Сутність дисидентства, історія його розвитку в авторитарних суспільствах. Зародження дисидентського руху в Україні, причини зростання антирадянських проявів. Арешти представників молодої творчої та наукової інтелігенції. Боротьба партії проти релігії.
Аннотация к работе
Після Реформації дисидентами вважали людей, які не сповідували панівної віри в даній країні. Інакомислення в межах політ, партій знаходить свій прояв в утворенні та діяльності парт, фракцій - груп усередині партії, які самоорганізуються на підставі особливої позиції частини членів партії з політичних, ідеологічних, або організаційних питань її діяльності. У середині 70-х pp. поняття дисидентства вкоренилось у політичному лексиконі колишнього СРСР стосовно «правозахисників», «інакодумців», котрих за термінологією радян. ідеології найчастіше називали брутальними словами «відщепенець», «відступник» і та ін. Найбільшою популярністю користувалися інформаційні бюлетені «Хроніка поточних подій», підготовка та поширення «відкритих листів» на захист незаконно засуджених або присвячених актуальним проблемам повсякденного буття; демонстрації, мітинги, збори. В Україні починаючи з 60-х pp. діяла ціла плеяда дисидентів, основною метою діяльності яких було утвердженню гуманістичних цінностей, прагнення демократичних перетворень у суспільстві, вимоги соціально-політичної і національної свободи. Те, що реформи М.Хрущова носили поверховий характер; що вони не торкалися підвалин тоталітаризму; що права, компетенції, реальне становище республіки істотно не змінилося, - все це примушувало шукати інших шляхів досягнення національного суверенітету. І я вже тоді усвідомлював, що двадцятий зїзд - це критика у межах тієї самої системи. Л.Лукяненко народився в 1927 р. в с. Швидко знайшов своїх прихильників, зазнайомився з Віруном, Луцьким. Отже, в Глинянах переходжу в адвокатуру, тут - нові знайомства: з Кандибою й іншими. Планувалося, що спілка вестиме пропаганду за здійснення статті 17 Конституції СРСР та статті 14 Конституції УРСР, що потім питання розглядатиметься Верховною Радою УРСР або вирішуватиметься шляхом всенародного референдуму. І туги залунав новий голос, я глянув разом з усіма праворуч від сцени й побачив Василя Стуса. З темряви востаннє долинуло Василеве Я вам розповім про Леніна, перекрите голосом гучномовця, - сеанс розпочався. Відразу після цієї події В.Стус подав пояснювальну записку до дирекції Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР. У грудні 1965 р. І.Дзюба надіслав лист на імя першого секретаря UK Компартії України П.Шелеста та Голови Ради Міністрів УРСР В.Щербицького, долучивши до нього названу працю.