень поступається в другій половині XVI століття глибоко людяному розкриттю теми. В ряді сюжетів відчувається співзвучність тогочасним подіям, повязаним з визвольною боротьбою українського народу. Побутові, класові та антифеодальні мотиви особливо загострено виступають у композиціях «страшних судів». Отже, ікона стає не стільки апофеозом божественного, скільки прославленням земного, звичайного, людського, але в урочистих та піднесених образах.
Твори цього періоду вражають великою розмаїтістю індивідуальних почерків. Почуття конкретного й матеріального у майстрів того часу виявляється передусім у відмові від надмірно видовжених пропорцій людського тіла, в прагненні надати рисам і виразові обличчя та рухам постатей природного вигляду, а в деяких випадках - наблизитись до тогочасного побуту.
Розвиток українського мистецтва XIV-XVI століть проходив не ізольовано, а в творчих взаємозвязках і взаємовпливах. У процесі вивчення матеріалу виявилось чимало спільних рис з північноруським, зокрема новгородським, мистецтвом, а також з балканським. Впливи західного мистецтва, передусім Відродження, сприяли дальшому розвиткові реалістичних тенденцій в українському тогочасному малярстві.
Досягнення українського живопису свідчать про високу професійну культуру художників, у коло яких увійшли й народні майстри з великим творчим досвідом та глибоким інтуїтивним відчуттям основних законів мистецтва. Українські, здебільшого безіменні, майстри зайняли почесне місце в розвитку національного і всього словянського мистецтва. їхні твори, сповнені безпосередньої щирості, граничної простоти й майстерності мистецького вислову, по праву увійшли в скарбницю культурних надбань людства
Список литературы
Колесник І.Українська культура та історіографія: Історія ментальностей//Український історичний журнал.-2001,№1 С-26-36.
Кульчицький О. Світовідчуття українця //Українська душа. - К., 1992. - С. 48 - 65.
Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. - К.: Вид-во "Орій" при УКСП "Кобза", 1992. - 230 с. - (Спадок).
Шевчук В. Мисленне дерево. Роман-есе про давній Київ / Валерій Шевчук. - Київ: Молодь, 1989. - 360 с.
Шлемкевич М. Душа і пісня // У кн.: Українська душа. - К., 1992. - С. 97-113.
Шлемкевич М. Загублена українська людина / Життя і мислі. - Нью-Йорк, 1954. - 160 с.