Особливості участі Російської імперії у вирішенні Східного питання, його вплив на формування зовнішньої політики Росії в другій половині XVIII – кінці ХІХ століття - Дипломная работа
М. Данилевський як найбільш яскравий представник політичного панславізму в Росії. Російсько–турецька війна 1877–1878 років, її роль у визволенні балканських народів. Східне питання – міжнародна проблема, що була викликана розпадом Османської імперії.
Аннотация к работе
Передумовою виникнення Східного питання стало завоювання турками - османами Балканського півострова у XIV - XV ст. У XVIII ст. відбулось оформлення східної політики Росії, яка отримала свій подальший розвиток і досягла апогею у XIX ст. З цього часу розпочалась традиція допомоги балканців росіянам під час російсько - турецьких війн. ХІХ ст. характеризувалось посиленням інтересу Росії до Східного питання. Переломною подією в східній політиці Росії стала Кримська війна 1853 - 1856 рр., під час якої Російська імперія зіткнулась з коаліцією європейських держав, що бажали збереження цілісності Османської імперії.
Вывод
османський російський імперія панславізм
1. Передумовою виникнення Східного питання стало завоювання турками - османами Балканського півострова у XIV - XV ст. Для балканських земель настав час перебування у складі Османської імперії. Остання завдяки військовим успіхам спочатку лояльно ставилась до приєднаних народів. Вони могли вільно займатись традиційною діяльністю, система податків була гнучкою і не обтяжливою, а тому підвладні народи не піднімали повстань проти завойовників. Хоча вже й тоді встановлювались контакти з Московською державою, здебільшого релігійного характеру. Однак, у другий половині XVII ст. все відчутнішою ставала різниця між буржуазною Європою та феодальною Портою, внаслідок чого остання почала військово та економічно занепадати. Агонія Туреччини тривала століття, внаслідок чого значно погіршилось становище підданих народів. Останні почали шукати союзників у національно - визвольній боротьбі. Провідні європейські держави часто втручались у конфлікт на Балканах. Даний вузол протиріч і склав Східне питання.
2. У XVIII ст. відбулось оформлення східної політики Росії, яка отримала свій подальший розвиток і досягла апогею у XIX ст. Імператори Петро І та Катерина ІІ сформулювали принципи територіального неприєднання до Росії балканських земель, поваги до історії та культури південних словян. З цього часу розпочалась традиція допомоги балканців росіянам під час російсько - турецьких війн. Грецький проект Катерини ІІ став відправною точкою щодо майбутнього устрою Балканського півострова.
3. ХІХ ст. характеризувалось посиленням інтересу Росії до Східного питання. Імперія на початку ХІХ ст. не була зацікавлена в утворенні незалежних балканських держав, однак вимагала від Туреччини політичних та релігійних прав для південних християн. Переломною подією в східній політиці Росії стала Кримська війна 1853 - 1856 рр., під час якої Російська імперія зіткнулась з коаліцією європейських держав, що бажали збереження цілісності Османської імперії. Поразка у війні зменшила вплив Росії на Балканах, однак не порушила основ східної політики держави. В цей же час активізувалась суспільна думка в Росії. Значного розмаху в середині ХІХ ст. набув панславізм - рух за єднання всіх словян в єдиному союзі. В сучасній історичній науці існують різні погляди щодо цього, однак для свого часу панславізм був явищем прогресивним. Апогеєм зростання національної самосвідомості балканців стала Східна криза, за якої російські війська 1877 - 1878 рр. звільнили землі Болгарії, виборовши державі самостійність. Більшість європейських політиків, стурбованих посиленням російських позицій на Балканах, ініціювали скликання Берлінського конгресу, який значно зменшив здобутки російських військ, однак не зміг повністю заперечити їх. В кінці ХІХ ст. на Балканському півострові постали нові держави.
4. Східне питання - це міжнародна проблема, викликана розпадом Османської імперії, національно - визвольними рухами підвладних їй народів і боротьбою великих держав за «турецьку спадщину». Східне питання на протязі другої половини XVIII - початку ХХ ст. відігравало важливу, часто вирішальну роль в міжнародному житті Європи. Його вплив зростав відповідно до росту капіталізму, військово - політичної та торгівельної експансії Заходу, поглиблення кризи Османської імперії і відокремленням від неї прикордонних територій. При цьому відбувалось загострення конфронтації між державами і все частіше виникали військові зіткнення. Без врахування ролі і місця Східного питання в політиці провідних європейських держав неможливо зрозуміти причини Першої світової війни.
