Порівняльний аналіз принципів і мотивів псевдонімної номінації німецької та української мов, виявлення їхніх спільних та відмінних рис. Основні способи номінації, які діють у системі самоназв порівнюваних мов. Мовні засоби формування псевдонімів.
Аннотация к работе
Увага вітчизняних і зарубіжних дослідників до цього лінгвокультурного явища ґрунтується насамперед на тому факті, що псевдоніми формуються на перетині різних галузей наукового знання. Ґрунтовний лексико-семантичний аналіз псевдонімів у межах вивчення штучної номінації здійснила М. Голомідова. Глибшого й повнішого розгляду потребує проблема номінації в системі самоназв декількох мов, зокрема німецької та української, у плані їх зіставного дослідження. Зазначений аспект вивчення принципів, мотивів, способів і засобів творення псевдонімів німецької та української мов дозволить виявити, окрім спільних ознак, специфічні риси національного назвотворення, які у своїй сукупності віддзеркалюють узагальнені риси національної ментальності, що є досить важливим для розвитку антропоцентричної парадигми сучасного мовознавства. Реалізація поставленої мети передбачає розвязання таких завдань: 1) розкрити головні ознаки псевдоніма у звязку з дослідженнями цієї антропонімної категорії українськими й зарубіжними лінгвістами; 2) розробити методику зіставного дослідження псевдонімів двох мов; 3) зясувати чинники впливу на становлення псевдонімів у двох мовах; 4) визначити й здійснити порівняльний аналіз принципів і мотивів псевдонімної номінації німецької та української мов, виявити їх спільні та відмінні риси; 5) вивчити основні способи номінації, які діють у системі самоназв порівнюваних мов; 6) виявити спільні та відмінні риси в способах творення німецьких й українських самоназв; 7) дослідити мовні засоби формування псевдонімів у порівнюваних мовах.У першому розділі „Антропонімна категорія псевдоніма в німецькій та українській мовах” на основі аналізу українських і зарубіжних лінгвістичних праць розкривається специфіка псевдоніма як особливого виду антропоніма, визначається його місце й ономастичний статус у німецькій та українській антропонімних системах, досліджуються риси псевдонімної номінації як особливого виду назвотворення. Режим його функціонування як у німецькій, так і українській мовах окреслюють такі спільні ознаки: 1) псевдонім існує паралельно зі справжнім іменуванням особи; 2) псевдонім є самоназвою, яку присвоює собі автор; 3) використання псевдоніма повязане із суспільною, передусім творчою діяльністю його носія. У дослідженні розрізняються власне псевдоніми, якими у звязку з їх антропонімною природою можуть бути лексичні одиниці, і криптоніми - графічні знаки, які складаються з літер, складів, морфем, рисок, тире, крапок у їх комбінаціях і теж вживаються на позначення прихованого авторства, наприклад, A-b-n-s - Rudolf Johann WYЯ , H. Отже, псевдоніму притаманні такі специфічні риси: 1) він є власною назвою, яка обирається самим номінатором; 2) псевдонім є факультативним антропонімом з обмеженою сферою вживання в певних соціально-професійних групах; 3) він є неофіційним, свідомо обраним найменуванням, яке може вживатися в „офіційних” ситуаціях; 4) псевдоніму здебільшого притаманна інформативність, експресивність та оцінність; 5) цей антропонім виконує функцію умовної номінації реальної особи; 6) псевдонім є прийомом самоідентифікації, а також позиціонування себе у суспільстві. Оскільки виявлення особистісно значущих чинників номінації та розкриття індивідуального задуму автора повязане зі значними труднощами і не завжди можливе для дослідника, семантично-мотиваційний аналіз здійснюється з урахуванням характеристичного змісту (значення) псевдоніма й того, які саме реалії, ознаки та відношення могли відбитися у самоіменуванні.На основі узагальнення мотивів псевдонімної номінації в українській і німецькій мовах виділено 3 принципи характеристичного називання („людина в суспільстві”, „людина й навколишній світ”, „людина як така”) і специфічні для псевдонімії принципи відіменного та латентного називання. Принцип номінації „людина в суспільстві”, який є найпродуктивнішим (62,4% німецьких і 36,4% українських самоназв), охоплює такі спільні для обох мов мотиви: характеристика трудової діяльності, соціального статусу, зображення способу життя, вказівка на приналежність до певного колективу чи групи, стан найменувача на момент самоназивання, вказівка на знайомство та близькість із комунікантом, родинні стосунки, характеристика світобачення та уподобань, національно-етнічної приналежності, звязок з іншими людьми. Принцип номінації „людина й навколишній світ”, представлений 30,8% українських і 6,5% німецьких іменувань, поєднує ідентичні для порівнюваних мов мотиви номінації: характеристика іменованої особи відносно географічних обєктів і реалій ландшафту, мотивація за образним ототожненням „людина - природа” й „людина - предметно-понятійна сфера”. Найменування за мотиваційною моделлю „людина - природа” включає такі часткові мотиви: номінація за назвами рослин і тварин, природних явищ, використання позначень кольорів і світлових відтінків, каменів і мінералів, іменування назвами небесних тіл, природно-часових циклів. Цей тип називання реалізують ідентичні для німецької та української псевдонімії мотиви: характеристика ста