Особливості функціонування дієслів від латинських ESSE тa STARE у конструкціях з прикметниками у сучасних іспанській та італійській мовах - Автореферат

Комплексним дослідженням мовних картин світу різних народів займається лінгвокультурологія, наука, що як автономна область лінгвістичних досліджень склалася у 70-х роках ХХ століття з метою забезпечення наукових засад презентації й активізації даних про країну та культуру народу мови, що вивчається. У лінгвокультурології широко використовується когнітивний підхід, що полягає у дослідженні представлення знань мовними формами та вивченні концептуальної організації знань у процесах розуміння і породження мовних повідомлень (О.С.Кубрякова) як відображення національної культури в мові, причому “культура” означає певну сукупність знань загальнолюдського, регіонального та національного характеру, а “національна” - національно-специфічну організацію цих знань у свідомості носіїв цієї мови. В Україні лінгвокультурологічними студіями займалися і займаються Ю.О.Жлуктенко (на матеріалі англійської та української мов), К.М.Тищенко (на матеріалі індоєвропейських мов), Р.Кісь (на матеріалі чукотських мов), А.Д.Бєлова (на матеріалі англійської мови), Л.І.Сахарчук (на матеріалі німецької мови), О.І.Чередниченко (на матеріалі французької та української мов), Н.Ф.Клименко (на матеріалі новогрецької та української мов), В.С.Данилич (на матеріалі іспанської мови), Р.С.Помірко (на матеріалі романських мов) та інші вчені. Це дієслова-звязки SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах, які у конструкціях з прикметниками у складених іменних присудках виступають класифікаторами цих прикметників. Актуальність роботи визначається тенденціями розвитку сучасної лінгвістики, а саме зростанням інтересу до мовних картин світу різних народів, і зумовлена цілісним підходом до проблеми вживання дієслів-звязок SER / ESTAR в іспанській мові та ESSERE / STARE в італійській з прикметниками та відсутністю у вітчизняній і зарубіжній лінгвістиці робіт, в яких би ці дієслова розглядалися як класифікатори прикметників з лінгвокультурологічної точки зору.Стокуелл, Боуен та Мартінс вбачали різницю між складеними іменними присудками SER прикметник та ESTAR прикметник у тому, що прикметник після дієслова SER вживається як категоризатор підмета, наприклад, реченням Laura es bonita ми відносимо Лауру до категорії гарних жінок. Відповідно до того, як дієслова-звязки SER та ESTAR класифікують прикметники, ми умовно розподіляємо прикметники в іспанській мові на три класи: А, Б і В. До класу А відносяться всі ті прикметники, які у типових випадках сполучаються з дієсловом-звязкою ESTAR або здебільшого з ним, тобто прикметники, що містять або здатні приймати семи тимчасовості, результативності (зміна як результат певної дії), розташування. До сукупності центральних членів класу Б (підкласу Б1) входять прикметники, які містять або здатні приймати семи постійної притаманності ознаки та незмінюваності (наприклад, прикметники на позначення національності). Відповідно до того, з яким дієсловом у типових випадках вживаються прикметники, ми умовно розподіляємо їх на три класи: А - прикметники, що вживаються здебільшого з дієсловом-звязкою STARE; Б - прикметники, що вживаються здебільшого з дієсловом-звязкою ESSERE; В - прикметники, що вживаються як з ESSERE, так і зі STARE.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

1. Дієслова SER і ESTAR та ESSERE і STARE класифікують прикметники за певними якостями, які зводяться до постійності - тимчасовості в іспанській і до нейтральності - інтенсивності в італійській мовах. Тобто в залежності від того, яке дієслово - SER чи ESTAR або ESSERE чи STARE - виступає в ролі дієслова-звязки у складі іменного присудка, така якість - постійність або тимчасовість чи нейтральність або інтенсивність відповідно - приписується ознаці, що передається іменною частиною присудка. При цьому прикметник може бути потенційно здатним містити відповідну сему, і тоді йтиметься про типові випадки вживання; або потенційно нездатним її містити - в такому разі вживання буде нетиповим, саме це робить можливим стратегічне вживання дієслів-класифікаторів з метою підкреслити, до якого типу відноситься ознака.

2. Критерії, за якими дієслова SER / ESTAR в іспанській та ESSERE / STARE в італійській мовах класифікують прикметники, є різними. В італійській мові класифікація прикметників відносно дієслів ESSERE / STARE суттєво відрізняється від класифікації прикметників відносно дієслів SER / ESTAR в іспанській мові. Дієслово-звязка STARE в італійській мові вживається набагато більш обмежено, ніж дієслово ESSERE і тому не є такою великою проблемою, як ESTAR в іспанській, оскільки коло його вжитку в якості дієслова-звязки на відміну від ESTAR є досить обмеженим.

