Особливості репрезентації ґендерної тематики в британській жіночій прозі останньої третини ХХ ст. (А. Картер, Ф. Велдон, Дж. Вінтерсон) - Автореферат

Актуальність теми дослідження повязана передусім з тим, що на сучасному етапі розвитку гуманітарної сфери особлива увага приділяється вивченню нівельованих, винесених за дужки домінантного дискурсу аспектів культури, що потребують переоцінки і прописування в контексті постмодерністських підходів. Обрані для аналізу художні тексти дають цікавий і різноаспектний матеріал для вивчення художніх підходів, що сприяли посиленню резонансності ґендерної проблематики, зокрема підходів на основі творчого переосмислення британськими письменницями тематичних складових готичного дискурсу, його поетикальних і наративних особливостей. Хоча дослідження, присвячені ґендерним аспектам готичного дискурсу - його класичних і сучасних зразків, - на сьогодні складають солідний корпус англомовних готичних студій, в українському літературознавстві бракує ґрунтовних робіт, у яких би докладно розглядалося ґендерне інтонування готичних текстів. Слід зазначити, що літературний доробок Анджели Картер, Фей Велдон і Дженет Вінтерсон перебуває на початковому етапі вивчення в українській англістиці. У дослідженні реалізовано такі завдання: розглянути передумови виокремлення концепту жіночої готики в готичних студіях, окреслити напрямок її пізніших модифікацій у британській жіночій літературі;Особлива привабливість готичного письма для Картер полягала в його критичному потенціалі, здатності підривати довіру до владного дискурсу й демонструвати знайомі культурні реалії в новій, несподіваній перспективі; саме цей намір був осердям письма цієї авторки й інших письменниць, що зверталися до готичних моделей. У своєму дослідженні "Жінка за маркізом де Садом" письменниця реабілітує його як письменника, що глибоко розумів суть ґендерних диспропорцій і для якого лібертинаж мав також політичні імплікації. Тут чи не вперше зявляється образ "інфернального" лялькаря, що є редукованою версією готичного тирана: патріархальне домінування дядька Філіпа забезпечується завдяки загадковій втраті голосу його дружиною, упокоренню небоги, якій накидається роль маріонетки у його лялькових виставах. Зокрема, травматичний жіночий досвід візуалізується через мотив намиста-пастки, що стає метафорою поневолення жінки у шлюбі ("Чарівна крамниця іграшок”) або знаком володіння і наміченого для нареченої способу смерті ("Кривава кімната”). У феміністичній критиці мовчання жінки - розповсюджене метафоричне скорочення, що позначає репресивний тиск патріархального суспільства на жінку, її безвладність, непочутість.У пошуках нових засобів вираження ґендерної проблематики ці письменниці незалежно одна від одної, проте з показовою синхронністю, зверталися до готичної традиції, відкривши в ній багатий потенціал для реалізації своїх критичних намірів. Це зумовлювалося тим, що його рецепція відбувалася не лише за умов конвергенції готичного й феміністичного дискурсів, але й у контексті актуальних постмодерних віянь, внаслідок чого сформувалося нове жанрове відгалуження, яке означується в роботі терміном феміністична неоготика. У процесі аналізу вдалося виокремити такі типи жіночих образів (які в деяких випадках синтезуються, взаємонакладаються), як дияволиця, велетка, жінка з зооморфними ознаками (наприклад, жінка здатна літати чи ходити по воді), андрогін. Водночас, досягнуте героїнями звільнення не завжди може інтерпретуватися однозначно: проблематичним є звернення деяких із них (зокрема, Феверс у романі Картер "Ночі в цирку”, Рут у "Житті і коханні дияволиці" Велдон) до тактик спокуси, перформенсу чи завуальованого саботажу. Дослідження творчості британських письменниць (передусім, Картер і Велдон) у динамічному аспекті засвідчує помякшення радикалізму, відхід від "істеричних” стратегій (наявних, наприклад, у "Житті і коханні дияволиці" Велдон, "Кривавій кімнаті" Картер).Kononenko Tetyana Decolonizing the Womens Terrain: Feminist Gothic Approach in British Literature by Women (Angela Carter, Fay Weldon, and Jeanette Winterson) / Tetyana Kononenko // Aspects of Postcolonial Literature.

Основний зміст дисертації

Художні експерименти, реалізовані у прозі А. Картер, Ф. Велдон і Дж. Вінтерсон, засвідчили активізацію полеміки жіночої літератури з патріархальним дискурсом. У пошуках нових засобів вираження ґендерної проблематики ці письменниці незалежно одна від одної, проте з показовою синхронністю, зверталися до готичної традиції, відкривши в ній багатий потенціал для реалізації своїх критичних намірів. Специфіка залучення сучасними письменницями готичних елементів і структур передбачала суттєву модифікацію й диверсифікацію готичного жанру. Це зумовлювалося тим, що його рецепція відбувалася не лише за умов конвергенції готичного й феміністичного дискурсів, але й у контексті актуальних постмодерних віянь, внаслідок чого сформувалося нове жанрове відгалуження, яке означується в роботі терміном феміністична неоготика. Це явище розглядається як приклад "гібридизації” готики, що є характерною особливістю цього жанрового конструкту. Окрім того, феміністичну неоготику запропоновано розглядати як продовження і поглиблення лінії жіночої готики, що набула особливого розвитку в британській літературі.

