Окреслення динаміки розвитку різних чернечих орденів, чинів та інших інституцій богопосвяченого життя в Українській греко-католицькій церкві. Визначення характерних особливостей їх інституалізації в контексті актуальних потреб українського суспільства.
Аннотация к работе
Вивчаючи відповідний розвиток чернечих та інших інституцій богопосвяченого життя (а це можуть бути також і спільноти Товариства, що обєднують ченців, священиків та мирян, Треті чини світських) УГКЦ, слід мати на увазі, що процес інституалізації чернецтва у цій Церкві історично був складніший, ніж в православних Церквах і ніж навіть в РКЦ (і це притаманно й нашому сьогоденню). Так, серед більше ніж трьох десятків інституцій богопосвячених осіб в УГКЦ [2] практично всі чернечі, окрім монастирів Студійського уставу та свого права, є посталими в останніх двох століттях східними гілками західних Чинів і Згромаджень; із західнохристиянської традиції походять також і спільноти, що обєднують ченців, священиків та мирян (в УГКЦ це стосується Спільноти «Воїнів Ісуса», рівноправними членами якої є одружені миряни) [4]. Чернечі та інші спільноти патріаршого та єпархіального права утворюються з ініціативи чи при участі (і керівному контролі), відповідно, Патріарха (у випадку УГКЦ - Голови цієї Церкви) або ж місцевого єпископа (який може ініціювати створення тільки Згромаджень вже існуючих Чинів), як і монастирі свого права, що утворюються з вірних самої Церкви на теренах її розповсюдження з відома та згоди єпископа даної єпархії й також підлягають його керівному контролю. Ось як розмежовуються обовязки всіх тих ченців, котрі є парохами в парафії: «Член Чину або Згромадження, який є парохом, залишається звязаним обітами і надалі підлягає обовязкам своєї професії, а також статутам, наскільки додержування їх може співіснувати з обовязками його уряду; що стосується чернечої дисципліни, то він підлягає Настоятелеві, а в тому, що стосується уряду пароха, має ті самі права й обовязки, що інші парохи, і в такий самий спосіб підлягає єпархіяльному Єпископові» [9; Кан. Розвій чернечих інституцій УГКЦ мав за останні роки позитивну кількісну динаміку (на 2014 р. за державними статистичними даними в УГКЦ нараховується 120 монастирів з 1169 ченцями і черницями [1]), не зважаючи на те, що в цілому для християнської ойкумени це не є характерним, і ще помітніші якісні зміни.