3. В іспанській мові позиція дієслова ESTAR є набагато більш усталеною, ніж позиція STARE в італійській. У першому випадку спектр сем, які може надавати прикметнику дієслово-звязка ESTAR, є набагато ширшим. Дієслово STARE поділяє з ESTAR лише сему тимчасовості, хоча у суто “часовому” розумінні. Поняття тимчасовості в італійській мові не є таким ємним, як в іспанській, і стосується конкретного періоду, тривалість якого можна окреслити доволі чітко (тимчасовість - це інтенсивне виявлення у певному періоді часу постійної ознаки).

4. До класу А в іспанській мові входить значна кількість прикметників, тоді як за результатами нашого дослідження з усіх прикметників італійської мови лише zitto може вживатися тільки зі STARE, тобто прикметник zitto є центральним членом класу А. Його відповідник callado в іспанській мові відноситься до класу В, оскільки може вживатися як з SER, так і з ESTAR, тобто класифікуватися як тимчасова і як постійна характеристика. Виключне вживання дієслова STARE з прикметником zitto надає йому значення інтенсивності (підкресленої тимчасовості), що пояснюється особливостями італійського менталітету (відсутністю такої постійної характеристики як мовчання).

5. Усі відповідники прикметників, що входять до класу Б в іспанській мові, належать в італійській також до класу Б. Сюди входять усі прикметники, не здатні приймати ознаку тимчасовості, причому їх кількість в італійській мові набагато більша, ніж в іспанській. Це дозволяє зробити висновок про більшу постійність італійців, і, можливо, про те, що вони не надають такого великого значення часовому параметру, як носії іспанської мови.

Так, багато італійських відповідників прикметників класу В в іспанській мові (тобто таких, що вживаються як з SER, так і зі ESTAR, а отже, можуть виступати як на позначення постійної, так і тимчасової ознаки) в італійській мові відносяться до класу Б, тобто вживаються тільки з дієсловом-звязкою ESSERE, що класифікує їх як нейтральні (постійні) ознаки.

Значна кількість італійських відповідників прикметників класу А іспанської мови (тобто таких, що у типових випадках вживаються з дієсловом-класифікатором ESTAR і класифікуються як тимчасові ознаки) в італійській мові належить до класу Б (вживаються тільки з дієсловом-звязкою ESSERE і класифікуються як постійні ознаки). В іспанській мові прикметники на позначення хвороби, емоційного стану тощо відносяться до тимчасових ознак і належать до класу А, а в італійській - є нейтральними (постійними) ознаками, а тому майже завжди входять до класу Б.

Усі відповідники прикметників, що належать класу Б в іспанській мові (прикметники, що класифікують підмет, тобто відносять його до множини субєктів з якістю, яку позначає прикметник), входять в італійській мові також до класу Б, тобто вживаються лише з ESSERE.

Оскільки і дієслово-звязка SER, і дієслово-звязка ESSERE включають елемент до множини елементів з такими ознаками, багато прикметників в іспанській та італійській мовах можуть вживатися з неозначеним артиклем un / un(o). Субстантивація відбувається з прикметниками, в основному повязаними з характеристиками людей. В обох мовах наявність неозначеного артикля un / un(o) може підкреслювати негативне значення деяких прикметників. Вживання un / un(o) з прикметником в обох мовах стало формулою надання прикметнику негативної конотації. Це вказує на те, що як для носіїв іспанської мови, так і для носіїв італійської мови існує необхідність типіфікувати негативні якості людини як щось втілене і реально існуюче, тоді як з позитивними характеристиками це відбувається набагато рідше. Така тенденція виявляється і в тому, що прикметник, який звичайно не вживається з неозначеним артиклем, у цій конструкції автоматично набуває негативного значення в обох порівнюваних мовах.

6. В іспанській мові до класу В відносяться прикметники, які, в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються - SER чи ESTAR - утворюють опозицію узагальнення (нейтральна інформативність, обєктивність, віднесення підмета до класу речей з ознакою, що її передає іменна частина присудка - прикметник) - субєктивне сприйняття (характеристика конкретного обєкта). Межа між членами цієї опозиції є часто доволі нечіткою, оскільки віднесення елемента, позначеного підметом, до множини обєктів з ознакою, що її передає прикметник (дієслово-звязка SER), є нічим іншим як його характеристикою (дієслово-звязка ESTAR). Тому в іспанській мові нерідко постає проблема вибору між двома дієсловами-класифікаторами у вживанні з прикметниками класу В.

