Комічне як естетична категорія. Характеристика його видів, засобів та прийомів створення. Сучасне бачення комічного та його роль у літературознавчих студіях. Комізм в англійській та американській літературі IX-XX ст. Особливості розвитку комедії.
Аннотация к работе
Вступ Внутрішні взаємозв’язки категорій естетики набувають завершення у комічному, оскільки воно фіксує відсутність у явищах духовних підстав для піднесення та утвердження ідеї в образі. Категорія «комічне» відображає суперечності життя у формі естетичного піднесення над негативними його проявами та долання вад його носіїв сміхом. Сприймання явищ як комічних зумовлене такою їх внутрішньою суперечністю, за якої духовна обмеженість прагне маскуватися зовні ефектною формою. В історії естетичної думки комічне характеризується як наслідок суперечності потворного - прекрасному (Арістотель), низького - піднесеному (І. Кант), хибного - значущому (Г. Гегель), нікчемного - великому (Ліппс) тощо. Питання комічного та його форм дотепер залишаються в центрі уваги літературознавства та суміжних наукових парадигм: філософії, етики, естетики, соціології. Мізецька), композиційно-мовленнєва організація англомовних комедійних драматургічних текстів (І. Ступніков, Н. Тайц, I. Janicka, в окремі лінгвістичні особливості англомовного комедійного драматургічного тексту (Н.А. Олійник, R. Sharpe). Проте питання вивчення особливостей розвитку комічного та його видів, зокрема в англійській літературі потребує своїх уточнень. Щодо естетичної форми комічного та її духовної функції, М. Для досягнення мети було поставлено ряд завдань: - з’ясувати значення поняття «комічне»; – подати загальну характеристику естетичної категорії «комічне»; – проаналізувати види комічного; – дослідити особливості розвитку комічного в контексті англійської літератури; – розглянути особливості комедій У. Шекспіра. Розвиток жанру комедії у добу Відродження, а також переклад «Поетики» Арістотеля сприяли інтересу до теорії комічного (трактати Маджи «Про комічне», «Міркування про трагедію і комедію»). Він перший у світовій культурі ризикнув виставити у комічному світлі богів Олімпу (комедія «Хмари»). До всесвітньо відомих майстрів сміху належать Дж. Боккаччо (Італія), У. фон Гуттен (Німеччина), Е. Роттердамський (Голландія), В. Шекспір (Англія), М. Сервантес (Іспанія), Ф. Рабле (Франція). Саме у творчості названих митців складаються естетичні форми комічного: сатира, сарказм, іронія, гумор, жарт. Сміхова реакція на негативне - спосіб творення відстані між ним і духовною позицією субєкта відношення. Філологи і мистецтвознавці більше цікавилися прийомами комічного, ніж його засобами (Ю. Борев, А. Н. Лук). Західноєвропейська та східнословянські культури збагатили художню практику та естетичну теорію гострими сатиричними формами завдяки творчості Дж. Свіфта (Англія), М. Салтикова-Щедріна (Росія), Т. Шевченка та М. Гоголя (Україна) [40, с. В естетиці К. Зольгера, на приклад, іронія трактується як центральний принцип творчості, що опосередковує всі складові художнього твору як цілісності, вибудовуючи їх згідно з ідеєю діалектичної єдності: реальність й ідеал, обєктивне і субєктивне, матеріал й ідея тощо [13, с. В дослідженні ми брали за основу твори П.Г. Вудхаузу, та використовували приклади з його творів та творів О. Уайльда та вірші У.Б. Йейтса. Рис. Пелем Гренвіл Вудхауз, як жоден інший англомовний письменник, володіє унікальною здатністю знаходити несподівані шляхи використання усталених виразів та ідіом, вдихаючи в них нове життя, тому ми і взяли за основу дослідження прийомів комізму його твори [6, с.