Особливості перебування радянських військовополонених у нацистських таборах в Україні - Статья

Ключевые слова: советские военнопленные, лагеря для военнопленных, вторая мировая война, оккупация, нацистский режим. історіографія проблеми радянських військовополонених доволі велика, але в той самий час деякі аспекти перебування радянських громадян у нацистському полоні і досі лишаються нерозкритими. інтерес дослідників до цього питання здебільшого пов’язаний з двома факторами: по-перше, з правовим становищем радянських військовополонених, а точніше з безправною ситуацією, яка склалася у полоні щодо них, та пов’язаних з цим порушеннями норм міжнародного права; по-друге, відмінність перебування радянських громадян у полоні порівняно з громадянами інших держав та вплив на них радянсько-німецьких відносин. сьогодні розробкою даної теми в україні займаються о. лисенко, о. потильчак, т. пастушенко, М. 136]. розпланована наперед війна проти радянського союзу знаходилася у центрі нацистської загарбницької політики щодо створення «нового життєвого простору». при цьому право на життя радянського населення цілком залежало від можливої користі, яку могло принести підкорювачам використання праці «нижчої раси» [20]. ситуація з радянськими військовополоненими змінилася, коли німці почали використовувати їхню працю. використання праці військовополонених під час Другої світової було легітимовано міжнародними угодами (в т.ч. 2014 р. отже, працю військовополонених у таборах Донбасу можна вважати примусовою. проблема використання радянського населення як цивільних, так і військовополонених, у роботах на користь німеччини була спірним питанням до кінця 1941 р. німеччина використовувала працю військовополонених на окупованих територіях ще до початку війни з срср, але на той момент таке трудове використання проходило в цілому із дотриманням міжнародних правових актів щодо військовополонених. так, Ф. гальдер, начальник генерального штабу сухопутних військ, зробив таку нотатку у своєму щоденнику 23 червня 1940 р.: «полонені. розділити: чорних - у спецбатальйон; поводитися добре, у німеччину не везти! створити робочі колони по спеціальності (сільське господарство й техніка)» [1, с. 448]. у таборах, де утримувалися військовополонені, були не тільки відсутні мінімальні зручності, але в’язням часто не давали ані їжі, ані води [14]. генерал-квартирмейстер едуард вагнер у листопаді 1941 р. зауважив: «непрацюючі військовополонені у таборах повинні голодувати» [20]. незважаючи на деякі тимчасові покращення в поводженні з військовополоненими - підвищення добової норми хлібу, залучення до робіт у сільському господарстві та ін., - показник смертності серед радянських військовополонених залишався вкрай високим у порівнянні з іншими ув’язненими вермахту протягом усього періоду війни. у той час, як смертність військовополонених західних країн антигітлерівської коаліції у німецькому полоні склала 3,5 %, із 5,7 мільйонів радянських військовополонених у німецькому полоні загинуло більше половини [20]. основними причинами смерті були голод, фізичне виснаження та хвороби. вязні змагалися між собою за можливість працювати могильщиками, оскільки ця робота приносила 600 грамів хліба [20]. найчастіше табори для військовополонених у Донбасі мали вигляд ділянки поля, просто обнесеною колючим дротом [18, s. Деякі з таборів для військовополонених в архівних документах помилково зазначені як концентраційні табори для військовополонених або трудові табори. цього бути не могло, оскільки в концентраційних та трудових таборах утримувалося лише цивільне населення. військовополонені не могли утримуватися разом із цивільним населенням, різниця між таборами для військовополонених та для цивільного населення полягала в підпорядкуванні. на території Донбасу за попередніми даними знаходилося більше 80 місць, на яких за інформацією різних джерел були табори для військовополонених. але точну цифру кількості таборів встановити неможливо за такими причинами.