В італійській мові, на відміну від іспанської, до класу В входять прикметники, які в залежності від того, з яким дієсловом-класифікатором вони вживаються - ESSERE чи STARE - утворюють опозицію нейтральність - інтенсивність, причому інтенсивність - це розуміння тимчасовості в італійській мові у тому плані, що “тимчасове” виділяється на загальному тлі часової тривалості. Отже, в італійській мові клас В складають прикметники, потенційно здатні приймати сему інтенсивності (тимчасовості у суто часовому її розумінні). Вживання більшості цих прикметників зі STARE є факультативним і вносить лише стилістичні, а не смислові зміни; здебільшого вони вживаються з дієсловом-звязкою ESSERE, тоді як в іспанській мові у більшості випадків вживання прикметника-члена класу В з дієсловом-звязкою ESTAR та з дієсловом-звязкою SER надає йому різного (відмінного між собою) значення.

В іспанській мові до класу В відноситься більшість прикметників, а переважна кількість їх італійських відповідників входить до класу Б. В італійській мові класу В належить досить обмежена кількість прикметників. Відповідники в іспанській мові прикметників класу В італійської мови також належать класу В.

7. Дослідження показало, що носії мови не засвоюють приналежність кожного прикметника до класу, взятого окремо, а керуються рядом загальних принципів, спільних для класифікацій прикметників за допомогою дієслів-звязок, похідних від латинських ESSE та STARE, в обох порівнюваних мовах. Цими загальними принципами є: центральність; ланцюговий звязок; сфери досвіду; ідеальні моделі; специфічні знання; відсутність загальних характеристик; мотивація.

8. Суттєві відмінності класифікацій прикметників за допомогою дієслів-звязок, похідних від латинських ESSE та STARE, у складі складеного іменного присудка у таких споріднених мовах, як іспанська та італійська пояснюються відмінностями у мовних картинах світу цих народів.

Можливі дві версії пояснення розбіжностей у класифікаціях прикметників в іспанській та італійській мовах: 1) Якщо обидві мови виражають одні і ті самі поняття різними дієсловами, то очевидно, що дієслово-звязка ESSERE в італійській мові є менш статичним, ніж дієслово-звязка SER в іспанській мові, оскільки може вживатися на позначення тимчасових характеристик, місцезнаходження і т.п., тобто виконувати роль, відведену в іспанській мові дієслову ESTAR. Дієслово ж STARE, у свою чергу, є ще більш динамічним за ESTAR.

2) Якщо дієслова мають одне й те саме значення, то постійність-тимчасовість ознак сприймається, а отже, і передається носіями іспанської мови та носіями італійської мови різним чином: наприклад, іспанці гостріше сприймають тимчасовість явища і підкреслюють це шляхом вживання дієслова-звязки ESTAR, італійці ж не надають великого значення факторові часу, і вживаючи дієслово STARE, хочуть підкреслити не так тимчасовість, як інтенсивність явища. Інакше кажучи, для іспанців, найрелевантнішою семою дієслова ESTAR є тимчасовість, а для італійців у STARE - інтенсивність.

Обидві версії взаємоповязані у першу чергу тим, що саме мова формує поняття, а сприйняття світу зумовлює вибір лексики. Отже, комбінуючи ці дві версії, тобто враховуючи і дещо різні еволюційні шляхи дієслів ESSERE / SER та STARE / ESTAR в обох мовах і певні розбіжності у поглядах на буття, сформованих у італійців та іспаномовних народів, ми отримуємо переконливе пояснення цього неординарного явища.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Курченко О.О. Предикативні функції дієслів бутності в романських мовах // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - К.: Логос, 2000. - С. 375-382.

Курченко О.О. Екзистенційні дієслова в романських мовах: тільки “бути” чи “бути” і “мати” // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - Вип. 5. - С. 113-116.

Курченко О.О. Інтеграція когнітивного підходу до лінгвістичного аналізу // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. - 2002. - Вип. 1. С. 100-103.

Курченко О.О. Поняття буття у сучасній італійській та іспанській поезії // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2002. - Вип. 8. - С. 171-178.

Курченко О.О. Поняття буття у сучасній італійській та іспанській мовах // Мова і культура. - 2002. - Вип. 5, том ІІІ / 1.- С. 250-251.

Курченко О.О. Італійці не вміють мовчати довго // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 11. Книга 1. - С. 244-246.

Луке Дуран Х.Д., Курченко О. SER та ESTAR: останній ключ до іспанської без помилок. - К.: “Корнійчук”, 2000. - 206 с.

Луке Дуран Х.Д., Курченко О.О. SER i ESTAR, які використовуються для визначення місцезнаходження у просторі // Мовні і концептуальні картини світу. Збірник наукових праць. - К.: Логос, 1999. - С. 167-172.

Луке Дуран Х.Д., Курченко О.О. Негативна конотація конструкції SER un прикметник // Вісник Київського університету. Іноземна філологія. - 2000. - Вип. 28. - С. 59-63.