Аналіз особливостей економічного розвитку західно-волинських земель у 20-х роках ХХ ст. Їхні характерні відмінності від східно-волинських територій. Розмежовування економічного стану сільського та міського населення краю, залежно від національності.
Аннотация к работе
Анотація
економічний волинь розвиток національність
Особливості економічного розвитку Західної Волині у 1920-х рр.
О.Й. Дем’янюк
У статті проаналізовано особливості економічного розвитку західноволинських земель у 20-х рр. ХХ ст., визначено їхні характерні відмінності, від східноволинських територій.
У період, коли Українська революція пішла на спад, а українські землі, зокрема й територія Волинської губ., перебували у вкрай занедбаному стані, не лише загострилися соціальні питання, але й викликав занепокоєння економічний стан більшості українського населення. Однією із найбільш постраждалих та економічно відсталих на той час була Волинська губ. Адже, починаючи з 1915 р., її територія, а надто західна частина, перетворилася на театр бойових дій, спочатку у військовому протистоянні під час Першої світової війни, а згодом - як місце військово-політичної боротьби за владу. У зв’язку із цим, волинські землі, які після поразки Української революції були поділені між сусідніми державами, мали особливості постреволюційного економічного розвитку.
До проблем економічного розвитку українських земель періоду Української революції та міжвоєнної доби зверталися як українські історики, так і дослідники з діаспори. Особливості економічного розвитку західноволинських земель у зазначений вище період практично не вивчалися. Так, серед волинських дослідників озвучені аспекти зустрічаються лише у працях Р. Оксенюка, М. Киричука, Є. Франчука. Проте, й до сьогодні немає комплексного дослідження цієї проблеми. Тому цією статтею буде акцентовано увагу на особливостях економічного розвитку західноволинських земель у 1920-х рр. і проаналізовано їхні характерні відмінності від східноволинських теренів.
Насамперед відзначимо, що західні території України, які здавна спеціалізувалися на сільському господарстві, залишалися також й у новітню добу. При цьому, найбільш технологічно й економічно розвиненими були землі Галичини, що на початку Української революції входили до складу Австро-Угорської імперії. Натомість Волинь, яка неодноразово змінювала державну приналежність, була значно відсталішою. По закінченню Першої світової війни, волинська земля ще близько двох років спустошувалася. За цей час тут побували німецькі, польські, російські адміністрації, уряд Директорії УНР.
Ще влітку 1919 р. західні території Волинської губ. поступово почали підпорядковувати собі поляки. На окупованих ними землях, почала встановлюватися жорстка військово-адміністративна влада. Вже 16 червня 1919 р. комісар Луцького повіту Лада-Лобаржевський попереджав місцеве населення про колективну відповідальність за нанесену шкоду державному майну, згідно із законами військового часу [1, 9].
У травні 1920 р., окупованими поляками повітами Волинської губ., поширилися селянські повстання. Так, 8-10 травня повстання охопило три волості Овруцького повіту. Регулярне польське військо, придушивши виступи, жорстоко розправилося з селянами, спалило кілька сіл, винищило посіви, реквізувало худобу. Аналогічна ситуація мала місце у Квасилівській та Кульчивській волостях Староконстянтинівського повіту. Масові розстріли повстанців відбулися у Дубні, Рівному, Староконстянтинові [2, 43].
З другої половини вересня 1920 р. територія Західної Волині опинилася під владою ІІ Речі Посполитої, де й перебувала близько 20 років. За відмову населення віддати польському війську продовольство, були спалені села Іванівці, Куча, Собачі, Яблунівка, Нова Гребля, Мельничі, Кирилівка та ін. [3, 402]. Поляки забирали й вивозили в Польщу хліб, цукор, різне військове майно, шкіру, рештки мануфактур та інших товарів [4, 67].
Згідно із наказом Начального командування польського війська цивільному населенню, в разі доведення фактів грабунку, непослуху державному службовцю, шпигунства, зносин з ворогом, діяльність чи бездіяльність на шкоду збройним силам Польської Держави, знищення комунікацій у вигляді покарання, передбачалася смертна кара [5, 6].
У результаті домовленостей між Польською республікою та радянською Росією, закріплених Ризьким мирним договором 18 березня 1921 р., Західна Волинь, разом із іншими західноукраїнськими територіями відійшли до Польщі. У цьому ж році було утворено Волинське воєводство, до складу якого увійшли 11 повітів, 125 гімн і 2743 сільські громади, із загальною кількістю населення у 1567 тис. осіб [6, 383]. На цей момент у селах проживали 88% західноволинського населення [7, 174], що й зумовило економічні прерогативи краю на найближче десятиліття.
Певна частина населення, яка мешкала у, відданих полякам, повітах Волині, використала можливість переселитися на радянську територію. Цьому посприяла широка агітаційна хвиля з радянської України щодо переваги соціалістичного ладу, політики українізації та переходу до НЕПу. Зауважимо, що радянська пропагандистська машина намагалася подати ситуацію на, захоплених поляками, землях, як реакційну та антинародну, відносно місцевого населення.
Список литературы
1. ДАРО. - Ф.156. - Оп. 6. - Спр. 1.
2. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. Волинська область. - К., 1970.
3. Франчук Є.І. Зміни в соціальній і національній структурі населення Волинського воєводства // Матеріали ХХХІХ наук. конф. проф.-викл. складу і студ. ін-ту: У ІІІ ч. - Луцьк, 1993. - Ч. ПІ.
4. Твердохліб В.Ю. Молодь Західної України у боротьбі за воззєднання (1919-1939). - Львів, 1983.