Опис, особливості філософії та теорії композиції К. Штокгаузена, еволюція серіалізму в творчості композитора. Процес розкриття ґенези алеаторики з серіальної та електронної музики. Проблеми взаємодії детермінації та випадковості, аналіз Нової музики.
Аннотация к работе
Запропоновану дисертацію присвячено визначенню специфіки творчого мислення Карлгайнца Штокгаузена (1928 - 2007) - найяскравішого представника Нової музики другої половини ХХ - початку ХХІ століття, одного з ініціаторів таких її новацій, як: серіалізм (пуантилізм, “композиція групами”, “статистична” й “формульна композиція”), алеаторика, електронна “просторова музика”, сонорика, “момент-композиція”, “інтуїтивна”, “всесвітня”, “універсальна” і “космічна” музика, особливі техніки виконавства (“обертонова музика”, інструментальна мікрохроматика), а також експансія музики в суміжні мистецтва (“сценічна музика”, “космічний” музичний театр, синтез музики і мови, музична графіка і т. д.). Штокгаузена розкривається не лише у музичному мистецтві, але й у теоретичній та філософській рефлексії, в якій осмислюються фундаментальні проблеми Нової музики: нового музичного мислення, мови, методів композиції, психології сприйняття, аналізу, виконавської та наукової інтерпретації. Крім того, композитор створив оригінальну теорію музичного часу, накреслив шляхи реформування музичної науки, вказав вектор подальшого розвитку її потенціалу за рахунок злиття музики, математики, філософії, естетики та релігії й здійснив його. Пошук Краси музики, досконалості, Гармонії, універсального порядку призвів К. Штокгаузена, представити реалізацію його музичної теорії у творчій практиці, виявити константи творчого мислення композитора в контексті історичних та культурологічних передумов, що їх спонукали; всебічно проілюструвати реалізацію серіалізму як способу мислення і методу композиції; осмислити фундаментальні точки опори серіального мислення, а саме - категорію музичного часу і метод медіації - в контексті актуальних проблем історії, теорії, естетики та філософії Нової музики.У роботі розрізняються наступні поняття: 1) дванадцятитоновість або гемітоніка як система мислення та додекафонія як метод композиції; 2) серія як вибраний ряд елементів будь-якого параметру звуку (висоти, тривалості, темпу, тембру та ін.), організованих за певним законом; структура - яка, власне, є цим законом, числовою формулою, що виявляє пропорційні співвідношення між елементами серії, єдиний принцип упорядкування усіх (або декількох) параметрів звуку; “хроматична шкала” як шкала рівномірних ступенів між полярними звуковими властивостями. У роботі виділяються такі константи творчого мислення композитора: 1) “музика як звуковий Порядок”; 2) зростання множинності з Єдності; 3) упорядкування звуків Числом; 4) модуляції звукових властивостей за “хроматичними шкалами” (між звуком і шумом, знайомим матеріалом і абстрактним, асемантичним, раціональним й інтуїтивним, порядком і безпорядком тощо); 5) метод медіації як взаємоперехід полярних якостей; 6) симбіоз моністичного і поліцентричного мислення; 7) взаємодія принципів детермінації та випадковості; 8) “темперація” музичного часу; 9) музика як озвучений час; 10) час як гармонія Ритму і Числа. Запропоновано розділяти чотири семантичні рівні поняття “музичний час”: 1) час як структура найвищого порядку, яка інтегрує три “сфери часу” - ритм коливань (тембр-висота), ритм тривалостей та композиційний ритм (пропорції форми); 2) час як конкретний композиційний матеріал - співвідношення темпів і пропорції тривалостей; 3) час як принцип формотворення - основний формоутворюючий закон композиції (векторний час-процес, медитативний час-момент і т. д.); 4) час як фактор психологічного сприйняття музичних подій (“час переживання” реципієнта, регульований формоутворюючою ідеєю твору, “ступенем” і “частотою змін”, за К. Таким чином, пошук єдиної організації процесів мікро-і макрочасу призвів до створення багаторівневої ієрархічної системи музичного часу: мікрочас - тембри як співвідношення частот призвуків, висоти як співвідношення частот звуків; макрочас - ритм як пропорції тривалостей звуків-частот і форма як пропорції тривалостей вищого порядку. Таким чином, музичний час є всеосяжною серіальною метаструктурою, а семантичні поля понять “музичний час” і “музика” в концепції композитора зливаються: музика - “час, що переживається у звуках” (К.