Концептуальні зміни у готичному модусі, що демонструють тексти британських письменниць, виявляються у переосмисленні образно-тематичного комплексу, притаманного жанровій моделі готики. Серед архетипних образів, які трансформуються у феміністичному ракурсі, представлені такі типи, як готичний лиходій, героїня, призначена на роль жертви, і монстр. Внаслідок авторської реінтерпретації та переозначування кожен із цих образів набуває нових конотацій і нерідко змінює первісно визначену для нього роль.

Центральним у прозі британських письменниць стає пікарескний тип жінки-бунтівниці, зазвичай наділеної монструозними ознаками. У процесі аналізу вдалося виокремити такі типи жіночих образів (які в деяких випадках синтезуються, взаємонакладаються), як дияволиця, велетка, жінка з зооморфними ознаками (наприклад, жінка здатна літати чи ходити по воді), андрогін. Особливо цікавим серед них є останній тип, найширше представлений у романістиці Дж. Вінтерсон, адже через андрогінність героїні означується її мінлива ґендерна ідентичність. Водночас, проблематизація ґендерного дуалізму, закладена в явищі андрогінності, розширює можливості героїні в плані самоартикуляції та самореалізації. Така образна знахідка Вінтерсон виявляється суголосною гібридизованій моделі жіночої ідентичності, описаній Дж. Батлер.

Свобода, яку здобувають героїні завдяки вродженій чи набутій монструозності, також демонструє ідею багатоваріантності соціокультурних ролей, множинності можливостей, відкритих для жінки. Героїні отримують змогу "приміряти" на себе інші - можливі чи омріяні - життя (у низці романів Велдон) або ж потрапляють в особливий екзистенційний вимір, в якому найсміливіші фантазії стають можливими, а життєвий вибір вільнішим і розмаїтішим (в романах Вінтерсон). Водночас, досягнуте героїнями звільнення не завжди може інтерпретуватися однозначно: проблематичним є звернення деяких із них (зокрема, Феверс у романі Картер "Ночі в цирку”, Рут у "Житті і коханні дияволиці" Велдон) до тактик спокуси, перформенсу чи завуальованого саботажу. Хоча таким героїням вдається маніпулювати владним дискурсом на свою користь, вони не завжди здатні подолати залежність від нього, захистити свою самоідентичність.

Спільним знаменником у творчості британських письменниць виявляється провокативна якість та спланована сугестивність письма, які зумовлюються авторським наміром активізувати мисленнєву реакцію читача, заохотити і долучити його до критичної переоцінки стереотипів, закріплених у культурному несвідомому.

Дослідження творчості британських письменниць (передусім, Картер і Велдон) у динамічному аспекті засвідчує помякшення радикалізму, відхід від "істеричних” стратегій (наявних, наприклад, у "Житті і коханні дияволиці" Велдон, "Кривавій кімнаті" Картер). У Велдон такий відхід спостерігається лише у пізній творчості, натомість творчість Картер можна умовно поділити на два періоди. Впродовж першого, раннього, у письменниці переважає критична домінанта, що означає суттєву привязаність до патріархального дискурсу, пристрасну полеміку з ним; на другому етапі на перший план виходить конструктивна домінанта, тож спостерігається тенденція до прописування позитивних зразків жіночої самоідентифікації, пошуку альтернативних підходів до коригування ґендерних диспропорцій.

Попри те, що механізми культурного конструювання ґендерних стереотипів продовжують діяти в сучасному культуропросторі, художні експерименти аналізованих письменниць, пік яких припав на 1980-ті рр., сприяли модифікації сучасної ґендерної парадигми, а також концептуальному оновленню готичної традиції. Випереджаючи й моделюючи у фантастичному модусі можливі зміни в сучасному культурному полі, письменниці випробовували нові ідеї щодо саморепрезентації жінки в культурі, запроваджували нові принципи творення ґендерної ідентичності, сприяючи формуванню гнучкіших ґендерних моделей.

Основні положення дисертації відображені в таких публікаціях автора

1. Кононенко Т. Естетика релятивізму: Наративні особливості романістики Дженет Вінтерсон / Т. Кононенко // Наукові записки Національного університету "Києво-Могилянська академія”. - Т.22. - Ч.І. Гуманітарні науки. - К.: КМ Академія, 2003. - С.7-12. (0,5 др. арк.)

2. Кононенко Т. Місто як текст: освоєння урбаністичного простору як ключ до творення тексту в романах А. Картер і Дж. Вінтерсон / Т. Кононенко // Слово і час. - 2007. - №7. - С.34-41. (0,7 др. арк.)

3. Кононенко Т. Неоготичні тенденції у прозі Анджели Картер / Т. Кононенко // Мандрівець. - 2007. - № 3 (68). - С.50-56. (0,7 др. арк.)