Особливості емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ (структура, механізми формування, психотерапевтична корекція) - Автореферат

Синдром емоційного вигоряння (СЕВ) є станом емоційного, психічного та фізичного виснаження, що розвивається в результаті хронічного стресу середньої інтенсивності в умовах професійної діяльності. До групи фахівців з високим рівнем СЕВ належить медичний персонал психіатричних установ, робота якого повязана із значними психічними та емоційними навантаженнями (C. Мета - на підставі комплексного підходу до вивчення структури, механізмів формування синдрому емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ, розробити та впровадити диференційовану систему його профілактики і психотерапевтичної корекції. Розробити, впровадити й оцінити ефективність системи профілактики і психотерапевтичної корекції за наявності синдрому емоційного вигоряння в середнього медперсоналу психіатричних установ. Базуючись на результатах отриманих даних, вперше розроблена науково обґрунтована диференційована система профілактики та психотерапевтичної корекції емоційного вигоряння у середніх медичних працівників психіатричних установ, яка включала: загальногігієнічні рекомендації щодо організації діяльності на робочому місці, режиму праці та відпочинку; специфічні профілактичні заходи, спрямовані на збільшення рівня стійкості до стресу і корекцію ініціальних проявів синдрому емоційного вигоряння; психотерапевтичну корекцію, побудовану з урахуванням особистісних характеристик і рівня вираженості емоційного вигоряння.4,0% обстежених (9 осіб) були зайняті переважно адміністративною роботою (старші й головні медсестри), 69,0% (160 осіб) - лікувальною (чергові, дільничні маніпуляційні сестри) і 27,0% (63 особи) - технічною роботою (молодші медсестри). На користь такого твердження говорить те, що 25,0% з них (58 осіб) працювали за сумісництвом у рамках своєї професійної діяльності, у 78,0% досліджуваних (181 особа) у неробочий час відзначалися періодичні повернення в думках до стану справ на роботі, а 8,0% (19 осіб) вдома постійно думали про проблеми, повязані з роботою. Основну групу складали 155 респондентів з ознаками синдрому емоційного вигоряння різного ступеню вираженості: з помірним (фаза резистенції) - 55 осіб (35,5%) і вираженим (фаза виснаження) - 48 осіб (31,0%), з легким ступенем (фаза напруження) - 52 особи (33,5%). Бойком було виділено групі з різними ступенями вираженості СЕВ: з легким (фаза напруження) - 23,7%, з помірним (фаза резистенції) - 20,7% і вираженим (фаза виснаження) - 22,4%, а також групу без ознак вигоряння - 33,2%. Аналіз даних основної і порівняльної групи показав що, в осіб з симптомами СЕВ, переважали (р<0,01) невдоволеність своєю професійною діяльністю (відповідно 87,0% і 48,0% випадків), недостатньо розвинена потреба в самореалізації (56,0% і 32,01%), низький рівень співчуття або прихована неприязнь до пацієнтів (72% і 32%), ставлення до роботи без інтересу, як до вимушеного виду діяльності (29,0% и 5,0%), низька самооцінка відповідальності та прагнення до успіху (74,0% і 44,0%).В роботі представлено теоретичне обґрунтування та нове рішення актуальної наукової задачі сучасної медичної психології - на основі комплексного (психодіагностичного, соціально-демографічного і клініко-психопатологічного) аналізу структури та механізмів формування СЕВ у середніх медичних працівників психіатричних установ, науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено диференційовану систему його профілактики і психотерапевтичної корекції як феномена, обумовленого сукупністю соціогенних, професійно-стресових, психологічних і психопатологічних факторів. В обстеженого контингенту медичних сестер в 66,8% випадків виявлено СЕВ різного ступеню вираженості: 22,4% - легкий (фаза напруження), 23,7% - помірний (фаза резистенції) та 20,7% - виражений (фаза виснаження). Фаза резистенції характеризується істотним (р<0,01) підвищенням показників за рахунок розширення сфери економії емоцій. У фазі виснаження спостерігаються найбільш виражені (р<0,01) прояви вичерпаності власних емоційних ресурсів, фізичного та психічного дискомфорту, зниженням професійної компетентності, інтелектуальної, вольової та моральної самовіддачі медичних працівників. Позитивні стратегії подолання емоційного вигоряння використовують від 18,7% до 43,2% медичних працівників, негативні стратегії боротьби зі стресом застосовуються ними значно частіше - від 23,7% до 73,5%.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

1. В роботі представлено теоретичне обґрунтування та нове рішення актуальної наукової задачі сучасної медичної психології - на основі комплексного (психодіагностичного, соціально-демографічного і клініко-психопатологічного) аналізу структури та механізмів формування СЕВ у середніх медичних працівників психіатричних установ, науково обґрунтовано, розроблено та впроваджено диференційовану систему його профілактики і психотерапевтичної корекції як феномена, обумовленого сукупністю соціогенних, професійно-стресових, психологічних і психопатологічних факторів.

2. В обстеженого контингенту медичних сестер в 66,8% випадків виявлено СЕВ різного ступеню вираженості: 22,4% - легкий (фаза напруження), 23,7% - помірний (фаза резистенції) та 20,7% - виражений (фаза виснаження). У фазі напруження показники емоційного вигоряння не відрізняються від нормативних. Фаза резистенції характеризується істотним (р<0,01) підвищенням показників за рахунок розширення сфери економії емоцій. У фазі виснаження спостерігаються найбільш виражені (р<0,01) прояви вичерпаності власних емоційних ресурсів, фізичного та психічного дискомфорту, зниженням професійної компетентності, інтелектуальної, вольової та моральної самовіддачі медичних працівників.

