Історико-методологічні засади вивчення особливостей партійної боротьби. Основні причини виникнення конфліктів між українськими політичними партіями та їх сучасний стан. Пошук можливих шляхів подолання проблем та знаходження компромісу в парламенті.
Аннотация к работе
Партії надають йому динаміки, оскільки вони є ареною змагання політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп. Суспільно значущий результат діяльності партій можливий за умов, якщо вони мають реальну вагу в суспільстві і здатні конкурувати між собою за доступ до державної влади. Партії також є основним компонентом громадянського суспільства, бо вони, будучи посередниками у відносинах держави з народом, представляють інтереси соціальних, національних, регіональних і інших людських спільнот і являють собою формою колективних дій їх членів. Однак, не зважаючи на життєво важливі функції, які мають виконувати українські політичні партії, ми бачимо їх неспроможність вирішувати навіть незначні проблеми, що виникають під час проведення сесій за роботою в парламенті. Чи можливо знайти шляхи вирішення внутрішніх відносин у парламенті між партіями, щоб досягти правильного «розподілу влади» та спільної мети????????? - «мистецтво управління державою»; лат. pars - «частина»)-це організована група однодумців, яка представляє інтереси частини народу і ставить за мету їх реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її реалізації; особлива громадська організація (обєднання), що безпосередньо ставить перед собою завдання оволодіти політичною владою в державі або взяти в ній участь через своїх представників в органах державної влади та місцевого самоврядування. Партії відрізняються між собою цілями і методами діяльності, ресурсами впливу на владу і іншими характеристиками. Партії, будучи посередниками у відносинах держави з народом, представляють інтереси соціальних, національних, регіональних і інших людських спільнот і являють собою формою колективних дій їх членів. Ф.Бекон (1561-1626) розглядав партії як природнє утворення спричинене боротьбою різних політичних сил за владу. Разом з тим в нього знаходимо елементи нового, більш поміркованого підходу до політичних партій, необхідності вмілого використання їх владою для зміцнення своєї позиції в боротьбі з політичними опонентами.Проаналізувавши історичну ґенезу внутрішньопартійної взаємодії, можна визначити, що внутрішньопартійні відносини виступають важливим чинником демократизації політичної системи. У такому випадку пересічні члени партій фактично позбавляються впливу на прийняття партійних рішень, реалізацію партійної програми та політики, процедуру висування кандидатів у депутати різних рівнів та ін. Політична партія складається з трьох основних елементів: партійне керівництво (партійна еліта), активні члени партії і прихильників партійної програми та діяльності. Система співпраці між цими структурними елементами, врахування інтересів більшості членів партії у процесі прийняття партійного політичного рішення, ступінь відкритості партійної еліти характеризують рівень внутрішньопартійної демократії. Роль політичних партій в процесі парламентської діяльності є предметом міждисциплінарних досліджень і підлягає аналізу представниками політичної науки, соціологічної науки, історичної науки, економічної науки, конституційного права та інших суспільно-гуманітарних наук, що є свідченням величезного впливу партій на політичні процеси у сучасному суспільстві.Партійно-політична система, яка зазнала еволюційних змін протягом 20 років незалежності України, - це традиційно-політична структура, що є результатом стійких звязків і взаємовідносин політичних партій та їхніх модифікаційних утворень, організацій, громадсько-політичних обєднань і рухів як між собою, так і з державою та іншими інститутами влади. Складна політична й соціально-психологічна ситуація в Україні не лише визначає певною мірою зміст конфліктів між партіями і форми їхнього прояву, дієвість засобів регулювання, а й впливає на сприйняття їх населенням та елітами. З цієї причини, а також через відсутність досвіду цивілізованого й легітимного управління конфліктами, переговори, досягнуті компроміси, мають короткотривалий характер і не приносять бажаних результатів. Поняття політичного конфлікту визначає боротьбу субєктів (партій, еліт, політичних організацій), що завжди виступають від імені певної соціальної спільноти, за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття загальнозначущих рішень, за монополію своїх інтересів, тобто за все те, що становить зміст влади і політичного панування; є гострим зіткненням протилежних сторін, зумовленим певними взаємовиключними політичними інтересами, поглядами та цілями у процесі здобуття, перерозподілу й використання політичної влади, опанування провідних (ключових) позицій у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до ухвалення рішень з розподілу влади і власності в суспільстві [12]. Це вказує на те, що політичний конфлікт завжди організований та інституційований, а зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія субєктів політики.Так, наявні конфлікти у парламенті подано у хронологічній послідовності з 2006р.: 1) 15 березня 2006 р. в засіданні Верховної Ради с
План
Зміст
Вступ
Розділ 1. Історико-методологічні засади вивчення особливостей партійної боротьби
1.1 Уточнення основних понять
1.2 Методологічні засади та історія досліджень особливостей боротьби партій
Розділ 2. Теоретичні основи вивчення особливостей партійної боротьби
2.1 Основні причини виникнення конфліктів між українськими політичними партіями
2.2 Сучасний стан конфліктів між українськими політичними партіями
2.3 Пошук можливих шляхів подолання проблем та знаходження компромісу в парламенті