5. Російська імперія займала важливе місце в Східному питанні. Боротьба з Оттоманською Портою була для неї продовженням багатовікової боротьби зі «степом» і залишками Золотої Орди. Метою російської політики в Східному питанні було просування до Закавказзя, Північного Причорноморя і Криму, забезпечення свободи торгівлі і мореплавства в Чорному морі і чорноморських протоках, поширення свого впливу на Балканський півострів. Ці пріоритети визначались не лише потребами панівних верств суспільства, але багато в чому являлись відображенням національних інтересів, в тому числі безпеки південних кордонів держави. В той же час значну роль відігравав релігійний та ідеологічний чинник. Поширеним було твердження про безумовну вірність народів Балкан Росії. Нереальною метою залишалась ідея взяття Константинополя, яка існувала в російському суспільстві.
6. Порівнюючи політику Росії в Східному питанні з політикою європейських країн, можна виявити серйозні відмінності. Із всіх великих держав саме Росія найбільше воювала з Туреччиною. При цьому вступав в дію образ захисниці гноблених православних народів. Така активність Росії, «панславістська змова», що лякала Європу, досить поширені побоювання, що відразу за розгромом Туреччини Російська імперія зуміє, за висловом Маркса «заснувати своє царство на руїнах Європи» - все це сприяло створенню в критичні моменти єдиного фронту західних держав проти Росії. Разом з тим важливо зазначити, що обєктивно політика самодержавної Росії, спрямована на розчленування і ослаблення Османської імперії, дійсно відповідала інтересам народів Балканського півострова, створювала сприятливі обставини для завоювання ними незалежності.
7. Стосунки Росії з молодими балканськими державами то погіршувались (в силу проєвропейських позицій останніх), то знову налагоджувались. Постає запитання: чи успішною була східна політика імператорської Росії, і чи відповідали масштабні витрати (людські, матеріальні) отриманим результатам? На сьогодні позиції науковців є досить різноманітними. Так, американський історик Б. Єлавич стверджує, що за скромну винагороду Росія заплатила величезну ціну, приходячи до висновку, що «як відстала країна, Росія не могла дозволити собі подібні зовнішньополітичні авантюри». Однак, науковець оцінила політику Росії з точки зору матерільної користі. В даному випадку цей підхід є недостатнім, а отже непридатним.
Одним із найважливіших державних інтересів Росії були стабільність на кордонах, яку можна було забезпечити лише задовольнивши національні вимоги в Південно-Східній Європі. Крім того, не останню роль відігравали відчуття словянської єдності та співчуття пригнобленим балканцям. Офіційний Петербург взяв до уваги вимоги російського народу, який в тяжку хвилину бажав підтримати єдиновірні народи. Із усіх завдань, які ставила перед собою Росія в південному напрямку, їй вдалося виконати найважливіше - надати допомогу у боротьбі за звільнення християнських народів Балкан.
Список литературы
1. Айрапетов О. Так завершалась война. / О. Айрапетов // Родина. - 2008. - № 2. - С. 14 - 22.
2. Афонский Л. Политико - социальные идеи Александра ІІІ и славянофилы. Трагедия непонимания/ Л. Афонский// Вопросы истории. - 2005. - № 8. - С. 9 - 14.
3. Белов М.В. О некоторых тенденциях в историографии Сербского восстания 1804 - 1813 годов/ М. В. Белов// Славяноведение. - 2001. - № 1. - С. 18 - 27.
4. Белова Е.В. Русско - турецкие войны и миграционная политика России в первой половине XVIII в./ Е. В. Белова// Вопросы истории. - 2008. - № 5. - С. 141 - 144.
5. Виноградов В.Н. Балканская политика императорской России. / В.Н. Виноградов// История. - 2002. - № 21. - С. 1 - 5.
6. Виноградов В.Н. Канцлер А.М. Горчаков в водовороте Восточного кризиса 70 - х годов ХІХ в./ В.Н. Виноградов// Славяноведение. - 2003. - № 5. - С. 16 - 23.
7. Виноградов В.Н. Канцлер А.М. Горчаков: триумф в Лондоне и черные дни в Берлине. / В.Н. Виноградов// Новая и Новейшая история. - 2003. - № 3. - С. 123 - 151.
8. Виноградов В.Н. Князь А.М. Горчаков - министр и вице - канцлер. / В.Н. Виноградов// Новая и Новейшая история. - 2003. - № 2. - С. 192 - 196.
9. Виноградов В.Н. Николай І в «Крымской ловушке». / В.Н. Виноградов// Новая и Новейшая история. - 1992. - № 4. - С. 19 - 27.
10. Виноградов В.Н. Об исторических корнях «горячих точек» на Балканах. / В.Н. Виноградов// Новая и Новейшая история. - 1993. - № 4. - С. 31 - 40.
11. Виноградов В.И. Они сражались вдали от Родины. / В.И. Виноградов. - М.: «Просвещение», 1968. - 176с.