3. Позитивні стратегії подолання емоційного вигоряння використовують від 18,7% до 43,2% медичних працівників, негативні стратегії боротьби зі стресом застосовуються ними значно частіше - від 23,7% до 73,5%. Найбільший рівень формування розвинутих стадій СЕВ спостерігається в осіб з високими показниками соціального інтелекту (чутливості до характеру і відтінків відносин людей). Для осіб, що не мають ознак емоційного вигоряння, характерною є висока стійкість до стресогенних факторів професійної діяльності (46,78±12,3). У фазі резистенції рівень толерантності до організаційного стресу значно знижується (51,77±13,1), а у фазі виснаження встановлено найбільший ступінь схильності медперсоналу до переживання дистресу й різних стрес-синдромів (56,74±14,2). Специфічні механізми переробки психотравмуючих ситуацій в осіб у фазі резистенції та без ознак вигоряння істотно не розрізняються. У фазі виснаження внаслідок міжособистісних і внутрішньоособистісних протиріч медичні працівники значно частіше застосовують захисні психологічні механізми регресії (5,29±0,24), компенсації (3,56±0,21), проекції (9,38±0,63) і заміщення (4,24±0,22), що відбиває тенденцію до усунення від вирішення складних виробничих ситуацій за рахунок економії особистісних ресурсів.

4. Не виявлено залежностей між формуванням емоційного вигоряння і сімейними взаємовідносинами, стажем роботи, професійною кваліфікацією. Серед професійно-стресових факторів, що сприяють формуванню емоційного вигоряння у середнього медичного персоналу психіатричних установ, переважають специфічні особливості роботи з пацієнтами: велика насиченість професійного спілкування, хронічно напружений характер трудової діяльності, значні виробничі навантаження й невизначеність кінцевого результату своєї праці. Найбільш характерними соціально-психологічними особливостями цієї категорії працівників є редукція прагнення до успіху й потреби до самовираження (74%), низький рівень співчуття відносно проблем пацієнтів (72%), зниження потреби в самореалізації (68%), незадоволеність роботою (52%), ставлення до неї як до вимушеного виду діяльності (29%).

5. Клініко-психопатологічна структура розвинених стадій синдрому емоційного вигоряння в середнього медичного персоналу психіатричних установ характеризується комплексом субклінічних порушень невротичного регістру. Виділено три варіанти цих розладів: тривожно-депресивно-астенічний (35,0%) з переважанням зміненої міжособистісної взаємодії (20,3%) і дифузний соматоформно-астенічний (49,7%) з тенденцією до поглиблення соматизації клінічних проявів цього синдрому.

6. Розроблена система профілактики та психотерапевтичної корекції, яка базується на науково обґрунтованих і апробованих клінічною практикою принципах комплексності, диференційованості й послідовності здійснюваних заходів, включає загальногігієнічні заходи, аутотренінг, групову особистісно-орієнтовану реконструктивну психотерапію і спрямована на підвищення стресостійкості, попередження переходу до більш вираженого ступеню СЕВ і запобіганню хронізації психосоматичних порушень. Її застосування призвело до редукції сумарного показника вираженості невротичної симптоматики (95,8±6,7 до та 73,8±5,4 після втручання; р < 0,01 у осіб з легким ступенем СЕВ й 245,9±23,3 до та 159,2±13,3 після психокорекції; р<0,05 у осіб з ознаками вигоряння помірного та вираженого ступеня) і позитивної динаміки проявів синдрому вигоряння за показниками ставлення до професійних досягнень та емоційного виснаження (р< 0,05).

1. Кокотова Е. А. Особенности проявлений профессионального выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических отделений в связи с уровнем социального самоконтроля / Е. А. Кокотова // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2005. - № 1 (15). - С. 85-88.

2. Социальный самоконтроль и профессиональное выгорание у медсестер психиатрических отделений разного профиля / В. А. Абрамов, А. К. Бурцев, Е. А. Кокотова [та ін.] // Український медичний альманах. - 2005. - № 4, Приложение. - С. 8-9. (особистий внесок здобувача - самостійно проведено обстеження даного контингенту, статистичний аналіз отриманих результатів дослідження, підготовку роботи до друку)

3. Кокотова Е. А. Динамика развития эмоционального выгорания у медицинских сестер психиатрических стационаров / Е. А. Кокотова // Вісник психіатрії та психофармакотерапії. - Одесса, 2006. - № 2. - С. 54-57.

4. Бурцев А. К. Особенности социального интеллекта и межличностных отношений работников психиатрических стационаров, не обнаруживающих признаки эмоционального выгорания / А. К. Бурцев, Е. А. Кокотова, Р. А. Грачев // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2006. - № 1 (16). - С. 82-89. (дисертантом самостійно проведено обстеження зазначеного контингенту, статистична обробка та інтерпретація отриманих результатів, підготовка роботи до друку)

5. Кокотова Е. А. Симптоматика синдрома выгорания на различных стадиях у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений / Е. А. Кокотова // Журнал психиатрии и медицинской психологии - 2007. - № 1 (17). - С. 62-69.

6. Кокотова Е. А. Изучение типологии психологической защиты у медицинских сестер психиатрических стационаров с признаками синдрома психического выгорания / Е. А. Кокотова // Український вісник психоневрології. - 2007. - Т. 15, вип. 1 (50) - С. 191-192.

7. Кокотова Е. А. Профилактика и психокоррекция синдрома выгорания у среднего медицинского персонала психиатрических учреждений / Е. А. Кокотова // Архів психіатрії. - 2008. - Т. 14, вип. 3 (54). - С. 75-78.