Об’єктивні умови виникнення і подальшого розвитку політичної системи Гетьманщини, процес її формування та трансформування з точки зору аналізу нормативно-правової, ідеологічної та культурної підсистем. Державотворчі процеси, що протікали в даній системі.
Аннотация к работе
Неодноразові посилання багатьох сучасних українських політиків на необхідність враховувати традиції нашої державності, суспільства і політичного розвитку, його досвід свідчать про те, що відтворення процесу формування та еволюції української державності в історичній науці не повною мірою задовольняє суспільний попит. Сьогоденна потреба звернення до витоків формування вітчизняної системи державного управління відповідно до засад ментальності нації та історичних умов розвитку України підтверджує актуальність дослідження особливостей трансформації політичної системи України в епоху Гетьманщини. Ця проблема залишається злободенною у звязку зі складною і неоднозначною політичною ситуацією в сучасній Україні та в контексті євроінтеграційних процесів у нашій державі, для яких визначальною є адаптація самобутнього досвіду політичної системи українського суспільства минулого до визначення політичних векторів і орієнтирів розвитку України. дослідити державотворчі процеси в Гетьманщині з точки зору творення політичної системи, політичних інститутів і процесів на перехресті традицій та виявити специфіку державності України другої половини XVII-XVIII ст. у порівнянні з європейською, передусім польською і російською практикою; Науковий внесок дисертанта полягає у наступному: - доведено, що Україна в період Гетьманщини мала певний соціально-політичний порядок, сукупність політичної влади, основних акторів політичного життя, політичних відносин і політичної культури, що дозволяє стверджувати факт існування у другій половині XVII-XVIII ст. політичної системи українського суспільства;У Вступі обґрунтована актуальність, сформульована мета і завдання роботи, визначено обєкт і предмет дослідження, наукова новизна і практичне значення одержаних результатів. У першому розділі «Стан наукової розробки проблеми, джерельна база та методика дослідження» розкрито ступінь наукової розробленості теми дисертаційного дослідження та обрано методи, використання яких забезпечить досягнення поставленої мети. У першому підрозділі «Огляд наукової літератури та використаних джерел» автор акцентує увагу на тому, що незважаючи на наявність великої кількості наукових розвідок щодо питання української державності другої половини XVII-XVIII ст., проблему трансформації політичної системи України цього періоду не досліджували, що свідчить про наявність політологічного дослідницького поля. Дисертантом виявлено, що тематика досліджень вчених певним чином залежала від політичних процесів у нашій державі: діяльність вчених більш активізувалася або у час втрати Україною державності, коли виникала потреба проаналізувати причини такого становища, і актуалізувалася необхідність теоретично обґрунтовувати доцільність розбудови власної державності, або при розгортанні процесу власного державотворення України у звязку з отриманням незалежності. Досліджуючи політичну систему українського суспільства другої половини XVII-XVIII ст., дисертантом залучено для аналізу інституційної підсистеми роботи В.У першому підрозділі «Інституціональна підсистема політичної системи українського суспільства: утворення та тенденції розвитку українських політичних інститутів» аналізуються органи державної влади України, які вона мала вже з першого року Визвольної війни середини XVII ст. Характеризуючи адміністративний апарат управління в Україні, слід зазначити, що, по-перше, він багато у чому був скопійований з владної структури Запорозької Січі, а деякі з політичних інститутів були запозичені із західної традиції (польської, литовської) і східної (татарської, монгольської); по-друге, не практикувалося обіймання декількох посад однією особою; по-третє, не було чіткого розмежування влади на законодавчу, виконавчу і судову; по-четверте, апарат був надто воєнізованим, де спостерігалося обєднання в одних руках військової, політичної, адміністративної влади. Трансформація інституціональної підсистеми відбувалась наступним чином: 1) створення достатньо простих і відносно невеликих органів державної влади в умовах «революційного нігілізму», коли стара польська політична система була ліквідована і в суспільстві панували анархо-демократичні цінності; 2) поступове ускладнення системи управління та побудова чіткої субординації посадових осіб: вищий рівень - гетьман і генеральна старшина, рівень полків - полковник і полкова старшина, рівень сотень - сотник і сотенна старшина; 3) поступове, але неухильне посилення впливу російських органів влади в Гетьманщині на процес державного управління особливо у період безгетьманства (1722-1727, 1734-1750 рр.); 4) ліквідація інституту гетьманства (1764 р.); 5) остаточна інституційна інкорпорація українських органів влади до загальноросійської системи (до 1780-х рр. XVIII ст.). Форми відносин України з Москвою встановлювались договірними статтями між ними, які визначали статус, виходячи з якого гетьман управляв козацькою державою, проте з обранням нового гетьмана договірні статті повинні були поновлюватися. Для кращого розуміння, яким чином політичний режим ви